Розділ 13

Мороз проходить по моєму загривку від цієї... цієї... Погрози! Бо це саме вона! Цей мужик мені погрожує позаплановим походом до стоматолога, бажаючи порахувати мені всі зубчики. Тож я втрачаюся, не знаючи, як діяти. І чи взагалі варто діяти.

- Гаразд, - та ще страшніше від того, що станеться, якщо я буду як безвольна лялька все йому дозволяти. Цей Псих вже дослідив верхню частину мого тіла, залишивши по собі пекельні сліди на ньому, йому нічого не вартує перейти до нижньої. Розпочати детальний огляд. Спочатку руками, як то було з грудьми, а після вже і... - Я сама.

І цією кочергою, з якої чоловік хотів стягнути свої боксери, та я зупинила, перехопивши його руку.

- А одягнулася так, ніби смирна овечка, а воно он яка гаряча штучка знаходиться під цим лахміттям.

Це не лахміття! Так, я не збиралася сюди як на показ мод. Навіть навпаки - дотрималася поради Людмили Вікторівни, не провокувати тутешніх шибайголів, натягнувши на себе светр, який прикривав і груди, і живіт, і навіть плечі. Хто його знає, наскільки збочені персонажі тут мешкають? Що як вони божеволіють тільки від одного запаху жіночих парфумів? До речі, якими я і не користувалася, щоб знову ж таки не наражатися на небезпеку. Та виявляється, що треба було подумати стосовно того, щоб і на голову якийсь пакет з прорізами для носа та рота вигадати, бо перший робочий день, а я вже на колінах. Перед прутнем одного з в'язнів.

- Ага, - та попри ці всі моменти я нормально одягнута! Не в лахмітті! Я особисто ці речі вибирала. А тато особисто на них заробляв, засаджуючи таких мерзотників як цей за решітку. Батько заради улюбленої доньки старався, заради її блага, а цей неадекватний знецінює працю моєї найріднішої людини? Знецінює, загиджуючи такими мерзенними словечками? - Розслабся.

Та тут є і друга сторона медалі, про яку цей Псих не в курсі, але до якої він мене підштовхнув своєю фразою про лахміття. Вона йому ще аукнеться, ой, як аукнеться.

- Давай вже! Працюй ротом як заведено, а не ляси точи!

Фі! Так грубо! Цікаво, чи такі як ось цей колись одружуються? Знаходять ту, з якою можна не просто в ліжку повеселитися, а мати одну, спільну долю? З дітьми? Родиною? Навряд чи. Бо ніяка адекватна дівчина на ТАКОГО не поведеться. А відбиті? Це справа відбитих, у мене ж маються свої, поточні, нагальні ділішки.

Кладу руки по обидві сторони стегон чоловіка, ніжно проводжу по його шкірі, опускаючись нижче, нижче...

- Перешкода справа. І зліва, - задоволеним голосом видає Псих, і вже відчувається, що його подих стає тяжким, мужик вже в передчутті насолоди. За крок, а якщо точніше за пару сантиметрів від кайфу.

Ніяк не коментую ці слова, ігноруючи та продовжуючи рухати руками, доводячи чоловіка до межі, до, так сказати, посиніння, у нашому випадку почервоніння. Щоб він остаточно розслабився. Щоб віддався емоціям сповна. Щоб ні про кого крім мене, себе, нас навіть не думав.

- Вистачить прелюдій, стягуй давай і розкривай рота.

Обережно підводжу голову, щоб дізнатися ступінь зануреності у процес цього в'язня й усвідомлюю, що він практично завантажився в нірвану. Повіки закриті, криля носа роздмухуються, шумно втягуючи повітря через ніздрі.

- Так...

У мене ніколи не було інтиму. Ні разу. Я навіть до ласк не переходила зі своїми однолітками, не кажучи вже про старших чоловіків. Тільки поцілунки й перегляди фільмів для дорослих, з позначкою вісімнадцять плюс, тож намагаюся звідти зачерпнути трішки досвіду, копіюючи тон рандомної жінки, якій доставляє насолоду рандомний мужик. Саме тому це "так" тихеньке, на межі зриву, таке солодке, збудливе...

- Так, давай, давай.

Він повністю у моїй владі, це я розумію по тому, коли починає підганяти мене, а я всього лише торкнулася гумки його боксерів та почала повільно, дуже повільно їх стягувати з чоловіка. Приспускати, в той час, як кочерга загрозливо стоїть прямо навпроти мого ротика, один рух цього Психа, один поштовх вперед і він опиниться прямо в...

- Сюрпрайз-сюрпрайз! - Вигукую, водночас покидаю гумку боксерів, переміщаючи руку вниз та стискаючи... Хм, як би це правильно завуалювати, щоб і вам пояснити, і самій червоною фарбою остаточно не захлинутися. Коротше, бомбончики мужика в надійному сховку - міцно стиснуті в моїй руці, і натиск посилюється наступної миті. За себе! За батька! За лахміття!

Мій підступний план полягав в тому, що я завдам болю цьому мужику, він заволає фальцетом від того, що його фаберже в лещатах, і на цьому все. Перемога. Який романтичний настрій після такого залишиться? Він звалить звідси, разом з господарем, котрий помчить в пошуку льоду, щоб заспокоїти горіння причинного місця.

- Стерво!

Та я прорахувалася. Де? Можливо, в тому, що його кульки так само як і тіло цього Психа з каменю викувані. Можливо, в тому, що він надто близько до мене, і я не встигну вчасно відплигнути. Десь я точно щось не врахувала, бо замість того, щоб стиснути й відпустити, затрималася на якусь зайву секунду, і в'язень цим тут же скористався, міцно схопивши мене за волосся. А оскільки його в мене достатньо, воно густе і довге, то я в пастці. З якої не знаю як вибратися, бо банально не передбачала такий розвиток подій. Він був настільки катастрофічним, що я навіть в думках його не допускала.

- Хотів же по-хорошому, - від тону цього голосу я німію, тож не дивно, що моя рука спочатку завмирає, а після і взагалі сама по собі опускається, відпускаючи важіль хоч якось впливу на чоловіка, - бачу, по-хорошому ти не розумієш. Що ж, значить так віддеру.