Розділ 11

Щось маленьке. І дуже гаряче. Чорного кольору і якщо з чимось порівнювати, то схоже на сім-карту. Тільки ще менше, ще тонше. Якби не цілеспрямовано за цією штукенцією лізти, то так просто її й не знайдеш.

- Що це таке? - І чому ЦЕ опинилося в моєму телефоні?

- Прослушка. Почерк Тьоми, - Діма збирає до купки гаджет, і вже в цілісному стані передає його мені.

- Якого ще Тьоми?

- Ти мала його бачити. Типу охоронець у цій в'язниці.

- Це той, хто багато курить та висловлюється так, ніби сам вчора закінчив відбувати термін? 

- Ага, а ще той, хто думає, що може займатися цим лайном, - хлопець забирає цю штуковину і поки я нічого не зрозуміла, легким рухом руки ламає її на дві частинки. А після ще пополам ці недогризки, щоб вже напевно.

- Я так розумію це відбувається вже не вперше? - Оскільки Діма цілеспрямовано знав куди звернути увагу та де саме шукати. Середньостатистична людина, яка нічого не підозрює та не крутиться в цьому болоті, чорта з два полізла б щось вишуковувати в гаджеті. А хлопець за пару секунд знайшов зайву деталь, яка ніяким боком не відноситься до заводських налаштувань.

- Ні, не вперше, Артемич з кожним новим працівником проробляє одну й ту ж саму схему. 

- Доброго ранку, - а ось і Людмила Вікторівна. З посмішкою на обличчі та очевидно з гарним настроєм. Потрібно буде тісніше з нею познайомитися й дізнатися секрет її постійного оптимізму. Де вона черпає цю енергію? Судячи з усього, жінка не вживає, тоді де той ресурс, який її підживлює? - Як у вас справи? Ніхто не приходив? А то попередній автобус поламався, а інший не поспішав їхати в наші місцини.

- Доброго ранку, Вікторівно. Доповідаю - пацієнтів не було, всі живі-здорові, знаходяться за ґратами. Доповідь закінчено.

- Вільно, розійтись, - лікарка підігрує хлопцю, який прозвітував так, ніби ми зараз вишикувалися в шеренгу перед генералом. Хоча, якоюсь мірою, для цієї, як Вікторівна висловилися, місцини, жінка точно генерал. Гарного настрою та доброго здоров'я, бо я, якщо чесно, вражена тим фактом, що сюди відправили працювати адекватного лікаря. Зазвичай в такі нетрі посилають тих, хто ні "бе", ні "ме", ні "кукуріку", а діагноз ставлять по статтях з інтернету. А тут он як пощастило в'язням. Лікарка з досвідом, з мізками та явним бажанням допомогти розв'язати проблеми зі здоров'ям. - Дякую, Дімочка, що прикрив.

- Завжди радий, Вікторівно. Та є і не надто добрі новини.

- Це ж які? - Жінка миттю напружується, перебігаючи стривоженим поглядом спочатку по моєму обличчю, а потім і по обличчю хлопця, явно вираховуючи, в кого з нас ці "не надто добрі новини". А я вже вдруге за два дні ловлю себе на думці, що ця жінка була б ідеальною мамою для мене. Такої людини мені завжди не вистачало. Ніжної. Милої. Чуттєвої. Тобто з тими рисами характеру, які притаманні в основному жінкам. І хоч тато старався, дбав про мене і я кривого слова сказати про нього не можу, але тато це тато, чоловік. А деколи так не вистачало саме матері, саме жінки, яка могли бути й за старшу сестру, і за подругу, і за, звичайно маму.

- Ось, - і Діма демонструє лікарці чотири крихітні частинки, які вже зараз нагадують маленьких тарганів. Тільки б вусика доробити й вилиті шкідники, через яких я на стілець заплигую, варто тільки їх десь побачити.

- Все ніяк не вгамується? - Із розчарованим видихом видає жінка, але ані краплі не дивується, ніби це звичайна практика. Натомість дістає з пакета коробку, на якій зображений чайник. 

- А навіщо він це робить? - Роблю зарубку, що я невдячна скотина, яка спалила річ Вікторівні й навіть не додумалася це відшкодувати, та все ж ставлю питання, яке не дає спокою. Має ж бути якесь логічне пояснення таких вчинків? І взагалі - а хіба за таке правоохоронці не мають карати? Це ж втручання в особисте життя, це хіба нормально?

- Тьома колишній мент, - Вікторівна махнула рукою, явно не бажаючи занурюватися в ці пояснення, дістаючи новий пристрій, тож Діма взявся за це діло. - Його вигнали з поліції за хабар. Особисто начальник спіймав Тьому за руку. В той же день звільнивши й пообіцявши, що Тьомич ні на яку адекватну роботу не зможе влаштуватися, бо він дуже сильно підвів боса, заплямувавши репутацію всього відділка.

- І він сюди пішов робити? - Якась виправна колонія. Не тільки для тих, хто знаходиться за решіткою, а хто і вільно пересувається цією в'язницею. Цікаво, Вікторівна теж десь провинилася, що бентежне життя цю милу жіночку сюди закинуло? Іншого пояснення я поки не знаходжу.

- Це єдине місце, куди Тьомича взяли з тими рекомендаціями, які накатав на нього його колишній бос.

- Але це не пояснює того, чому він пхає ці прослушки в телефони людей, - там мало бути щось дуже особисте, якщо керівник цього Артема перекрив всі шляхи мужику. Або бос був дуже чесний, і його підлеглий спаскудив репутацію, напрацьовану роками. Або Артем дуже огидний поліціянт, з яким взагалі не реально адекватно працювати. Поки я схиляюся до другого варіанту.

- Чому ж ні? Артемка старається відбілитися, намагається повернутися в поліцію та довести босу, що той хабар був помилкою, яка більше ніколи не повториться. Тепер шукає приводу, щоб все змінити та тут не гнити. О, прямо віршем вийшло.

- А я тобі казала, що у тебе талант? - Нарешті відізвалася Вікторівна, яка вже розгорнула бурхливу діяльність, поставивши чайник грітися, а сама накриває на стіл. Судячи з усього, на нас очікує чайна, чи то пак кавова церемонія. - І що тобі потрібно звідси якомога скоріше рвати кігті.

- І як же ви тут без мене будете справлятися, Вікторівно? І як я без вашої підтримки та смачних пряників?

- І що ж він вишуковує? - Я, звичайно, перепрошую, що перериваю цей милий діалог, але виходить тут не один персонаж, якого варто остерігатися, а відразу двоє? Чи вони будуть рости прямопропорційно дня, проведеним у цій в'язниці? Тоді що ж мені чекати через два тижні, якщо батько не об'явиться?