Розділ 12

- Це якась помилка, - чи то цьому в'язню, чи то скоріше собі це шепчу. Бо як моє тіло може так реагувати на цього мерзотника? Як мої груди можуть збуджуватися від рук, які крали, вбивали або... Здавалося б, що найгірший варіант я вже припустила,  вже озвучила, та якщо не брати до уваги - а що як він ґвалтівник? І він ось так затискав якусь дівчину, як наразі мені і...

- Еее, ні, красуне, - задоволено промовляє, при цьому темп не збавляє, працює рукою так, ніби замішуючи тісто, тільки от проблемка в тому, що там замість основи для вареників мої груди! Які він нахабно лапає! Якийсь незнайомий мужик! - Я тобі не хлопчисько з підворітні, з якими ти звикла смоктатися за гаражами, я чітко знаю, коли дівка потекла. Чи стягнеш з себе труси, щоб ми наочно в цьому переконалися? Точніше щоб ти переконалася, що в тебе в трусиках вже справжній водоспад Ніагара.

- Ні!

Може ще лягти на цей стіл, розкинути ноги в сторони та зірочкою розлягтися на ньому, щоб цьому покидьку було зручніше? Тут же відганяю цю дурню, бо таке враження, що в цього мужика стільки жінок було в минулому, що він їх читає як відкриті книги. Навіть не перегорнувши титульну сторінку. А навіщо? Якщо він взяв її, використав та навіть не заглянув всередину. Це жіночий споживач. Бавиться з ними, а потім викидує на помийку.

- Правильно, залишимо трусики на десерт.

Варто тільки зрадіти, що цей їдок покинув стіл, прибравши руку з моїх грудей, і я обламаю його з десертом, залишивши без "солодкого", як він запускає руку під мій светр й зірочки тут же виникають перед очима. Блимають так швидко і так рясно, що доводиться на секунду прикрити повіки, щоб не впасти.

- Добре, еге ж? 

Буквально мить, якихось пару секунд я вирвалася з реальності, піддавшись почуттям, коли гаряча рука чоловіка водночас з холодом наручників торкнулася моєї шкіри, і він відразу ж це помітив. Тут же піддягнув, тикаючи носом в те, що ось, я і справді кайфую від цих збочених ласк, і навіть якщо буду противитися, то реальність не вдасться заперечити. В реальності мене це подобається.

- Ага, - ствердно киваю головою, приймаю цю гру, хоча внутрішній голос волає про те, яка я дурепа, що сідаю за один стіл з мастаком таких інтимних забав. - Дуже добре. Хочете я теж вам зроблю добре?

- То ти мені триндиш? - Під роздачу потрапляють мої груди, які цей ненормальний сильніше стискає, демонструючи, що не задоволений моїми словами. - Триндиш, що в тебе нікого не було, а сама ще та елітна шалава?

- Ні, не тринджу, - якась дурня твориться з моїм тілом, оскільки воно то волає про те, що йому боляче, то кричить про те, що неймовірно добре. Одне почуття перемішується з іншим, роблячи якийсь вибуховий коктейль. - У мене справді ніколи та ні з ким, але я хочу спробувати. Ви дозволите?

- Перестань "викати". Я тобі не дід-пердун, із в'ялою ковбасою поміж ніг. І скоро тобі це продемонструю.

- Гаразд, - тут же згоджуюся, від гріха якомога далі, бо на порозі кімнати так і ніхто не з'являється. Там той Колобок відкинувся, чи де поділася лікарка? Чому вона не повертається на своє робоче місце? - Ти дозволиш мені спробувати?

- Давай.

Псих прибирає свою руку, нарешті даючи моїм мізками так-сяк мислити, не гублячись в цьому тумані порочності.

- Цю теж, - киваю на п'ятірню, яка стискає мою руку.

- Навіщо? - Напевно, він ставить питання і від себе, і від його брата меншого, якого я і надалі стискаю через тканину штанів.

- Ну..., - соромно про це говорити, тож я вкотре шаріюся, вже раз десятий за короткий проміжок часу, і не можу підібрати слів. Тільки киваю головною вниз. Вказую на підлогу.

- Ааа, будеш робити мені добре, стоячи на колінах? 

Цікаво, як давно в нього не було інтиму? Цікаво в плані того, що я не хвилююся за його здоров'я, мене більше хвилює своє, оскільки якщо в Психа давно не було дівчини, то він всю свою злобу скине на того, хто тут, в одному з ним кабінеті. Розірве мене на частинки від нестачі любові.

- Ага.

Картинка того, як я на колінах, очима навпроти його... молодшого, викликає чергову порцію незрозумілого хвилювання по всьому тілу. Мурашки у зворотному порядку торують дорогу, своїми дрібними ніжками творячи пекельний вогонь.

- Швидко давай. 

Ці пару хвилин, які виявилися вічністю, нарешті закінчилися. Ні чоловік, ні я більше не торкаємося одне до одного. І це полегшення. Це очевидний плюс, бо мізки нарешті починають адекватно шурупати. А от погіршує ситуацію те, що я вже стою на колінах, це Псих натиснув на мою голову і щоб не зламати собі шию, я мала підкоритися.

- Подобається? - Цілком звичне, повсякденне питання, якби воно не стосувалося того, на що я наразі дивлюся, вже без штанів, які чоловік одним ривком приспустив, тільки в одних боксерах, які не приховують МАСШТАБИ катастрофи. - Бачу, що подобається. Тільки акуратніше з зубами, дівчинко, а то влаштую позаплановий похід до стоматолога.