Розділ 15

- Асю, ну як так? Я ж просила..., - голос лікарки відвертає мене від одного кошмару, повертаючи до іншого. Не настільки жахливого, як той в'язень, який хотів "релакснути", та все ж і тут гайки. Якщо я все ж так-сяк витримала натиск Психа, то бідний чайничок відійшов в інший світ. Поплавило його добряче, в прямому сенсі цього слова.

- Дуже перепрошую, я не почула, - жінка мені цукерки, халву та адекватне ставлення, я ж як маленьке поросятко - наробило капості.

- Не почула? - Людмила Вікторівна покидає спробу якось відновити чайник, це, на жаль, не пластилін, тут заново потрібну форму не виліпиш, і розвертається до мене, напевно, шукаючи, банани в моїх вухах. Бо як інакше можна було не почути це божевільне шипіння? - Як це?

- Була зайнята пацієнтом, от і проґавила момент, коли вода закипіла, - не свиня, а поросятко, ще не запущений випадок, оскільки зараз ні каплі брехні не лунає з моїх вуст. Була ж зайнята? Була. Той неадекватний пацієнт? Пацієнт. А те, чим саме я була зайнята з ним... Просто замовчуємо, промовчати це ж не збрехати, вірно? Не настільки кепсько?

- А що ж з ним? На що жалівся? А то так вихваляв тебе перед відходом, ніби ти йому життя врятувала.

- Слабкість.

- Слабкість? 

Я видала перший адекватний варіант, котрий прийшов в мою ще втрачену голівку, і сподівалася проканає без зайвих запитань з боку лікарки. Та, на жаль, день як не задався, так і надалі йде по похилій. Цікаво, як низько я можу впасти? Враховуючи те, що я вже стояла сьогодні на колінах...

- Слабкість, головний біль.

- Температура?

- Ні, не було, з цим все в порядку, - не збрехала минулого разу, так? А тепер аж двічі! Бо нічого я йому не міряла, натомість бачила "термометр" мужика і там явно підвищена температура. Точно зашкалює за сорок градусів. Ось тільки впливає по-іншому - замість того, щоб впасти, якщо не вмирати, то там все колом стояло, а цей Псих пропонував мені перевірити температуру... Далеко не пахвою.

"Але і не попою. Шукай у всьому плюси!"

О, хто це у нас? Внутрішній боягуз прокинувся? Висунув свого дзьоба, побачив, що на горизонті чисто, і давай позитивом розкидати?

- І який же діагноз ти йому поставила?

- Сезонна нестача вітамін, самі розумієте - тут не найкраще місце для нормального функціонування організму.

- Так, це правда, тут явно не курорт.

- Я ще раз вибачаюся за чайник, - Людмила Вікторівна трішки заспокоїлася, тож мені потрібно було налагодити з нею контакт, знову, бо вона єдина моя надія в цьому страшному місці. - Давайте я швиденько сходжу в магазин та куплю новий.

А ще непогано було б подихати свіжим повітрям та усвідомити, що це все, чорт забирай, трапилося. І найперше з чого потрібно почати, що це саме зі мною трапилося.

- Та тут же не справа в чайнику як чайнику, я не настільки бідна, щоб не мати змоги придбаний новий. Це згадка про маму. Згадка про щось хороше та тепле. А в цих стінах без цього хорошого та теплого тяжкувато. Сама розумієш.

- Вибачте, - все що я і могла промовити, бо очевидно, що мама Людмили Вікторівни померла, і очевидно, що я не зможу їй замінити пам'ять про неї. Тепер вдвічі гіркіше стає від свого вчинку.

- І як тобі цей Тамір? - Ця тема зі спаленим чайником гнітила нас обох, тож лікарка перевела розмову в інше річище, питаючи про якогось...

- Тамір? - І коліщатка починають крутитися...

"Там, Там, Там" - кричав той мужик біля дверей кабінету. Отже, це він не про Людмилу Вікторівну, яка була там і крокувала сюди? А про цього в'язня, на ймення Псих?

- Ну, так, Тамір, а як же ти провела огляд, не знаючи його імені?

- А, і справді, просто з голови вилетіло. Я сьогодні зовсім розхлябана, - ледве не вирвалося, що огляд пройшов ідеально, для пацієнта так точно, могло б бути взагалі шикарно, якби лікарка буквально на пару хвилин запізнилася. Тож в книзі скарг нового запису не буде. Точно не від нього. - Та нормально. В'язень як в'язень, нічого екстраординарного.

Зі знанням справи торочу, ніби я цих в'язнів кожного дня бачу, і кожного дня вони бажають мене взяти силою. Але яке питання, така і відповідь. Що значить як? В плані як чоловік? Як ув'язнений? Чи як пацієнт? Якщо що, то навпроти кожного пункту "жахливий".

"Ні, ну ти теж не перегинай. Де він жахливий? Доволі таки привабливий персонаж. Трішки порушив закон, а так цілком на тверду четвірку. Якби не кочерга, яку він намагався в нас засунути, то і на відмінну оцінку би зазіхнув"

А що ж ти всцикався від страху, коли ця кочерга перед нами маячила?

Аргумент? Залізний, бо внутрішній голос тут же закриває піддувало.

- Його просто вчора перевели до нас, я ще не встигла нормально з ним познайомитися. Та з першого вигляду солідний чоловік, так і не скажеш, що втнув якусь дурню, за яку сюди й потрапив.

Солідніше нікуди. В костюм переодягнути, теку під пахву тикнути й вилитий бізнесмен!

Але моя увага вихоплює іншу частинку промови Людмили Вікторівни. Про вчора перевели. Вчора. Коли батько кудись поспішно вирушив, залишивши мені нещасну записку. І досі не виходить на зв'язок. А цей тут, і знає, чия я донька. А що як... Дурня, звичайно, нісенітниця, та все ж... Якщо це пов'язано між собою? Зникнення тата і переведення цього Психа у цю в'язницю? Саме тоді, коли я влаштувалася сюди працювати...