Розділ 12

- Оу, красуне, що таке, поганий день? Не задався з самого ранку?

Авжеж поганий! Тільки бачу твою пику, він же тут стає не те що поганим, а огидним! Навіть уявити не можу, хто б за власним бажанням міг би прокидатися поряд з цим чоловіком, разом з ним снідати за одним столом, а потім ще і цілувати перед відходом на роботу. Це ж як себе треба не любити, щоб докотитися до ТАКОГО доброго ранку...

- Ні, все гаразд, - провокація, як я винесла урок з вчорашнього, дуже кепська тактика, коли заходить мова про спілкування з цим Психом, тож в голові я то насварилася, в реальності - чемна дівчинка.

- Допомогти? 

Він робить пів кроку вперед, не зводячи з мене погляду, а моє серце готове полетіти слідом за тією бідною чашечкою, яку вже до купи не зліпити, і суперклеєм не відновити.

- Ні, ні, дякую, я сама, - та чашку Вікторівні я зможу купити (головне, десь це записати, щоб не забути), а от моє серце якщо навернеться, то йому ніхто й ніколи вже не дасть ради. А помирати в такому молодому віці... Не входило в мої плани. Як і перетинатися з цим в'язнем! 

- Акуратно працюй своїми пальчиками, нічого не зіпсуй.

А це вже черга Таміра флешбечити вчорашнім днем, оскільки це згадування про "пальчики" та "нічого не зіпсуй", ще і цим задоволеним голосом, це точно відсилання до моменту, коли моя рука стисла яєчка чоловіка... Перетворюючи їх у високу кухню у вигляді "фаберже" в такій низькій по моралі будівлі...

- Дякую, - підіймаю погляд, з вдячністю посміхаюся в'язню, а сама ладна вибухнути будь-якої секунди. Хочеться викрикнути "повторимо?", чи то "вчора мало було, повернувся за добавкою?", та знову ж таки поки що мізки беруть вверх над мізками. Так і потрібно продовжувати, якщо не хочуть відчути повною мірою на собі емоцій чоловіка.

- Ох і дурко ти.

Ну якого? Я ж адекватно з тобою спілкувалася, якого ти мене ображаєш? Та ще й цокаєш язиком, хитаючи головою так, ніби це тебе доля змушує зі мною спілкуватися. А не навпаки!

- Давай допоможу, ти поранилася, - і ця гора м'язів починає насуватися, загрожуючи спочатку накрити мене своєю тінню, а після і взагалі проковтнути.

- Не треба! - Але я сьогодні прямо молода кізочка, тільки гір не вистачає, щоб по них плигати, та я не розчаровуюся, відскакуючи якомога далі від Психа. І тільки після звертаю увагу на руку. Яка і справді кровоточить. - Дякую, я сама.

Скоріш за все, я б навіть не відчула, що щось не так, якби всі пальці порізала об уламки тієї чашки, лише б не спускати з вигляду цього чоловіка. Ось і зараз підхоплюю ватку, бинт, на ходу перемотую палець, та при цьому тримаю на прицілі Таміра.

- Як хочеш, - чи це не той Тамір? Брат близнюк? Чи чому сьогодні він поводить себе набагато стриманіше?

- Дякую, - вчергове незрозуміло за що висловлюю подяку, а в голові роблю зарубку, що нічого розслаблятися, вчорашній інцидент, якщо його можна так назвати, так само розпочинався. Цей чоловік поводився максимально спокійно, я б навіть сказала галантно, поки не підтвердив інформацію, чиєю донькою я являюся. Тоді і понеслося...

- Походу в мене темпа, зробить щось.

А я що казала? Бісове дежавю! І мій погляд тут же опускається в район паху, де зберігається таке... Що у в'язниці заборонено тримати! Бо це можна використовувати як повноцінну зброю! А він хоче і тримає її в кобурі, та не зберігає в сейфі!

- Аахахахах, - заливисто рже мужик, від чого я підскакую на місці, затамувавши подих, але і плюси на базі маються - мої очі зосереджені тепер там, де і мають бути. На обличчі пацієнта, а не на його... - Мені подобається хід твоїх думок, красуне, але сьогодні горить друга голова.

- Скоро повернеться Людмила Вікторівна і надасть вам медичну допомогу, - якщо що, то цією фразою я намагаюся і попередити Психа, що не варто повторювати вчорашнє, сьогодні так йому не пощастить. Надіюся. Сподіваюся. Не впевнена, але буду плекати надію.

- А ти тут для чого? Для ерекції мужиків, щоб вони не забували, як виглядають дівчата.

Бусурман! Ось як тато називає таких мерзотників!

- Залюбки вам допоможу! 

Відріжу твою піпіндру, щоб про дівчат навіть не мріяв! Але замість скальпеля, котрий так звабливо лежить на підвіконні, хапаю градусник та кидаю його на стіл. Небезпечно для життя та здоров'я? Побійтеся Бога! Де та нещасна ртуть, і де цей абмал, котрий поки буде діяти отрута, вже зверне мені голівку з плечей.

- Сідайте, - вказую на стільчик, а сама натомість роблю два кроки в протилежну сторону, - беріть градусник та прикладайте під пах... під пахву.

Тут же виправляюся, але вже запізно, щаслива пика красується переді мною, а знайомий блиск загоряється в цих темних як ніч очах...

- То все ж, може, під пах? І ти особисто туди його прикладеш?

- Я так розумію, у вас є й інші скарги? - Ні, ну це не реально терпіти. Це вище мене. Прямо як цей мужик, який всівся, зменшився вдвічі, а все одно застрашливо виглядає, навіть сидячи досягаючи мого зросту.

- Скарги? - Псих підіймає брову, явно зацікавлений тим, що я мала на увазі.

- Ну, так, маєте інші скарги? - І промовчати вже не можу, але і згадую, що його зацікавленість мені зовсім не на руку. Чим більше я влажу, тим азартніше стає чоловік.

- Красуне, ти натякаєш на те, що у мене проблеми з потенцією? - Продовжує посміхатися, ніби все і далі добре, у нас цілком спокійний діалог, та я ж не зводжу погляду з чоловіка і прекрасно бачу, як загострилося його обличчя. Як щелепи міцніше стиснулися, натякаючи на майбутню зупинку на моїй шиї, якщо я зроблю хибний крок.

- Ви що, звичайно, ні, з цим у вас повний порядок, - я вчора наочно в цьому пересвідчилися. Та про це вже замовчую, а то ще дам йому привід думати, що мені сподобалося і я бажаю продовжити на тому, на чому ми зупинилися. - Я маю на увазі інші скарги пов'язані з можливою температурою. Можливі симптоми захворювання як то головний біль, кашель, нежить, млявість.