Розділ 7

Давним-давно я не прокидалася в такому кепському настрої. Якщо взагалі був такий поганий ранок у моєму житті. Затримання, перебування у дільниці, шокуюча новина про маму - все це важезним вантажем впало в одну мить, а найголовніше, що не давало спати і я прокрутилася в ліжку практично до шостої - сумління. За те, що підставила батька. За те, що осоромила найріднішу людину.

Настрою не додало і те, що телефон Даніели був відімкнутий, коли я набрала до подруги. Це теж нічого доброго не передбачало. Або вона ще досі у відділку, за решіткою. Або батьки влаштували їй таку прочуханку, що мобільний це останнє, про що могла думати дівчина. 

Та варто мислити позитивно. Навіть в найтемніші часи завжди є місце для світла. Так повчав мене тато, і так я налаштовуюсь, підіймаючись з ліжка. Батько сказав, що Даніелу зранку відпустять додому, отже, відпустять, він не кидає пустих обіцянок на вітер. А щодо прочуханки від батьків... Що ж, можливо, ми й справді з подругою загралися у дорослість. Аж занадто бурхливо зайшли в це доросле життя. Вибили двері з ноги. Зараз же ці двері відпружинили й добряче зарядили по наших носах, попереджаючи, що тут мами й тата немає, які прикриють, захистять, розв'яжуть всі проблеми. Тож ще один плюс вишуковую - мій батько прикрив, захистив, розв'язав проблему, на що жалітися? На те, що я буду снідати вдома, а не сьорбати якусь юшку з незрозуміло чого у в'язниці?

- Доброго ранку, таточко, - тож з почуттям безмежної вдячності за порятунок, заскакую на кухню, де рідний вже щось майструє похрумати, і підплигую, щоб поцілувати його в щоку. Татко в мене не маленький, практично два метри зростом, я ж навпаки невеличка, худенька, напевно, пішла в маму... Осікаю себе, наказуючи забути про вчорашню розмову.

- Ага.

Угу, зрозуміло, батько ще злиться. Хоча, чому б це, еге? Нічого такого екстраординарного не сталося, правда ж? Подумаєш, вчора забирав свою доньку з мавпятника. Допустимо, за звинувачення у проституції. Ну, буває ж таке, що тут дивного? Та ще й для полковника... Буденна справа, нічого цікавого.

- Давай допоможу, - намагаюся присунутися ближче до плити, але татові вистачає лише корпусом злегка повернутися, щоб мене від неї відгородити.

- Я сам.

- Гаразд, як хочеш, - я спробувала знизити градус напруги, не вийшло, перейдімо до запитань, які мене цікавлять, і на які, можливо, зможу отримати відповіді. - Скажи, а коли Даніелу відпустять?

- Сьогодні. Максимум завтра. Від сили через три дні.

- Тату! - Які три дні? Та там такий контингент тусується, що за решіткою, що перед нею, що подруга довго не вивезе, на все життя залишившись з проблемами психічного розладу. У мене досі таке враження складається, що я брудна після дотиків того беззубченка, а я то вночі гелем, шампунем, а зверху ще і лосьйоном пройшлася по тих місцях, натираючи шкіру до почервоніння. А батько говорить про три доби в таких жахливих умовах?

- Не зли мене, Ася!

За цю ніч настрій тата став в рази гірше. Таке враження, що він повною мірою усвідомив весь жах того, що сталося, і тепер тільки намагається впоратися з наслідками. Спершу змирившись з цією ситуацією в голові. Вже потім - прийнявши поточну реальність.

- Їж, - ні "смачного", ні звичного "приємного апетиту", тільки тарілка з яєшнею приземляється перед моїм носом, чудом не розлетівшись по столу. А це я ще мовчала, більше не продовжувала допит батька, зловивши його ранковий вайб. Боюся навіть уявити, на чиїй голові б опинилася ця яєчна бовтанка, якби не прикусила вчасно язика.

- Дякую, - тож продовжую в тому ж дусі. Зараз швиденько запхну цей сніданок в рота, тільки заради старань тата, тільки щоб ще більше рідного не злити, і швиденько в універ. А до вечора він заспокоїться, зрозуміє, що виправити минуле не можна, і прийме свою доньку такою, якою вона вже є на самому ділі. А я теж зроблю висновки. Менше нічних клубів і тільки перевірені. Не вестися на провокації Даніели, а фільтрувати пропозиції.

- Завтра в інститут не йдеш.

Батько продовжує ігнорувати мене поглядом, втупившись у свою тарілку і закидаючись жареними яйцями. 

- Чому ні? - Та ці його слова... Не йду в інститут? І це каже мені той, хто тисячі разів повторював, що наразі навчання має бути для мене найголовнішим пріоритетом в житті? Той, хто завжди наполягав на тому, що без міцного підґрунтя у вигляді якісних знань я не знайду собі достойну роботу?

- Підеш попрацюєш пару тижнів.

Якщо ці яйця з якоїсь причини не дійшли до потрібних кондицій на пательні, то зараз в них є така змога, точніше навіть вони змушені дожаритися, адже відчувається вогонь у цій фразі. І сто відсотків язички ватри палають в очах тата, просто я їх не бачу.

- Пару тижнів? - Виходить, що я не тільки завтра не з'явлюся на парах, а і післязавтра, і потім, і далі, і так два тижні? При чому це не обговорюється. Батько прийняв рішення і воно не піддається сумніву. - А куди?

Він мовчить, ніяк не реагує на попереднє запитання, тож ставлю ще одне, на яке сподіваюся щось почути. Окей, це працетерапія, щоб провчити мене, щоб вставити мої мізки на місце. Я не маю ні найменшого права на тата ображатися, я облажалася по повній програмі, тож в конфронтацію йти не варіант. Я аніскільки не бажаю розсваритися з ним в пух і порох. Тим більше в ситуації, яка склалася з моєї вини.

- Помічницею лікарки.

Мій сніданок досі не зачеплений, тато ж свій вже проковтнув, і шпурнув тарілку в умивальник, натякаючи на те, що миття посуду залишається за мною.

- В лікарню? - Ще буквально пару секунд і він піде з кухні. А потім і взагалі з квартири. І я побачу його тільки ввечері, тож встигаю видати ще одне запитання, поки він ще тут.

- Ні, - вперше за цей ранок він дивиться мені у вічі, і я розумію, що він уникав цього зорового контакту тільки заради мене, усвідомлюючи, наскільки цей погляд може злякати його доньку, - у в'язницю. Одного разу я вже втратив кохану людину, я не допущу того, щоб втрати ще одну...