Розділ 8

- Подруго, щось я останнім часом тебе зовсім не впізнаю. Ти стала надто спокійною і старанною дівчинкою. Тебе випадково не підмінили? Чи це наш доблесний охоронець так впливає на тебе? - Хитро примружилася Ксюша.

Ми сидимо в нашій улюбленій кондитерській і моя подруга з апетитом уплітає свої улюблені ласощі. При цьому ще вмудряється весело тараторити й одночасно кидати зацікавлені погляди на Воронова. А цей...красень сидить за сусіднім столом і мило посміхається не тільки Ксюші, а й усім дівчатам, які натовпом збіглися в кафе, щоб побудувати йому очі. І єдиною особливою жіночої статі, яку Ворон принципово ігнорує, опиняюся я! А я дуже намагаюся вдавати, що його таке відверто хамське ставлення зовсім не турбує мене. Але якби ви знали, як мені важко зображати цей спокій!

- Ксюшо, кінчай дурницю всяку нести й припини будувати очі цьому підкорювача жіночих сердець! Давай я тобі краще ще тістечок куплю і ми, як завжди, просто побалакаємо. А то я почуваюся третьою зайвою і ти, до речі, можеш втратити найкращу подругу. Тож вибирай: я чи охоронець, — ображено дивлюся на дівчину.

- Леро, ну, ти чого так розійшлася. Адже я просто пожартувала. Ти знаєш, що я тебе ні на кого не проміняю. Навіть на цього красеня. А ось ще від парочки тістечок я точно не відмовлюся. Я ж попереджала тебе, подруго, що апетит у мене добрий. Ти вже, мабуть, шкодуєш, що пообіцяла мені купити всі солодощі, які я захочу. Сьогодні я тебе точно розорю, — весело сміється Ксюша.

- Не розориш. Я готова купити всі ласощі в цій кондитерській, щоб довше поспілкуватися з тобою.

- А заразом і позлити Воронова. Адже я правильно зрозуміла твою тактику, Лерчик? - Підморгує мені подруга. - Ви, я дивлюся, вирішили випробувати один одного на витримку? 

- Ну, щось на кшталт того. Хто кого швидше виведе з себе, — посміхаюся я.

- Маю визнати, подруго, у тебе чудово виходить тримати себе в руках. Знаючи твій вибуховий характер... Загалом респект та повага. Ось тільки мене цікавить, як довго ти збираєшся бути такою слухняною та старанною дівчинкою? - З цікавістю дивиться на мене дівчина.

  - Поки не знаю. Але здаватися першою я точно не збираюся. Тим більше у мене є надійна подруга, яка в разі чого підтримає мене. 

-  Навіть не сумнівайся. Ти ж знаєш, що я завжди готова допомогти. Ось тільки моя тобі порада - будь обережна з цим красенем і намагайся тримати все під контролем. А то знаєш, можна так загратися, що не встигнеш вчасно вийти з гри, — нахилившись до мене, тихо каже Ксюша.

- Не хвилюйся, я впевнена, що зможу вчасно зупинитися, - так само тихо відповідаю їй. - А тепер давай ще замовимо смакоти й хоч на якийсь час забудемо про Воронова. Тим більше йому здається теж є чим зайнятися.

- Так, здається твоєму охоронцю явно не до нас. Дивись скільки в нього прихильниць. Я навіть не знаю, як він зможе вирватися від них, — ледве стримує подруга сміх.

– Ну, це його проблеми. А я хоч трохи відпочину від цього зануди, — усміхаюся я, хоч у душі вже вирує справжній ураган.

Вкотре переконуюсь, що не так просто стримувати та контролювати свої емоції. Ксюша має рацію, мені потрібно бути дуже обережною з Вороном. Адже він чудово розуміє, що я лише на якийсь час стала слухняною дівчинкою. 

Так би мовити, ухвалила правила його гри. Хоча я досі так і не зрозуміла, навіщо він затіяв її. Але те, що Ігор хоче вийти переможцем з цієї гри, я навіть не сумніваюся. Адже він постійно намагається мене спровокувати. Ось і зараз фліртує з дівчатами, що оточили його, намагаючись мене розгнівати. А я ледве стримуюсь, щоб не вибухнути та не наробити дурниць.

Коли ми з Вороновим повертаємось додому, у машині стоїть просто гробова тиша. Він, як завжди, повністю зосереджений на дорозі, а я поринаю у свої думки. Такі поїздки з повним ігнором один одного за останній тиждень стали для нас нормою. І, напевно, я повинна радіти, що хлопець більше не напружує мене своїми нескінченними вченнями. Але моє серце, як і раніше, б'ється в шаленому ритмі, коли я згадую той вечір. Переді мною виринають палаючі очі Ворона. Я відчуваю тепло його тіла і... Я впиваюся пальцями в сидіння і намагаюся стримати тремтіння, яке охоплює моє тіло від спогадів про дивовижний поцілунок. Напевно, я точно ненормальна! Ну, ось якого я саме зараз згадала, як Ігор поцілував мене! Ще не вистачало, щоб він побачив мій стан і...

- Валеріє, з Вами все гаразд? - Я здригнулася і злякано втиснулася в сидіння, почувши стривожений голос Воронова. - Ви так зблідли. 

- Не переживайте, Ігорю Вікторовичу, зі мною все добре. Мабуть, трохи захитало, але зараз усе пройде, — мені вартувало чималих зусиль упоратися зі своїм хвилюванням і поглянути на хлопця.

Він здається щиро переживав за мене і навіть його завжди таке суворе обличчя трохи пом'якшилося.

- Судячи з Вашого блідого обличчя...

- Ігорю Вікторовичу, а можна просто прискоритися, щоб швидше приїхати додому. Вибачте, але в мене зараз немає ні сил, ні бажання розмовляти з Вами, — рішуче перервала його.

- Ну, як скажете, Валеріє, - Воронов ще раз окинув мене стривоженим поглядом і, мабуть, вирішивши, що до дому я точно доживу, знову перемикнувся на дорогу.

А я всю дорогу, що залишилася, намагалася впоратися зі своїм серцем, яке шалено билося. І з жахом розуміла, що як би я не намагалася, але поруч з Вороном мені все складніше контролювати свої почуття.

***

- Ось гад! І коли він встиг притягнути це до моєї кімнати?! - Обурено скрикую я, побачивши у себе на ліжку дуже знайомий пакет.

Зараз для мене цей яскравий пакет немов червона ганчірка для бика. Усередині наростає роздратування та злість. Адже здавалося, що я нарешті навчилася контролювати свої емоції й не піддаватися на провокації Воронова. Та я так увійшла в роль поступливої ​​й слухняної дівчинки, що вже подумувала чи не залишитися в цьому образі. Але ось Ворона здається не влаштовував такий розклад. Він провокував мене і намагався вивести з себе. І робив це так тонко і професійно, що навіть ні до чого не причепишся. Ігор більше не діставав мене своїми вченнями й не контролював кожен мій крок.