Розділ 7

- Гей, плем'яшко, ти зараз зі мною? Мені здається, що ти мене не слухаєш! Що взагалі з тобою сьогодні відбувається? Адже ти так хотіла, щоб ми всі разом поїхали за місто. Але я бачу, що ти зовсім не рада цій поїздці, - схвильований голос Наді змушує мене відірватися від невеселих думок.

- Надю, ну ось з чого ти взяла, що я не рада? Ти ж знаєш, як я люблю наші заміські подорожі. І я, до речі, дуже уважно слухала тебе. Ти казала..., — я замовкаю і намагаюся... вгадати, про що вона могла говорити зі мною.

Мені дуже ніяково, але я справді не слухала тітку. Усі мої думки були зайняті зовсім іншим. Я все ще не могла заспокоїтись після кошмарного сну, який наснився мені вночі. Як не намагалася, так і не змогла забути про нього. Обличчя Воронова з хижим вискалом і його палаючі очі, здавалося, всюди переслідували мене.

- Я ж кажу, що ти сьогодні витаєш десь у хмарах. Якось не звично бачити тебе такою задумливою. Не хочеш мені розповісти, що трапилося? - Уважно подивилася на мене дівчина.

- Вибач, я справді трохи зависла, - винувато посміхаюся я. - Просто у нас тут так тихо та спокійно, от я й розслабилася.

- Отже, просто розслабилася? Ну, вважатимемо, що я тобі повірила. Але якщо захочеш поговорити, то я завжди готова вислухати тебе.

- Дякую, Надюшо. Ти в мене найкраща тітка на світі!

- Ох, і підлиза ти, Лерочко, - засміялася Надя, обіймаючи мене. - Гаразд, одягайся і підемо батькові допоможемо боротися зі снігом.

Чищення снігу плавно переходить у веселі бої сніжками. Ми з Надею радісно верещимо, коли виграємо у тата. А він, здійснюючи бажання переможців, по черзі катає нас на санчатах. Ми веселимося поки зовсім не вибиваємося з сил. А потім втомлені, але заряджені неймовірними емоціями та позитивом, сідаємо вечеряти біля каміна. Я дивлюсь на розслаблені, спокійні обличчя своїх рідних та відчуваю, як у серці розливається тепло. Мені так хочеться, щоб ось така затишна та сімейна атмосфера завжди панувала у нашому будинку. Щоб ми з татом змогли зрештою щиро поговорити та зрозуміти один одного. А Надя не розривалася між нами, намагаючись згладжувати конфлікти та намагаючись зберегти нашу маленьку родину.

- Дівчатка, пропоную так само активно провести й завтрашній день. У нас у гаражі є лижі, можна покататися у лісі. Там, мабуть, дуже красиво. Та й свіжим повітрям подихаємо. Як вам моя пропозиція? – усміхається нам батько.

- Владе, ти просто молодець! Чудово все вигадав! – Розпливається у щасливій посмішці Надя. – Позитивні емоції та свіже повітря нам точно підуть на користь. Я тут подумала, може нам варто частіше приїжджати сюди й проводити більше часу разом. Пам'ятаєте, як ми раніше...

– Як раніше вже ніколи не буде, – різко перебиває дівчину батько. – Я втомився, піду відпочивати.

Він підводиться з-за столу і йде до виходу. Вже біля дверей обертається й окидає нас холодним поглядом. А я розумію, що на жаль теплий вечір у родинному колі закінчено. Батько знову закрився у своєму світі, вкотре відштовхуючи нас.

- Ви теж не засиджуйтесь, якщо хочете піти на прогулянку. О восьмій ранку збір охочих біля альтанки. Якщо запізнитеся, чекати нікого не буду, - суворо вимовляє він і швидко виходить із кімнати.

- Ось і провели час у затишній сімейній обстановці, - з сарказмом вимовляю я. - Якщо чесно, після такого "теплого" запрошення батька я не палаю бажанням йти завтра з ним на прогулянку. Краще посплю, ніж нерви собі псуватиму. Надю, а ти як...

Я обертаюся до дівчини й розгублено замовкаю. Ще кілька хвилин тому весела і життєрадісна Надя сидить бліда і поникла, а в її очах блищать сльози.

- Надюшо, ти чого? Та не звертай ти на нього уваги. Я думала, що ти вже звикла до примх батька, — сідаю біля тітки й обіймаю її за плечі.

- Я все зіпсувала. Не треба було згадувати минуле. Йому й так боляче, а я... — шепоче, схлипуючи Надя.

- Йому боляче? А нам з тобою не боляче? Він хоч раз поцікавився, що ми відчуваємо? І не смій ні в чому звинувачувати себе! А батько... Знаєш, якщо йому так подобається жити у своєму замкнутому світі, то це його проблеми! А я дуже рада, що маю тебе. І для мене ти завжди будеш найріднішою і найулюбленішою людиною! Ти тільки, будь ласка, не плач, а то і я зараз розплачуся.

- Я зараз заспокоюся. А ти, Лерочко, не гнівайся на батька. Він замкнувся у своєму світі, бо йому правда дуже важко. Ось тільки шкода, що він не хоче розділити з нами свій біль, — тяжко зітхнула дівчина.

- Гаразд, Надюшо, постараймося забути про грубість батька. Все ж таки, хай там як, але день сьогодні був позитивним. Давно ми так не раділи. І тато був такий життєрадісний і справжній... як раніше, — сумно посміхнулася я.

- Лерочко, я знаю, що тобі не вистачає уваги батька. Але я впевнена, що дуже скоро все зміниться. Просто йому потрібно ще трохи часу. Він обов'язково зрозуміє, що тобі потрібна його любов та підтримка, — тихо промовила Надя.

- Щось я сильно в цьому сумніваюся, - посміхнулася я. - Ну, гаразд. Як кажуть, ранок вечора мудріший. День видався насиченим, напевно, настав час відпочивати.

Побажавши Наді добраніч, я піднялася до себе в кімнату. Цілий день явно пішов мені на користь. Принаймні, я змогла відірватися і хоч на якийсь час забути про нічний жах. Втомлено прикривши очі й поринаючи в сон, дуже сподівалася, що ніч пройде спокійно.

Моїм сподіванням на те, що Воронов перестане мені снитися, не судилося збутися. Ось уже третю ніч поспіль цей нахабний і самовпевнений тип вривається в мої сни, позбавляючи мене спокою. Ось і сьогодні я прокидаюся з серцем, що шалено б'ється, і не можу вгамувати тремтіння, яке охоплює моє тіло.

- Та що це... зі мною... відбувається! Я такими темпами... скоро... збожеволію! - задихаючись шепочу я. - Ну, ось якого... ти до мене причепився... Ворон.

Прізвисько охоронця якось мимоволі зривається з моїх губ і перед очима тут же спливають його палкі очі та хижа усмішка. Я завмираю і злякано прислухаюся до тих почуттів, що заповнюють моє серце. Сьогодні уві сні Воронов знову поцілував мене! І тепер мене просто розриває від суперечливих емоцій. Мене дратує і злить його нахабна поведінка. І нехай це тільки сон, але ж і насправді він поводиться так само. Але водночас я ловлю себе на думці, що мені подобається той стан ейфорії від поцілунку Ігоря, в якому я зараз перебуваю. Загалом, я, здається, остаточно заплуталася у своїх почуттях і не розумію, що зі мною відбувається. А ще мене пригнічує той факт, що я не знаю, як поводитись при зустрічі з цим хлопцем. А я ж дуже сподівалася, що за вихідні заспокоюся і придумаю, як викрутитися з цієї непростої ситуації. Але, на жаль, на думку не спало жодної більш-менш адекватної думки.

Та ще й батько остаточно зіпсував відпочинок, що так добре почався. Вчора Надя все ж таки вмовила мене піти на прогулянку в ліс. В результаті, тато вручив нам лижі й сердито відчитав за те, що ми не можемо нормально одягнути їх. А потім прогарчав, що він не збирається стирчати біля нас весь день, став на лижі й просто втік. Ми, звичайно, були шоковані його поведінкою, а я вкотре переконалася, що зовсім не потрібна батькові. Він чудово почувається у своєму світі, в якому мені немає місця. І хоча ми з Надею все ж таки прогулялися зимовим лісом і дуже намагалися якось морально підтримати один одного після неадекватної витівки тата, у моїй душі ніби відкрилися старі рани. Вони кровоточили, викликаючи щемливий біль.

Загалом, після невдалих вихідних і дуже навіть не доброї ночі, мій новий день починався далеко не в райдужному настрої. Я як тільки могла тягла час, не наважуючись покинути свою кімнату. Але навчання в універі ніхто не скасовував і мені довелося покинути свій притулок. І хоч часу до початку першої пари залишалося зовсім небагато, я все ж таки вирішила зазирнути на кухню. Підкріпитися мені точно не завадить. Не хотілося впасти перед Вороновим у непритомності, а то ще подумає, що це він мене своїм поцілунком так вразив. І я прямо готова свідомість втратити від емоцій, що переповнюють мене. Зробивши собі каву і зробивши бутерброд, я сподівалася провести хоча б ще кілька хвилин у тиші та спокійно поснідати. Але варто мені з насолодою впитися в м'яку булочку...

- Доброго ранку, Валеріє. А Ви я дивлюся не особливо поспішайте гризти граніт науки?

Голос Воронова пролунав так несподівано, що я мало не подавилася шматочком бутерброда.

- У мої плани входило спочатку поснідати. А вже потім їсти граніт науки, — насилу відкашлявшись, кинула на нього нищівний погляд.

- Хочу вам нагадати, що до початку занять залишилося десять хвилин. Так що насолоджуватися сніданком у Вас точно нема часу. За дві хвилини чекаю на Вас у машині, Валеріє, — суворо промовив Ігор і вийшов із кухні.

- Клас! Значить, мене звинувачував у тому, що я загралася, а сам... Поводишся так, наче нічого й не було, — обурено прошепотіла я.

Я чекала від Воронова чого завгодно, але явно не такого холодного та зневажливого ставлення до мене. Хоча, може, це я після його поцілунку нафантазувала собі зайвого? У моїй голові роїлося безліч запитань, на які у мене просто не було відповідей. Одне я знала точно - не варто злити Ворона, поки я не зрозумію яку він затіяв гру. Я маю удати, що готова у всьому слухатися його. І якщо він сказав мені за дві хвилини бути біля машини, отже, варто поквапитися.

- Валерію, а Ви мене приємно здивували. Все-таки зробили правильні висновки.

Мені здалося, що очі хлопця ожили й в них спалахнули веселі вогники, а на губах промайнула посмішка. Але буквально за мить все зникло. Переді мною знову стояв суворий охоронець з непроникним обличчям та холодним поглядом.