Розділ 6

Я злякано дивлюся на... Воронова, який сидить на ліжку та тримає в руках фотографію з мого випускного вечора. На ній наша маленька сім'я: я, тато та Надя. Батько і тітка обіймають мене, і на наших обличчях світяться посмішки. Так, цей день був одним з небагатьох після смерті мами, коли ми були щасливі. Мені дуже подобалася ця фотографія. Вона ніби випромінювала тепло і давала мені надію на те, що ми все-таки зможемо залишитися однією сім'єю, яка любить і дружить.

- Ну, і як пройшла розмова з батьком? - Ловлю на собі пильний погляд охоронця.

- На позитивній ноті, - ціджу крізь зуби, намагаючись приховати своє хвилювання і потихеньку відступаю до дверей.

- Чудово. А ось тікати не раджу. Валеріє, я ж попереджав, що злити мене не у Ваших інтересах, — поставивши фотографію на тумбочку, Воронов підвівся і поволі подався до мене.

- А хто сказав, що я збираюся тікати? Це взагалі моя кімната! А ось Ви порушили межі мого особистого простору, Ігорю Вікторовичу! Ви вважаєте нормальним без дозволу вриватися у мою спальню? І хто дав Вам право торкатися моїх особистих речей? - Впоравшись з почуттям страху, який у перші хвилини накрив мене, з викликом дивлюся на хлопця. - І розмова з батьком теж моя особиста справа! А Вам раджу зараз же покинути мою кімнату!

- Навіть не сподівайтесь. Ви вирішили, що так легко зможете уникнути покарання, Валеріє? Хоча, маю визнати, спроба була не поганою. Але за свої вчинки треба нести відповідальність, — хижо посміхнувся Воронов.

– За які вчинки? Я взагалі не розумію, чому Ви так розлютилися. Що я такого зробила?

- Значить, не розумієш? Гаразд, я поясню. Ти, дівчинко, надто загралася. І якщо твої дитячі витівки я намагався терпіти й не особливо звертав на них увагу, то сьогодні... Лера, ти почала грати у дорослі ігри! - Я бачила як в очах Ігоря спалахнули небезпечні вогники, а сам він майже впритул підійшов до мене. - От тільки навряд чи розумієш, що в такі ігри небезпечно грати навіть такому бойовому і безбашенному дівчиськові, як ти. Наслідки можуть бути надто плачевними!

- Це як розуміти? Ви мені зараз загрожуєте? Ігорю Вікторовичу, Ви випадково нічого не переплутали? Чи з пам'яттю проблеми розпочалися? Ви взагалі мій охоронець! І батько Вам гроші платить за те, щоб оберігали та захищали мене, а не мозок виносили! - Рішуче випалила я.

- Отже, це я мозок виношу! - Нервово зареготав хлопець. - Ну, звичайно ж, я монстр, а ти у нас прямо ангел небесний. Ось тільки це янголятко сьогодні щосили намагалося роздратувати мене, відкрито фліртуючи з Єгором. Думаєш, я не здогадався, навіщо ти влаштувала весь цей цирк?

- Зашибісь! Так я ще й винна! - Злісно вигукнула я. - Та ти повинен бути мені вдячний за те, що розважала цього Лиса, поки ти приходив до тями. Думаєш, не бачила, як ти розгубився, коли побачив його? Чи мені потрібно було стояти з таким же відмороженим обличчям, як у тебе та тупо мовчати?!

- Ти, дивлюся, зовсім страх втратила! Кажу ж, загралася ти, дівчинко! Настав час братися за твоє виховання! - Грізно гаркнув Воронов, нависаючи з мене.

А я дивилася в його палаючі очі кольору грозового неба і, здавалося, зовсім втрачала контроль над своїми емоціями. Злість і роздратування, які я відчувала до Ігоря, змішувалися з якимись невідомими почуттями, що хвилювали моє серце і душу. І ця горюча суміш бушувала всередині мене і готова була вибухнути будь-якої секунди, зносячи все на своєму шляху.

- Значить, це я загралася? А Ви не пам'ятаєте, Ігорю Вікторовичу, хто першим розпочав цю гру?! Може, це ти загрався, коли влаштував цей показовий виступ з вибором спідньої білизни?! Цей червоний комплект такий самий яскравий і хвилюючий уяву, як і моя Лера! Це що взагалі таке було? Ти вважаєш, що адекватно поводився?! - Злісно прошипіла я.

– А що неадекватного у тому, що я зробив комплімент дівчині? На мою думку, я був дуже люб'язний і нічим тебе не образив, Леро. А ось ти своїми витівками постійно провокуєш мене і намагаєшся вивести з себе.

- Компліменти будеш дівчині своїй говорити! До речі, заразом і подаруночок, що хвилює уяву, їй віддаси! А якщо я тебе так сильно дратую і напружую, то можеш...

Я так і не встигла домовити, тому що наступної миті Воронов схопив мене за плечі й з усієї сили смикнув на себе.

- Як же ти мене дратуєш! А я ж дуже намагався стримуватися. Але, мабуть, з тобою по-доброму не можна! - Прошепотів він і стиснув мене у своїх обіймах. - Значить, доведеться зайнятися твоїм вихованням. Якщо ти почала грати по-дорослому, то й відповідатимеш за свої вчинки будеш, як доросла дівчинка.

- Я ... та ти ... зараз же відпусти ... мене! - намагаючись вирватися, забилася в його міцних руках. - Ти не маєш... права...

- Угамуйся і не зли мене ще більше! — Хрипко промовив хлопець, нахилившись до мене.

Я злякано завмерла, побачивши зовсім близько його палаючі очі. Вони притягували мене своєю неймовірною красою і мені здавалося, що я поринаю в бурхливі хвилі величезного океану. І найжахливіше - мені зовсім не хотілося їм чинити опір. А коли я відчула на своїх губах гаряче дихання Воронова...

***

- Лерочко, ми з татом чекаємо тебе вечеряти, - стукіт у двері і голос Наді змушує мене виринути з бурхливого океану.

Я здригаюся і якось надто мляво намагаюся звільнитися з обіймів Воронова.

- Тихо. Не надумай зробити чергову дурість. Скажи Наді, що прийдеш за кілька хвилин, — шепоче мені в губи Ігор і міцніше притискає до себе.

А я не можу відвести погляд від його палких очей і ледве стримую тремтіння, яке охоплює моє тіло. І зараз я дуже сумніваюся, що в такому стані зможу хоч щось відповісти Наді.

- Плем'яшко, ти чого мовчиш? У тебе там все гаразд? - Чую стривожений голос дівчини.

- Надюшо ... у мене все ... добре. Я зараз... прийду, — насилу видавлюю з себе.

- Ну, не затримуйся, а то все охолоне, - каже тітка і я чую її кроки.

- Бачиш, Леро, не так уже й важко бути слухняною дівчинкою, - посміхається хлопець і трохи торкається пальцями моєї щоки.

Від цих невагомих і таких ... ніжних дотиків по тілу розливається неймовірне тепло, та й сам Воронов вже не особливо злить і дратує мене.

- Вважатимемо, що на сьогодні виховний процес закінчено. Я ж не монстр якийсь, щоб позбавити тебе спілкування з сім'єю, Валеріє. Але на майбутнє раджу більше не випробовувати мене на витримку! У тебе занадто мало життєвого досвіду, дівчинко, щоб грати зі мною у дорослі ігри. До того ж мені зовсім не хочеться ламати тебе. Сподіваюся, ти почула мене і зробиш правильні висновки, — прошепотів Ігор, і, взявши мене за підборіддя, вп'явся губами в мої губи.

Поцілунок Воронова був жорстким, вимогливим, але водночас таким... запаморочливим. Мені здавалося, що я зараз просто задихнуся від тих неймовірних відчуттів та емоцій, які так несподівано наринули на мене. А враховуючи, що для мене це був перший по-справжньому дорослий поцілунок, то я на якийсь час випала з реальності, повністю розчиняючись у ньому. І почала приходити в себе тільки коли почула стукіт дверей. Перевівши подих, повільно розплющила очі й обвела кімнату затуманеним поглядом.

- Мамочки, і що це було? - Тихо прошепотіла я, знесилено опускаючись на підлогу.

Все, що сталося зі мною, буквально кілька хвилин тому, тепер здавалося якимось нереальним і фантастичним сном. Гарячі очі Ігоря, його трохи охриплий голос і... Я обережно торкаюся своїх губ. Вони й досі палають від владного поцілунку хлопця. Значить, це точно не сон.

- З глузду з'їхати! Оце я влипла! - Притискаю до грудей долоні, намагаючись хоч трохи втихомирити готове вискочити з них серце.

Я не можу навіть уявити, як зможу перебувати поруч зі своїм охоронцем після всього, що сталося між нами. І вже точно не готова до подібних покарань. Та я взагалі не можу зрозуміти дивної поведінки Воронова. Ну, не міг же його так розлютити мій легкий флірт з цим його "другом"?! Чи міг? Тоді я нічого не розумію.

Щоб хоч трохи прийти до тями, приймаю холодний душ і переодягнувшись, все ж наважуюсь спуститися на кухню. Намагаюся триматися якомога природніше і навіть намагаюся посміхатися своїм рідним. І з полегшенням зітхаю, коли батько за вечерею каже, що Ігор відпросився у нього у вихідні. Начебто як у нього з'явилися якісь термінові справи. А я дуже сподіваюся, що за цей час зможу впоратися зі своїми емоціями та вирішити, як далі поводитися з цим дивним та непередбачуваним хлопцем. До того ж слідом за цією гарною новиною йде ще одна. Батько пропонує поїхати відпочити до нашого заміського будинку. І я щиро радію можливості провести вихідні з рідними та трохи розслабитися.

Спілкуючись з батьком та Надею я на якийсь час забуваю про те, що сталося між мною та Вороновим. Але варто повернутися до себе в кімнату, як мене знову накриває хвилею незвичайних і невідомих мені почуттів. Я просто не в змозі впоратися з ними. І дуже сподіваюся, що хоча б сон нарешті позбавить мене від них. Але моїм мріям не судилося справдитися. Ця ніч перетворюється для мене на справжній кошмар.

- Леро, адже я здається попереджав, що не варто грати зі мною! Але, мабуть, до тебе з першого разу не доходить! Значить, доведеться знову покарати тебе. От тільки тепер я не буду таким поблажливим, — зло посміхається Воронов, повільно наступаючи на мене.

- Але ж... я нічого не... зробила. За що ти... збираєшся карати... мене? – тихо шепочу я.