Розділ 9

Вибігши з кімнати Воронова, я була настільки розлючена, що не помічала нічого і нікого навколо себе. І коли несподівано налетіла на Надю і почула як щось з гуркотом упало на підлогу, то одразу навіть не зрозуміла, що сталося.

- Господи, Леро, куди ти так мчиш?! - Скрикнула дівчина, схопивши мене за плечі. - За тобою що хтось женеться?

- Ой, Надюшо, вибач... я не помітила... тебе, - задихаючись, прошепотіла я.

– Ну, це я вже зрозуміла. То що з тобою сталося, племіннице? Ти така бліда, наче привида побачила! - Стривожено глянула на мене тітка.

- Якби ж привида, - видихнула я і різко розвернулася, почувши за спиною звук дверей, що відкриваються.

- Дівчата, а що це так гримнуло? З вами все в порядку? Допомога потрібна? - З кімнати, з заклопотаним виразом обличчя, вийшов Воронов.

"І хто це у нас такий дбайливий?! Дивися навіть одягнутися встиг. Мабуть, стриптиз був призначений тільки для тебе, Лера", - мій внутрішній голос сьогодні явно був в ударі.

- У нас все просто чудово! Обійдемося без Вашої допомоги, Ігорю Вікторовичу, — з роздратуванням гаркнула я на хлопця. - А Ви йдіть до своєї кімнати та відпочиньте після важкого, насиченого жіночою увагою робочого дня.

- Дякую Вам за турботу, Валеріє. Я прислухаюся до Вашої поради, — розплився він у милій посмішці й підморгнувши мені, зник у своїй кімнаті.

– І що це зараз було? Леро, я щось пропустила? - Схвильовано промовила Надя.

- Надюшо, пробач, я твій улюблений вазон розбила. Але я обов'язково куплю тобі такий самий, — затараторила я, і присівши навпочіпки, почала тремтячими руками збирати уламки. - А квітку ми тимчасово посадимо в якусь коробочку. А завтра...

- Так, племіннице, не заговорюй мені зуби. Вазон зараз не найважливіше. Я хочу знати, що відбувається між тобою та Ігорем, – суворо подивилася на мене дівчина.

- Та нічого не відбувається. Ти ж знаєш, що в мене не найкращі стосунки з охоронцями. Мабуть, на двадцять першому ми не зупинимося, — спробувала відбутися жартами я.

- Леро, мені здавалося, що ти завжди довіряла мені. Щось змінилось? - Пильно подивилася на мене Надя.

- Надюшо, я і зараз довіряю тобі. Просто...я й сама не знаю, що зі мною відбувається. Я так заплуталася, – тихо прошепотіла я.

- Значить так, зараз ми швидко все тут прибираємо, а потім йдемо до мене в кімнату і ти розповідаєш про все, що тебе турбує, — рішуче сказала тітка.

І як мені не хотілося навантажувати Надю своїми проблемами, я зрозуміла, все ж таки доведеться розповісти їй про непрості стосунки з Вороновим. Ось тільки виявилося, що не так вже й легко розпочати таку відверту розмову.

Так, я завжди ділилася з Надею своїми секретами. Але одна справа розповідати про підліткові захоплення та весело сміятися, обговорюючи невмілі залицяння моїх юних "кавалерів", а ось як пояснити їй про ті почуття, що зароджуються в моєму серці? Та й чи взагалі варто посвячувати її у всі подробиці того, що відбувається між мною і Вороном? Загалом, налаштовуючись на розмову з Надею, я ще більше заплуталася і готова була впасти в паніку.

- Лерочко, я розумію, що іноді не так просто розповісти про найпотаємніше. А ти вже доросла дівчина і зовсім не зобов'язана розкривати мені прямо всі свої секрети, — тихо промовила тітка, ніби прочитавши мої думки. - Але якщо тобі потрібна моя підтримка чи порада... Ти знаєш, що я завжди готова допомогти тобі.

- Я знаю, Надюшо. От тільки я не знаю, як пояснити тобі..., — важко зітхнула я. - Цей Воронов... Він так бісить мене! Його надто багато у моєму житті! Я вже кроку не можу ступити, щоб не зіткнутися з цим зухвалим і самовпевненим красенем. Ось і сьогодні. Якого він вийшов зі своєї кімнати? Що так переживає за нас? Та ніколи не повірю! Просто вислуговується перед батьком.

- Ну, чому одразу вислуговується. Мені здається, що Ігор не з тих людей, які "пускають пилюку в очі". І вибач, дитинко, але я не вважаю його нахабним і самовпевненим. Так, має своєрідний характер. Але я чомусь впевнена, що він чесний, порядний та дуже відповідальний хлопець. А ось чому він так сильно дратує тебе, це вже інше питання, - хитро примружилася Надя. - Я якось не помічала, щоб ти так емоційно реагувала на колишніх охоронців.

- Так вони так і не дратували мене. А тут батько знайшов цього ідеального та високоінтелектуального. Та він же весь мозок мені виніс! - Вигукнула я, не дотримавшись своїх емоцій. - І головне, всі захоплюються цим Вороновим. Дівчата в універі ні на крок від нього не відходять. Та що там в універі. Де б він мене не супроводжував, довкола нього постійно дівчата в'ються. А цей мачо недороблений радий старатися! Ти б бачила, як він чарівно їм усім усміхається.

– А тебе, я так розумію, показово ігнорує, – усміхнулася тітка. - Ти тому так злишся на нього?

- Та мені взагалі начхати на те, що він ігнорує мене!

- Лерочко, ти кого зараз більше намагаєшся переконати в тому, що Ігор байдужий до тебе, мене чи себе? Я, звичайно, не великий експерт у таких справах... Але мені здається, закохалася ти, племіннице, у свого Воронова. Та й він явно не байдужий до тебе.

Надя усміхається і здається з цікавістю спостерігає, як я відреагую на її слова. А я на якийсь час просто зависаю. Ось чого - чого, а таких поспішних і прямолінійних висновків про наші стосунки з Вороновим я точно не очікувала почути від неї.

- Так, стоп! Надя, ти, мабуть, щось не так зрозуміла, — розгублено дивлюся на неї. — Ми з Вороновим терпіти не можемо одне одного. Ти сама не раз бачила, як між нами виникали сварки. А те, що останнім часом я принишкла і стала, як каже Ксюша, слухняною та поступливою дівчинкою... Загалом, це зовсім не означає, що я змінила своє ставлення до цього підкорювача жіночих сердець. Я просто прийняла правила його гри та зроблю все можливе, щоб вийти з неї переможцем.

- А тепер я точно нічого не розумію. Леро, про яку гру ти говориш? – Здивовано спитала дівчина.

- Ну, це щось на кшталт того, як я раніше випробовувала охоронців на витримку і кмітливість. Ось тільки зараз гідний суперник попався. Не хоче просто так здаватися. Він чомусь вирішив, що в мене мало життєвого досвіду, і я недостатньо доросла, щоб протистояти йому. Але ж ти знаєш мій характер. Я не звикла програвати й просто так не здамся, — рішуче видала я.

- З глузду з'їхати! Я ж думала, що ти закінчила зі своїми витівками, бо нарешті подорослішала. А в нас виявляється як і раніше дитячі забави в голові, — насупилась Надя. - Чи ти мені щось не домовляєш, племіннице. Ось ніколи не повірю, що Воронов у такі дитячі ігри готовий грати!

- Чому це дитячі? - Ображено подивилася на неї.

- Ага, значить, таки не дитячі. Ой, щось ти справді заплуталася. Моя тобі порада, закінчуй з цими іграми, поки не пізно. Я ж бачу, що Ігор тобі подобається. То навіщо все ускладнювати? Може варто просто спокійно та відверто поговорити? А не влаштовувати ці показові виступи один перед одним. Лерочко, ти маєш зрештою зрозуміти - життя не гра. Я знаю, що ти можеш не погоджуватись зі мною. У мене ж у самої життєвого досвіду майже немає. І я впевнена, якби твоя мама була жива, то все було б інакше… — важко зітхнула тітка. - Але повір мені, я справді дуже переживаю за тебе і хочу захистити від непоправних помилок. Тому ще раз прошу, не перетворюй життя на гру. Просто прислухайся до свого серця.

Я бачила по стривоженому обличчю Наді, що вона справді щиро переживає за мене і, мабуть, потрібно було б прислухатися до її порад. Але я зовсім не була готова йти на переговори з Вороновим, хоч і розуміла, що справді відчуваю до нього якісь особливі почуття.

- Надюшо, а як зрозуміти, що каже мені серце? – Тихо запитала я. - І хіба воно не може помилятися?

- Все-таки ти подорослішала, Лерочко, - лагідно посміхнулася мені дівчина. - Задаєш далеко не дитячі запитання. Якби ще так легко було відповісти на них. Добре, почнемо з того, як реагує твоє серце на Воронова. Тільки давай не знову повертатимемося до ваших дивних ігор. Просто скажи, які почуття ти відчуваєш, коли він перебуває поряд з тобою.

- Я ж казала, він мене дратує і злить.

- І це все? У твоєму серці є місце лише цим почуттям? - Пильно подивилася на мене Надя. - Щось я дуже в цьому сумніваюся.

- Ну добре. Іноді я реагую на нього цілком спокійно та адекватно. Але це трапляється в ті рідкісні моменти, коли Воронов виходить з образу суворого охоронця і перетворюється на звичайного хлопця. Знаєш, він тоді зовсім змінюється. На губах з'являється щира, відкрита посмішка. А очі... У них наче хлюпаються теплі морські хвилі. Вони притягують до себе, викликаючи бажання поринути в це море і відчути ніжний дотик цих хвиль, — тихо прошепотіла я.

- Ось твоє серце й заговорило, Лерочко. І я чомусь впевнена, що воно точно не помиляється. Ну, а далі тобі вирішувати дослухатися до нього чи ні. Найголовніше, розберися у своїх почуттях, перш ніж приймати якесь рішення. Адже дуже легко втратити близьку людину тільки тому, що не прислухався до свого серця і побоявся зізнатися йому у своїх почуттях. Ми часто робимо помилку, відштовхуючи того, хто щиро любить нас і не вимагає нічого натомість. Так що, племіннице, постарайся прийняти правильне рішення і не проґав свій шанс бути по-справжньому щасливою. Сподіваюся, я хоч трохи допомогла тобі.