Розділ 3

Попри те, що після розмови з Надею мені полегшало на душі, я все одно не могла заснути. Крутилася на ліжку і намагалася вигадати тактику поведінки з новим охоронцем. Була впевнена, що звичайні методи перевірки на витримку тут точно не прокотять. Ігор не був схожий на жодного з моїх колишніх охоронців, які наче роботи виконували свою роботу. Мені здавалося, що вони були запрограмовані на конкретні дії й варто було програмі дати збій, просто зависали. Ну а перешкоди в програмі, звичайно ж, створювала я! У мене було безліч способів як позбутися надокучливого охоронця, який буквально скрізь супроводжував мене.

Але побачивши цього Воронова, я зрозуміла, що не так просто буде впоратися з ним. Він дивився на мене таким пронизливим поглядом, ніби вже наперед знав усі мої хитрощі. І тепер мені потрібно було вигадати щось новеньке, щоб випробувати його на міцність і витримку. Шкода, звичайно, що Надя не захотіла мені в цьому допомогти. Як кажуть, одна голова добре, а дві краще. Ну, та гаразд, сподіваюся, що впораюся сама. До того ж сильно знущатися з нового охоронця я не збиралася. Надя просила мене не дуже старатися і я дотримаюсь даної їй обіцянки. Адже вона чи не єдина людина, якій я по-справжньому довіряю і намагаюся прислухатися до її порад. І, якщо чесно, мені дуже соромно за те, що дозволила собі різко розмовляти з тіткою.

Згадую її очі сповнені сльозами й злюся сама на себе. Через свій запальний характер я примудрилася образити найріднішу для мене людину! Адже тільки завдяки Наді, її підтримці та турботі, я змогла впоратися з горем, яке прийшло до нашої родини. Я вже казала, що після загибелі мами ми з татом не знали, як нам жити далі. Наш світ руйнувався і тільки юна та тендітна дівчина змогла врятувати його. Надя, молодша сестра мами, жила та навчалася в іншому місті, але не роздумуючи переїхала до нас.

Вона оточила нас з батьком турботою та увагою. І робила все, щоб зберегти нашу сім'ю. Вона була немов зв'язуюча ланка між мною та татом. І хоча їй самій було важко пережити втрату сестри, дівчина намагалася не показувати свій біль. А я завжди захоплювалася її витримкою та силою волі. Адже Надя не лише звалили на себе майже всі обов'язки по дому, а ще й навчалася. І я, якщо чесно, не розуміла, як вона все встигає.

Тому що особисто у мене завжди не вистачало часу на навчання, що вже говорити про якісь домашні обов'язки. І коли батько ставив мені в приклад Надю, я зовсім не ображалася. Мені дуже хотілося бути схожою на неї. Але з моїм запальним і непокірливим характером... Загалом не бути мені досконалістю! Я сумно зітхнула і піднялася з ліжка. Спати зовсім не хочеться, а от шлунок, всупереч пізньому часу, раптом зажадав, щоб я закинула в нього хоча б маленький бутербродик. У мене іноді таке буває. Варто трохи понервуватись і в хід йдуть шоколадки, печиво та бутерброди. Добре хоч ці нічні бенкети не перетворюються на зайві кілограми, чому я дуже рада. Так ось, вирішивши заїсти свої стреси, я попрямувала на кухню. Світло не вмикала, щоб зайвий раз не турбувати домочадців. Та й не хотілося вислуховувати Надіну лекцію про те, що потрібно було нормально повечеряти. Загалом, я впевненим кроком заходжу на кухню і... налітаю на перепону, що виникла прямо переді мною. Від удару об це щось моя нога ковзає, я верещу і вже уявляю, як зараз впаду з усієї сили на підлогу. Але наступної миті чиїсь руки підхоплюють мене, не давши впасти.

- Ну, і навіщо так верещати? Вам не спиться, то вирішили весь будинок на ноги підняти, — чую тихий голос.

Я злякано завмираю, а потім повільно підводжу голову. Світло ліхтарів, що проникає через вікна кухні, дозволяє мені розглянути саме ту перешкоду, в яку я влетіла. І це виявляється мій новий охоронець власною персоною. Він дивиться на мене глузливим поглядом, а я практично перебуваю в його обіймах.

- А Ви... Ви що робите... тут у такий час? І взагалі, заберіть від мене... свої руки! - Обурено шиплю я, намагаючись вирватися з міцних рук хлопця.

- Я можу поставити Вам таке саме питання, Валеріє? І, до речі, не чую подяки за те, що не дав Вам впасти, — посміхається він, не поспішаючи відпускати мене.

- Ну, по-перше, це мій дім і я можу ходити по ньому у будь-який час доби! А по-друге, це через Вас я мало не впала! Тож подяки Ви від мене точно не дочекаєтесь! - У мене все ж таки виходить звільнитися з обіймів надто знахабнілого охоронця і я відходжу від нього на безпечну відстань. - Так а що Ви тут робите серед ночі?

- Ну, якщо вас це так цікавить, спустився взяти собі води. А Ви я так розумію теж не просто так заглянули на кухню? Мабуть, вирішили перекусити? – Бачу, як в очах Ігоря спалахують веселі іскорки.

- А ось це зовсім не ваша справа! Ви хто у нас, охоронець? От і не виходьте за межі своїх обов'язків! - Сказала я з незворушним виглядом і відвернулася до нього спиною, даючи зрозуміти, що більше не хочу спілкуватися.

- Ну, якщо так, то я просто зараз і почну виконувати свої обов'язки. Бо хто знає, раптом Ви зібралися втекти з дому.

І не встигла я схаменутися, як хлопець підхопив мене на руки, і вийшовши з кухні, швидко піднявся сходами на другий поверх.

- Отак буде надійніше, - він заніс мене до кімнати й посадив на ліжко.

– Це що таке…, – почала обурюватися я.

- На добраніч, Валерію, - Ігор обдарував мене милою посмішкою і зачинив двері.

А я перебувала в повному шоку від такої зухвалої поведінки свого нового охоронця. І інтуїція мені підказувала, що мені ой, як нелегко протистоятиме йому!

***

- Вау, Лерко, ось це тобі пощастило з новим охоронцем! - Після закінчення пар, Ксюша відтягла мене до вікна і не може стримати свого захоплення. - А ти ще на батька свого постійно наїжджаєш! Та якби мій батько такий екземпляр мені підігнав... Загалом не ображайся, але зажерлася ти подруго!

- Ну, дякую тобі, подружко, за добрі слова! А я то думала хоч ти будеш в осудному стані й не приєднаєшся до компашки зачарованих і збуджених шанувальниць цього пихатого красеня! — Кидаю невдоволений погляд на неї. — Я взагалі не розумію, чому всі дівчата наче збожеволіли?!

- Це ти зараз серйозно? - Здивовано дивиться на мене подруга. - Лера, попри нашу давню дружбу, ти мене зараз прямо дивуєш. Так, я підтримувала тебе і допомагала у всіх приколах з твоїми колишніми охоронцями. Але там було зрозуміло. Тобі хотілося позбутися не дуже кмітливих охоронців, які дратували тебе. Якщо чесно, деякі з них навіть мене напружували своєю присутністю. Але ось у цьому випадку... Подруго, цей мега красень явно не обділений інтелектом і розумом, заслуговує на найвищі похвали та увагу всього жіночого колективу нашого універу! А які у нього очі...

- Очі як очі, - бурчу я і переводжу погляд з подруги на групку дівчат, що тісно оточили мого охоронця.

Ось чого - чого, а такої реакції однокурсниць я точно не очікувала! Хоча, кого я обманюю. Згадую, як сама перебувала якийсь час у стані легкого шоку, коли побачила хлопця. І відчуваю, як усередині наростає хвиля роздратування. Ну, ось якого мій особистий охоронець дарує чарівні посмішки й мило спілкується з дівчатами, здається зовсім забувши про свої прямі обов'язки?!

- А ще мені Машка сказала, що твій Воронов колись мав великий авторитет у певних колах! – Шепоче мені на вухо Ксюха.

– А звідки у Машки така інформація? І що означає у певних колах? - Розгублено глянула на неї. - Почекай... Він що був пов'язаний з бандитами?

- Ти ще голосніше крикни! - Прошипіла подруга, боляче стиснувши мою руку. - Ну, ось чому одразу з бандитами. Просто з діловими людьми.

- А, виявляється, це тепер так називається. - Не змогла стримати нервовий смішок. - Ось це татко догодив мені. Мало того, що цей Воронов друг Кондратьєва, то ще й сам... ділова людина!

- Лерко, ну, ось що ти знову починаєш себе накручувати. Батько точно б не підпустив до тебе людину, якій не довіряє. Та я просто впевнена, що він сто разів перевірив цього Ігоря. Тим більше ти кажеш, що він друг Кондратьєва. А всі знають, що Андрій Миколайович хоч і дуже авторитетний товариш у бізнесі, але ніколи не був причетний до темних справ. Я неодноразово чула, як мій батько хвалив його в розмовах з партнерами. Тож не все так кепсько подруго, як ти собі вже нафантазувала. - Підморгнула мені Ксюша.

- Звичайно, все просто класно. - Посміхнулася я. – Можна сказати, що я виграла джекпот! Гаразд, я на дозвіллі ще подумаю, як вивести на чисту воду цього ідеального охоронця. А поки що хочу на якийсь час позбутися його. Ксюшо, адже ти за старою традицією прикриєш мене?

- Подруго, точно впевнена, що з цим хлопцем прокотять усі ті вибрики, що ти влаштовувала своїм колишнім охоронцям? - Обережно запитала мене дівчина. - Може, варто залишити цю витівку з випробуваннями на витримку?

- Ксюша, ну от я тебе зовсім не впізнаю! Адже ти завжди допомагала мені. Подивися, цей красень навіть не звертає на мене уваги, отже, я легко зможу втекти. А ти просто підстрахуєш мене. Ну, будь ласка! - жалісно заскімлила я.

- Ох, Леро, користуєшся ти моєю добротою. Добре, прикрию тебе. От тільки відчуває моє серце, що ігри з цим хлопцем добром не закінчаться, — зітхнула подруга.

- Ксюшо, я тебе просто обожнюю! - Ледве стрималася, щоб не кинутися обіймати її. - З мене похід до нашої улюбленої кондитерської!

- Але врахуй - у мене хороший апетит. Доведеться розщедритися, подруго. - Розпливлася в посмішці дівчина.

- Взагалі не питання! Всі твої улюблені ласощі моїм коштом! - Відповіла їй вдячною усмішкою. - Ну, що, я тоді потихеньку зникаю?

- Удачі тобі, Лерка! А я піду помилуюсь твоїм новим охоронцем. Так би мовити, розгляну всі його переваги ближче, — підморгнула мені подруга і попрямувала до натовпу дівчат, що вже розрісся за цей час.