Розділ 34

- Ти не знаєш хто це?

Я не стала уточнювати, адже впевнена - наші з Сахіном погляди наразі були спрямовані на найменшого члена нашої весільної компанії. На хлопчика років, можливо, чотирьох - п'яти, якого за руку тримав чоловік дуже подібний на Міраса. З такою ж самою важкою аурою, яка окутувала тебе всього та знерухомлювала.

- В душі не гребу, - кидає Сахін, і в його голосі стерта насмішка - як знак "проїзд заборонено".

І я раптом чую, як у нього теж зривається дихання. Як не дивно, дитина впливає на нього сильніше, ніж на мене. Ніби маленьким людям не місце в його житті, ніби сама їхня присутність висвітлює щось, що він звик тримати в тіні. Логіка проста й жорстка: там, де розбірки, мутки й дурня - дітям немає місця. Там не виживає нічого, що пахне світлом.

- У твого друга немає дітей? - поки він іще не повернувся собою до кінця, я збираю крихти інформації. Хочеться запхати ці крихти в кишеню, скласти мапу. Але трійця невблаганно наближається і час ковтає відстань, наче гарячий чай.

- Учора ще не було, - відповідає без емоцій.

А, отже, за ніч ця дитина не могла вирости як гриб серед лісу. А значить... хлопчик якось пов'язаний з цією дівчиною? Яка на фоні цього Раміра виглядає... Напевно, якби можна було описати казку про принцесу та чудовисько, то ця пара ідеально б підійшла. Чоловік, який не зовнішністю, а поглядом та своєю атмосферою прибиває до асфальту (і о Боги, я б ніколи не подумала, що буду рада присутності Сахіна поряд) та ця ніжна наречена. Ніби із повітряного зефіру. А її сукня... В порівнянні з сукнею цієї дівчини, моя ніби претендує на роль найрозпуснішої. Найвідвертішої. Варто тільки сподіватися, що на цій урочистості буде якомога менше людей, а то вирішать, що я "та, що по виклику". Якраз вже й одягнулася "відповідно".

- Де вітання? Чо стовбичимо? - сипле Рамір, витискаючи посмішку, стискає руку Сахіну й чіпляє на мене погляд, який гладить проти шерсті.

- Чуєш, а вас з чим вітати? - нарешті оживає Мірас, голос повертається у звичний режим, і він тонко підливає бензину до вогню. - З весіллям? Чи вже з післявесільними нюансами?

Це слово “нюанси” розрізає повітря. Я кидаю оком на хлопчика: він нас слухає, щось зважує, як дорослий, який рахує здачу. Довіра — валюта, і він ще не вирішив, чи видавати її нам.

- Сах, ти б не пиз..., - друга Міраса вчасно згадує, що поруч дитина, яка вже перевела погляд та відкрила рота, готова занотувати в голові це погане словечко, - не триндів, а познайомив би спершу зі своєю дамою.

- Якщо вже така ху…рделиця, то оголоси свою наречену, - кидає Сахін, і я бачу, як у його очах на секунду з’являється гра. Він любить підштовхувати людей до краю, а тоді дивитися, чи вміють літати.

- Залюбки, - Рамір “пер”, як танк: розкритий, упевнений. Дівчина поруч ніби не усвідомлює, де вона, і що відбувається. - Аніта. Моя прекрасна наречена. Майбутня дружина.

- Мірас, - коротко представляється Сахін, тягнучи руку.

Аніта завмирає. Кидає погляд на Раміра - чи то просить дозволу, чи безпеки. І я ловлю цей мікрожест, як мисливець ловить тремтіння трави; дівчина з тих, хто звик дивитися на настрій іншого перед тим, як дихнути.

- А я Давид! - дитячий голос розтинає напругу.

Якщо не син, то може це брат Раміра? І Сахін просто з ним не знайомий? Бо в малого стільки впевненості, коли він тягне свою ручку й запросто кладе в здоровезне лапище Міраса. Так це робить природно, ніби кожного дня заключає домовленості з дорослими дядьками на мільйонні контракти.

- Міцне рукостискання, Давид, займаєшся спортом?

Сахін приймає правила гри, і в цей момент він навіть здається таким... Людяним?

- Ні, але всі мужики так здоровкаються, - серйозно видає малий.

Ця фраза хлопчика дещо розряджає обстановку. На пиках двох здоровезних амбалів просвічується посмішка, кутики моїх губів тягнуться вгору, і навіть ця наречена таке враження відмерзає.

- А це Аріанна, - Сахін презентує мене майже як трофей, відгортаючи уявну завісу.

Хотілося б накинути покривало й зірвати під оплески - саме так це відчувається, коли він “виставляє” мене на загал. Дурнувата сцена: я - не презентація авто.

- Аріанна, - я, на відміну від нареченої, все ж тисну руку цьому чоловіку, коли вона простягається в мою сторону, - приємно познайомитися. У вас з моєю нареченою стільки спільного.

Три здивовані погляди летять у бік Раміра. Давид між тим шукає очима “двіж”: йому все це надто повільно.

- Ну а що ні? Аніта, Аріанна, - віджартовується наречений, - Сах, полюбе будемо кентуватися сім'ями.

- Тим паче в тебе вже і діти є, еге, Рам?

Мірасу палець в рот не клади... Бо хто при здоровому глузді готовий це робити? Тому він тут же віджартовується перед товаришем, явно забираючи цей "раунд".

- Ладно, хвате язиками чесати, пішли, там все по графіку.

Рамір ігнорує випад друга, бере малого за одну руку, наречену - за іншу, і трійця рухається до дверей, як буксир з двома човнами.

- Добре, що саме я вибирав тобі сукню, - натомість Сахін не поспішає, даючи цій трійці трішки пройти вперед, - а то Рам тільки пів ночі буде з цими спідницями розбиратися. А потім ще пів - знімати.

Я встигаю лише втримати посмішку на міліметрі губ. Щоб не здалося, що згодна. Хоча, так, сукня на Аниті - витвір, а моя - виклик.

- Не те що в нас, еге? - нахиляється ближче. Його подих лоскоче мені шию, запалює нерви. - У нас усе у відкритому доступі...

А на це я не погоджувалася! Не була готова до перевірки того, що у "відкритому просторі"... НІ!

Та кому це вже цікаво, якщо задоволена пика світиться перед очима, а сідниці горять від цих безсоромних рук?