Розділ 14

- Ні-ні-ні, - намагаюся вирватися, але чим сильніше кручу головою, чим більше намагаюся звільнитися, тим роблю тільки собі гірше. Адже хватка чоловіка міцна, сил в цього громили хоч поля спахуй цілодобово, а моє волоссячко ніжне й не призначене задля того, щоб за нього тягали. 

- Так-так-так, - передражнює Псих, роблячи пів кроку, а то можливо і менше, факт в тому, що його кочерга впирається мені в скроню, і то щастя, що поки що вона в чохлі. - Будеш стогнати й просити ще! От побачиш!

Продовжую намагатися крутити головою, щоб продемонструвати, що ні, не хочу, не буду і він мене не заставить це зробити. При цьому рота не ризикую відкривати, бо мізки то на місці, вони то усвідомлюють, що ніхто та ніщо не завадить в'язню зробити те, що його душа бажає. А судячи з усього, то душа там гниленька, не розташована до високого. 

Не так я уявляла собі перший раз, зовсім не так. Скажу чесно - я взагалі його практично не уявляла, намагаючись скерувати всі думки на навчання. А якщо і фантазувала, то це були поцілунки, довгі поцілунки, квіти, побачення, розмови, а вже після перехід до чогось більшого. Так же воно виходить? Спочатку люди хоча б трохи пізнають одне одного, перш ніж в ліжко разом лягти, вірно? А тут...

- Гаразд, вистачить прелюдій! 

А тут розмов було на пару хвилин, не кажучи вже про квіти та хоч якісь побачення, і ось я вже спостерігаю перед собою Психа-молодшого. А чого молодшого? Та бо язик не повернеться назвати його маленьким. 

- Злякалася? 

Я тут же очі закрила, як побачила цього гіганта перед собою, а цьому потішно. Веселиться козел. Насолоджується моєю реакцією.

- Не переживай, він не кусається, він по-іншому робить боляче.

В цю секунду я думками повертаюся в ту ніч, коли ми з подругою пішли в той підпільний нічний клуб. Коли ті іноземці ввалилися до нас в віп-кабінку, і почали пропонувати дикі речі, пов'язані з інтимом. І дика думка відвідує мою голову, дика, шалена, по-справжньому ідіотська, та все ж - краще б я їх задовольнила. Краще б з ними, ніж з цим божевільним. Ті просто хотіли закрити гештальт навпроти фізіологічної потреби, в цього ж якісь збочені уявлення про інтим. Тобто він вважає, що промовивши ці слова про біль, я маю зрадіти? Рота відкрити посильніше, і ноги розкинути поширше?

- Там! Там!

Бажання дурня збуваються? Так варто трактувати це, коли я чую ще один голос, і він теж належить якомусь чоловіку. Зараз ці двоє мені тут організують повернення в той вечір, в той клуб, в ту напружену атмосферу? Хоча сьогоднішня обстановка чим краще? Там були просто погрози, тут вже безпосередньо перейшли до дій...

- Відвали! А ти писок давай відкривай! Негайно!

Щоб я не сплутала, що друга і третя фраза стосується саме мене, саме мені призначена, чоловік б'є по щоках. Легенько, якщо порівняти з тим, як цей буйвол міг би ввалити, та від цього ні на йоту не стає краще.

- Там!

А цей другий наполегливий. І при будь-яких інших обставинах це була б гарна риса характеру, цілеспрямована людина, впевнено йде до своєї цілі, але явно не тоді, коли я стою на колінах, кочерга одного мужика палицею стовбичить в кількох сантиметрах від мого рота, а ще один мужик явно бажає приєднатися. І він теж явно неадекватний, адже чому раз за разом повторює "там"? Де там? Що там?

- Вікторівна йде! - Ніби відповіддю служить на мої запитання.

Полегшене повітря виривається з моїх легень, і я на хвилі розслаблення ледве не розкриваю вуста, вчасно згадавши, яка зброя може туди залізти...

- Лайно!

Чи то до мене звернення, чи то цей Псих описав поточну ситуацію, хтозна, та за якусь мить все кардинально змінюється. Я вже стою на своїх двох, хоч задля цього нічого не зробила, а цей в'язень вже в боксерах, штанах, і навіть не торкається до мого тіла. Навіть відійшов від мене, начебто зовсім не бажає порушити мій особистий простір.

- Що тут? - Тож Людмила Вікторівна застає цілком пристойну картину відвідування хворим лікарського кабінету, тільки ось незрозуміло кому з нас погану, адже це я червона з голови до ніг, мужик же стовбичить як ні в чому не бувало. До речі, і його молодший посіпака теж колом стоїть, просто лікарка не звертає туди уваги, та і з чого б це? А я тупо витріщаюся, бо пару секунд тому ЦЕ крутилося біля мого ротика. - Ася! Чайник! Я ж просила.

- Гаразд, Вікторівна, я тоді піду, - під шумок, поки жінка мчить вимикати багатостраждальний електричний прилад, Псих збирається злиняти. Боїться наткнутися на її запитання? Чи поспішає у вбиральню, щоб скинути напругу рукою? Своєю рукою, хоч в мріях мужика цим саме я мала зайнятися. - Класну помічницю ви собі пригледіли. Тямущу, відразу визначила мій діагноз. Я неодмінно ще повернуся.

Поки Вікторівна бідкається з чайником, промовляє Псих, дивлячись прямісінько мені у вічі, обіцяючи, що рано чи пізно покарання за непослух все ж мене наздожене...