Чачтина 3

7. Фея-Садівниця

Палац Феї-садівниці виріс з-під землі. Ні, це не такий собі образний вислів, коли кажуть «ніби виріс з-під землі», маючи на увазі, що щось з’явилося, вигулькнуло зненацька. Прекрасний палац виріс з-під землі у самому прямому розумінні цього слова. Стебла рослин складали стіни, перепліталися між собою, утворюючи вікна, ошатні балкончики та башточки. Квіти та листя вимальовували на стінах предивні візерунки, від яких неможливо було відірвати погляд.

- Ніколи в житті не бачила такої краси, - стиха мовила зачудована Даринка.

- Так, Феї-садівниці можуть творити з рослинами справжні дива, - сказав Кіт. - Ну що ж, ласкаво просимо до господи!

Кіт підійшов до дверей палацу і при його наближенні стебла рослин розсунулися, утворюючи прохід.

Дівчинка та Кіт потрапили до великої зали, умебльованої зручними канапками, кріселечками (теж із квіток, зауважила Даринка) та маленькими столиками.

- Агов, Феє-Садівнице! Ну де ти там? - гукнув Кіт. – Чому гостей не стрічаєш?

Даринка подумала про себе, що Кіт мав би звертатися до Феї більш шанобливо.

- Чи ж треба так кричати, Коте? Ти ж прекрасно знаєш, що про ваше наближення мені стало відомо у ту ж мить, коли ви пройшли крізь Двері, - голос Феї пролунав ніби з-під склепіння замку.

- Еге ж, - сказав Даринці Кіт, - рослини їй розповідають про все, що робиться у нашому світі. Їх коріння переплітається під землею, ото ж всі новини миттю передаються до Феї мов по дротах.

- Коте, може ти даси і мені щось сказати, - знов пролунав голос Феї.

Кіт замовк, хоча і не виглядав присоромленим (та де і хто бачив присоромленого кота?). А Даринка прямо перед собою побачила володарку голосу. Сказати, що вигляд феї розчарував дівчинку – значить не сказати нічого. Замість очікуваної чарівної красуні Даринка побачила звичайну тітоньку середніх років – трохи пухкеньку і вдягнену у зелений комбінезон з кишені якого виглядала невеличка лопаточка. На мить дівчинці здалося навіть, що Фея скидається на їхню сусідку-квітникарку Ганну Петрівну. Глянувши на Даринчине розчароване обличчя, Фея повернулася до Кота:

- Щось не так?

- Звичайно не так, - голосним шепотом проказав Кіт, - ти ж виглядаєш не як Фея. Вірніше, не так, як люди уявляють собі фей.

- О, завжди про це забуваю, - засміялася Фея-Садівниця.

І за мить, замість пухкенької тітоньки, Даринка побачила прегарну дівчину у сукні з напівпрозорого серпанку. В руці у неї була чарівна паличка, а за спиною тріпотіли райдужні крила.

- Ну, що, так тобі більше подобається? – звернулася Фея до дівчинки.

Та поки зачудована Даринка намагалася вимовити хоч слово, у розмову встряв Кіт:

- Дуже вражає, але, як на мене, то крила зайві!

- Ну зайві, то й зайві, - поступливо погодилась Фея. І крила зникли.

- Так ви дійсно фея? – нарешті спромоглася на слова Даринка.

- Звісно, що так. Але таку подобу я прибираю тільки в особливих випадках, а зазвичай перебуваю у своєму справжньому вигляді, - сказала Фея, знов перетворившись на тітоньку у зеленому комбінезоні. - Часто люди прагнуть зовнішньої краси, але не помічають красу внутрішню…

- Банально, але справедливо, - не втримався від коментаря Кіт.

8. Історія про відьом

- Чесно кажучи, я не люблю довгих церемоній, - мовила до Даринки Фея. – Тим більше, якщо ти тут, то вже погодилася нам допомогти у нашій біді.

- Я звичайно радо допоможу, але чим може допомогти чарівним істотам звичайна дівчинка?

Фея глянула на Кота, примруживши очі. Дівчинка помітила, що вона стала ще дужче схожа на Ганну Петрівну. Саме такий вираз обличчя був у сусідки, коли вона сварила дворових дівчаток за потолочену клумбу.

- То наш красномовний друг тобі нічого на розповів? – Фея говорила ніби до Даринки, але не зводила погляду з Кота. Завжди самовпевнений та незворушний Кіт відступив трохи назад:

- Та якось на прийшлося до теми. То мигулі, то ельфи і всяке таке різне…

- Ти ж знаєш, що ти не мав приводити дівчинку сюди, на спитавши її згоди! – Фея-садівниця була таки дійсно розгнівана.

Але нахабний котисько зовсім не виглядав переляканим:

- Та зараз я їй все поясню! Тим більше, що вона вже погодилася.

- Ти ж казала, що допоможеш нам? - повернувся Кіт до Даринки.

Дівчинка мовчки кивнула.

- Все не так вже й складно, - правив далі Кіт, - нам потрібно всього лиш упіймати відьму!

- Упіймати відьму? – злякано перепитала Даринка.

- Та замовкни вже, Коте! – гримнула Фея, - ти вже й так її перелякав! Дай-но краще я сама поясню.

- О, так би й зразу! А то «Кіт такий, Кіт сякий!», - Кіт напустив на себе ображену личину і замовк.

- У нашому світі, так само, як і у вас, - почала свою розповідь Фея, - є і добрі, і лихі істоти. Хоча по-справжньому лихі тільки відьми, інші – просто трохи капосні, як ото мигулі. Але так вже влаштований наш світ, що відьми не мають тут великої сили. Їхнє чаклування схоже на капості мигулів – ну може всохне якась квітка або серед погожого дня несподівано підніметься сильний вітер. Та якщо відьмі вдається вирватися у світ людей. її могутність зростає. І чим довше відьма перебуває у вашому світі, тим сильнішою вона стає. Сила відьми живиться лихими людськими вчинками та думками. Відьми мріють зібратися разом у людському світі, набратися сили, зламати Двері і підкорити собі нашу країну. Але це їм не вдається. Бо врешті-решт, ми завжди повертаємо відьму назад, але найспритніші з них залишаються у вашому світі досить довго для того, щоб наробити багато лиха для людей. Та, мабуть, ти читала про це у ваших казках? Наприклад, про відьму з пряникової хатинки, яка заманювала та їла дітей. Якби не відважні Гензель та Гретель, які допомогли повернути її у наш світ, то важко і уявити, скільки б біди вона принесла.

- Ага, або ще ота, з казки про Білосніжку, - вочевидь Кіт не міг довго сидіти мовчки. – Тут вона могла зробити яблуко хіба що гірким, та і то не надовго. А у вашому світі ця відьма легко перетворювала будь-який фрукт на отруйний.