7. Ніч у бібліотеці

— А у вас є бібліотека? — спитала через місяць Евелін у Джона.

— Бібліотека? Ти любиш читати? — спитав Джон.

— Хех, так, — відповіла Евелін.

— Ти мабуть здивуєшся, але у нас є бібліотека. Навіть в таких умовах, у нас є книжки. Ми відновили їх.

— А де знаходиться у вас бібліотека?

— На першому поверсі, — відповів Джон. — Я можу тобі показати.

— Та ні, не треба. Я сама знайду, — заперечила Евелін.

— Добре. Коли спустишся по сходах, повернеш ліворуч, й там буде бібліотека, — пояснив Джон.

— Добре, дякую, — сказала Евелін та попрямувала до дверей.

Як раптом Джон її зупинив.

— Ой, Евелін. Забув сказати.

Дівчинка обернулася.

— У бібліотеці є розділ «Заборонена література». Не дивуйся чому він за ґратами, — попросив Джон. — Він лише для старост і Правителя цього будинку. Там заборонені для всіх нас книжки. Навіть мені, сину Правителя, не можна туди заходити.

— Добре, я зрозуміла, — сказала Евелін й вийшла з кімнати.

Вона спустилася сходами на перший поверх, повернула ліворуч та побачила двері на яких було написано «Бібліотека». Евелін зайшла туди. Це була величезна зала, заставлена книжковими шафами, і на їхніх полицях лежали книжки.

Ляпків тут було не багато. Тому в бібліотеці була тиша.

Евелін почала ходити по бібліотеці, шукаючи книжки які б могли привернути її увагу. Через деякий час вона все ж таки вирішила взяти «Зупинка 411» та «Далечінь». Ні на яких «Гаррі Поттерів» дівчинка вже не сподівалася. Як раптом Евелін помітила ґрати за якими стояли книжки, з цікавості вона підійшла туди, та помітила книгу «Таємниця племені Промінь, та секрет племені Іскра».

Дівчинка відійшла подалі від цього відділу, й стала міркувати. Так, їй безперечно було цікаво, що ж написано у тій книзі. Але ж це заборонена книжка. Але ж так цікаво дізнатися, що це за секрет племені Іскра... Евелін так захотілося дізнатися, що вона вирішила чого б це їй не коштувало, почитати цю книжку. Зовсім трохи. Але хоча б дізнатися трошки про цей секрет. В результаті дівчинка вирішила вночі, коли в бібліотеці нікого не буде, і всі полягають спати, пробратися в бібліотеку, та взяти цю книжку.

 «Вдень будь-хто може побачити мене, а вночі нікого не буде, і можна буде прийти сюди й почитати цю книжку.» — вирішила Евелін.

Вона повернулася на другий поверх й зайшла до Джона в кімнату.

— О, бачу ти вибрала книжки? — сказав Джон.

— Так. Насправді не дуже цікаві, але які вже є.

"На більш класичні книжки вже не сподіваюся." — міркувала Евелін згадавши книжки від Джоан Роулінґ.

— А які ти ще хотіла? Вибач звичайно, але всю серію "Гаррі Поттера", сюди ще не привезли.

— Що? Ем... До чого тут це? — здивувалася Евелін, а потім згадала. — Джоне, я ж просила не наїдатися "Ріддум", коли розмовляєш зі мною. Мені може не приємно, коли хтось читає мої думки.

— Вибач, я не лише тому їх їм. Вони просто дуже смачні. Розумієш, в нашому часі, не так багато солодощів, — пояснив Джон.

— Ну добре, — сказала Евелін та пішла до своєї кімнати.

***

Евелін прокинулась посеред ночі. Її розбудив старомодний будильник. Що він робив у цьому часі, Евелін й сама до пуття не знала.

Дівчинка встала з ліжка. Й згадала, що їй треба в бібліотеку. На годиннику була перша ночі, тож вона встигне трохи почитати.

Евелін спустилася по сходах на перший поверх. Підійшовши до дверей бібліотеки, вона смикнула ручку дверей й зрозуміла, що приміщення зачинене.

Припустивши, що ключ у охорони, Евелін попрямувала туди. Вона підійшла до невеличкої шафки, усередині якої висіли ключі. Охоронець на щастя дрімав, тож ключ від бібліотеки можна було легко взяти. Головне бути обережною. Евелін знайшла ключ з написом "Бібліотека" й пішла туди. Дійшовши до приміщення вона відчинила двері й зайшла усередину. Там було, темно й нікого не було. У неї вийшло!

Евелін підійшла до ґрат за якими був відділ «Заборонена література». Дівчинка спробувала відчинити так звану "перешкоду", й надиво у неї вийшло. Ґрати легко прочинилися, й рудоволосій стали доступні всі книжки. На щастя охоронець забув зачинити ґрати, тому Евелін сьогодні дуже пощастило. Вона знайшла потрібну книжку, сіла на стільчик, ввімкнула свій ліхтарик й перейшла до читання.

У книжці писалося, що плем'я Іскра, викрали у племені Промінь невеличке деревце, яке забезпечує усіх ляпків всім тим, чого не має у них у часі зараз. І що насправді, якщо повернути деревце племеню Промінь, то колишні речі, й умови для життя зможуть повернутися до обох племень. Бо Промінь вміє  поводитися з такими речами, і що вони можуть все повернути. Й будуть задоволені обоє з племен. Але плем'я Іскра не збирається віддавати це деревце, бо воно їх забезпечує теплою домівкою, та різноманітною зброєю. І вони не вірять, що коли вони його від дадуть племеню Промінь, вони усе налагодять. Тому Іскра тримають деревце у себе, щоб не втратити вже те, що мають.

Евелін завершила читання, тим паче ліхтарик у неї майже сів.

— Нічого собі, — сказала вона. — Тобто можна буде повернути все назад? І для цього не треба буде навіть потрапляти в минуле? Й все, що треба для цього, це повернути деревце племеню Промінь! Якщо це не може зробити ніхто інший, то зроблю це я! Тобто звичайно з Джоном та Арією. Хоча ні. Не можу. Джон мене просив не ходити у цей відділ, а я не тільки пішла туди, а ще й прочитала книжку звідти. Тоді прийдеться робити все самій. Як кажуть хочеш, щось зробити, зроби це сам.