Розділ 6

Паралельно з тим, як чайник бушує там, все активніше та активніше підплигуючи на місці (так і не скажеш, що вже віковий), так і я закипаю буквально за секунду (все ж новіша версія). Та якщо чайник рано чи пізно заспокоїться, максимум згорівши, то я... І тут ми з ним схожі. Можливо, я нічим не відрізняюся від шматка пластику, який виконує одну-єдину функцію? 

- Що скажеш? Темпа вище повсякденної?

Хтозна, яка там повсякденна температура в цього мужика, але те, що стискає моя рука... Воно рухається. Ніби притримується попереднього образу цього Психа, бажаючи елегантно познайомитися, тягнучи до мене свою... Ні, не руку, а палицю, яка ожила і... Мене долають сумніви, що вона раз в рік стріляє...

- Вибачте, але...

Та хай стріляє хоч в кого, скільки хоче та коли захоче, я ж не по цих справах. Не з в'язнями. Не з людьми, які зробили боляче іншим людям, тож намагаюся відтягнути свою п'ятірню від паху чоловіка, забрати її звідти, ніби від поверхні розжареної сковорідки.

- Поки не перевіриш - не відпущу! - Але де там. Псих міцно тримає, сильніше стискаючи, і таке враження, що ще трішки й у мене хруснуть пальці від цього шаленого натиску. Думаю, він би завиграшки міг зламати мої кісточки, як сірнички, просто стримується. Поки що. - Ти ж давала клятву Амрабату. От її і дотримуйся.

- Гіппократу.

- А ти бачу ходок по мужиках? Всіх задовольняєш?

Мені здається, чи щось хруснуло? Це мої пальчики? Чи поки тільки нервова система?

- Ні, я взагалі не...

- Не юзана?

А тепер ніби легше стало. Ні, не в плані емоцій, бо я відчуваю, як там, під штанами щось активно ворушиться, бажаючи вирватися на волю, але хватка чоловіка стала начебто легшою. 

- Так, - тому тут же хапаюся за цю можливість, сподіваючись, що відпустить. А далі я відпрошуся у Людмили Вікторівни, тут же наберу батька і зроблю все від себе залежне, щоб більше ніколи, ніколи не потрапити в таке місце. Як виявилося, тато мав рацію, відправляючи мене сюди працювати. Мені всього нічого, якихось шести годин вистачило, щоб усвідомити свої помилки й більше ніколи не наступати на ті самі граблі. 

- Клас, - тактика ніби хороша, бо настрій цього чоловіка стає куди краще. Правда я не зовсім впевнена в тому, що ці його блискучі очі це до добра. Відштовхуючись від "Психа", то тут бабка надвоє гадала. - Чоткий підгін від Голови. Влаштую тобі розпаківку.

- Кого? - Вести діалог, торкаючись до гідності чоловіка, так собі ідея, та який у мене вибір? Ні сили вести боротьбу, ні пістолета, яким можна пригрозити цьому мерзотнику, нічого з цього у мене немає! Тож тільки мізки можуть допомогти. Тому намагаюся ними сяк-так думати, незважаючи на те, що від паху мужика і через руку проходить струм, і ці моя сіра речовина підсмажуються на пательні. Доходячи до кондицій. Якщо ними планувати перекусити, і ні в якому разі, якщо використовувати за призначенням.

- Поглянемо, що маємо, - і на цих словах друге лапище цього ненормального торкається моїх грудей, стискаючи чашечку бюстгальтера і водночас те, що в них знаходиться, ніби випробовуючи на міцність. І було б добре, якби тільки спідню білизну... - Непогано. 

- Що ви собі дозволяєте?

Я не привабливі персики на ринку, нічого мене мацати, тож намагаюся відштовхнути ручище Психа вільною рукою, але де там, це завдання з зірочкою. І щоб його розв'язати, варто тягнути сюди домкрат, щоб спочатку підняти це лапище, а після його кудись відтягнути. А так маємо те що маємо - ні на міліметр не здвинулися, тож чоловік і надалі стискає, потирає, прицінюється. Таке враження скоро дістане гаманець, розплатиться, і вже без перешкод вп'ється зубами в мої персики...

- Вдаєш, що не подобається? - Задоволено шкіриться в'язень, а я тепер повною мірою усвідомлюю його прізвище, прізвисько, чи поганяло. Воно ідеально пасує цьому персонажу, бо по-іншому як Псих такого не назвеш. В паспорті він може бути Віталя, Петро, чи Тарас, та кому цікаві ці офіційні імена, якщо є наймення, яке передає сутність цього схибленого? Як ти чайник не назвеш, хоч поренья, хоч кефаль, він чайник, і створений тільки задля того, щоб підігрівати воду. А цей створений, щоб псувати життя людям. 

- Ви ідіот? - Риторичне питання, знаю, але і справді - що тут може подобатися? Якій нормальній людині, адекватній дівчині може ТАКЕ припасти до душі? Якщо, звичайно, не йдеться про панянок з його дурки. - Нічого мені не подобається! Відпустіть мене!

- Триндиш як дихаєш! - В бій пішли нігтики, якими я намагаюся пошкрябати цього Психа, ввіткнути їх якомога глибше в його шкіру, та все марно. Для нього ніби не існує болю. Він попросту не знає такого слова. - Твоє тіло то говорить зовсім інше.

Точно втік з божевільні! Така блаженна посмішка може бути тільки в тих клієнтів! Тільки от питання - чому його назад туди не запхнули, а перемістили у в'язницю? 

- Опусти свою голівку вниз, мала, поглянь, як тебе ж зраджує твоє тіло.

Це якийсь відволікаючий маневр? Я зараз послухаюся, опущу голову, а він мене потім зненацька... Що? Його рука стискає мої груди, моя ж і надалі спочиває на паху чоловіка, притираючись з тією палицею. Що може бути ще гірше?

- Це..., - а, виявляється, може. І зрада вигулькнула звідти, звідки її не очікували.

- А триндиш, що тобі не подобається. Он як встали як рапіри.

Задоволено підсумовує Псих, потираючи своїм пальцем мої бруньки, які відреагували на збочені ласки цього в'язня, виглядаючи крізь бюстгальтер, і навіть светр їх не зупинив...

- Це якась помилка, - чи то цьому в'язню, чи то скоріше собі це шепчу. Бо як моє тіло може так реагувати на цього мерзотника? Як мої груди можуть збуджуватися від рук, які крали, вбивали або... Здавалося б, що найгірший варіант я вже припустила,  вже озвучила, та якщо не брати до уваги - а що як він ґвалтівник? І він ось так затискав якусь дівчину, як наразі мені і...

- Еее, ні, красуне, - задоволено промовляє, при цьому темп не збавляє, працює рукою так, ніби замішуючи тісто, тільки от проблемка в тому, що там замість основи для вареників мої груди! Які він нахабно лапає! Якийсь незнайомий мужик! - Я тобі не хлопчисько з підворітні, з якими ти звикла смоктатися за гаражами, я чітко знаю, коли дівка потекла. Чи стягнеш з себе труси, щоб ми наочно в цьому переконалися? Точніше щоб ти переконалася, що в тебе в трусиках вже справжній водоспад Ніагара.