4. Розповідь Джона

Ранок й сніданок пройшов без пригод. Якщо не враховуючи, що за цим сніданком, усі дивилися на Евелін підозріло. Й потайки шепотілися. 

В полудень до Евелін прибіг Джон.

— Батько каже, що вже треба починати тренування. Тренування про яке я тобі вчора казав, — сказав він.

— Чудово. Дорогою розповіси про цей "ваш" світ, — сказала впевненно, але чомусь переможно Евелін.

— Ну, якщо ти так просиш... — сказав не впевнено Джон.

Евелін встала з колоди й вони йшли лісом. Сама дівчинка не розуміла як Джон тут орієнтується. Тут же всі дерева схожі, й багато чого однакового. Хоча з одного боку можна зрозуміти. Він бо живе в цьому лісі, як зрозуміла Евелін, давно.

Деякий час він мовчав. Але потім почав говорити:

— Раніше, Евелін, все було як у вас... Але потім одна людина вирішила зробити дослід, чи показати на, що вона здатна. Точно не відомо. Щось в цьому досліді пішло не так, і все вибухнуло.

Джон зробив паузу.

— Вціліли лише ті, які були в морі чи озері. Бо катастрофа воду не зачепило, — продовжив він. — Чому катастрофа? Бо вся суша перетворилася в велетенський ліс.

— Вся суша на земній кулі? — не повірила Евелін.

— Саме так, — відповів сумно Джон. — І люди які вижили, тобто ті які були в воді, називаються ЛЯПК.

— Ляпк? Смішно, — сказала рудоволоса.

— Зовсім ні. Воно розшифровується як: Людина Яка Прожила Катастрофу, — пояснив Джон.

Евелін перестала сміятися.

— Доречі, ми вже прийшли, — сказав Джон й показав рукою.

Вони прийшли на галявину. Вона була великою. Людей було не мало, але ніхто майже не говорив. Це місце сподобалося Евелін.

— Гарне місце для відпочинку, — не втрималась дівчинка.

— Я так не думаю. Вибирай краще інше місце для відпочинку, якщо не хочеш, щоб в тебе прилетіла стріла чи ніж, — сказав Джон.

— Хах, добре.

— Пригнись, — сказав швидко Джон, й машинально нахилив Евелін, що вона ледве не впала.

— Що сталося?! — не зрозуміла дівчинка. — Я ледве не впала!

— Хех, і це все, що тебе хвилює? Подивись на дерево позад тебе. Бачиш стрілу? Тільки но зараз прилетіла. А могла б в тебе попасти. Просто ти дуже неуважна, — пояснив з насмішкою Джон.

— Вибачте, що ледве в вас не попав. Я просто тільки вчуся, і ще не вмію стріляти добре, — почувся голос якогось хлопчика років з 12, в руках він тримав лук.

— Ей, чувак, ти мене ледве не вбив! Остерігайся мене, бо скоро зможу зробити те саме! — сказала розлючено Евелін.

— Я не знав, що ти можеш так розмовляти, — сказав Джон.

— Не кажи так, наче знаєш мене! — відрубала дівчинка.

— Добре, добре. Але потім будемо сперечатися. А зараз пішли вибирати тобі зброю, — сказав Джон.

— А навіщо мені зброя? — спитала дівчинка.

— Ти в лісі, тут всього можна очікувати. До того ж ми маємо захищатися від племені "Іскра", — пояснив Джон.

— А що це за плем'я? — спитала Евелін.

— В цьому місті є два племені. Одне "Промінь" — це ми. А інше "Іскра". Від початку життя після катастрофи, ми запеклі вороги. Розумієш, там де вони живуть, нема ні ягід, ні дерев з плодами. Й мало худоби. Тож вони їдять тільки корінці й траву. Й хочуть нас вигнати звідси, щоб отримати багато чого. Тобто у нас є того, чого нема у них. А ми, як ти розумієш не збираємося віддавати нашу територію. Тому й воюємо, — розповів Джон.

— Невже не можна вкласти перемир'я з племенем "Іскра"? І тоді ви всі зможете жити разом, й не ворогувати, — спитала Евелін.

— Не можемо. Вони хочуть забрати всю територію. Щоб це було їхнє. І свою територію вони не від дадуть. Тобто хочуть мати свою територію, й нашу. А нас вони просто повбивають, — сказав Джон.

— Жах... — все що змогла сказати на це Евелін.

— Ой, Евелін. За часом, ти вже давно мала вибрати зброю й розпочати тренування! — згадав Джон.

— Вибрати зброю? Які варіанти? — одразу перейшла до теми Евелін.

— Меч, ніж, пістолет, сюрикени й лук. Перед тим як вибрати зброю, гарно подумай яка тобі підійде.

— Хм... Пам'ятаю в 10 років я гарно володіла пластмасовим луком, й добре знайома вже з ним. Тому мабуть виберу його, — вибрала Евелін. — А у тебе яка зброя?

— У мене меч. А у Арії сюрикени, — відповів Джон.

— Цікаво.

— Візьми свій лук й стріли в тій хатці, — показав рукою Джон на невеличку споруду яка була неподалік від них.

Через деякий час Евелін вийшла з гарним луком та 20 - ма стрілами.

— А чому так багато стріл? — не зрозуміла Евелін.

— Для тренування тобі стільки й треба. У тебе ж не вийде влучити в ціль з першого разу, — відповів Джон.

— Ти мене не дооцінюєш! Так, в яку там ціль треба цілитись? — пожвавішала Евелін.

— В оте от дерево. — сказав Джон. — Не засмучуйся якщо не вийде навіть з 10 — го разу. У мене вийшло з 15 — го. Саме через це я й вибрав меч.

— Ну зараз і побачимо.

Евелін поклала стрілу на лук та прицілилася в дерево. І у неї вийшло влучити.

— Евелін, де ти тренувалася? Як у тебе вийшло з першого разу?! — не повірив Джон.

— Я ж казала, що ти мене не дооцінюєш, — гордо вимовила Евелін.

— В такому випадку тебе вже не треба вчити.

— Вау! Еві, у тебе вийшло? Так класно! — радо привітала Евелін Арія, коли підійшла до них.

— Новачкам просто щастить! — казав Джон. — До речі Евелін, з наступного тижня ти вже можеш йти з нами на полювання.

— На полювання? — не повірила Евелін.

— Так. Будемо полювати на вовків, — підтвердила Арія.

— Невже я вже можу піти на полювання?

— Ну цей тиждень ще трохи потренуєшся, і вже зможеш, — сказав Джон.

Цілий день Евелін тренувалася, бо гадала, що щоб їй ходити на полювання, треба гарно вміти стріляти.

Поки вона тренувалася, вона думала про портал, про майбутній час в якому вона зараз знаходиться. Як раптом її заціпила думка про себе. А що буде якщо вона буде подорожувати у часі, і зустріне себе з того часу? «Цікаво було б з нею зустрітися.» — подумала Евелін. Але чи зможе вона зустрітися сама з собою? З цим питанням вона вирішила звернутися до Джона.