Розділ 3

Нехай у нас різна мова, нехай у нас різні менталітети, але мова поглядів для всіх національностей однакова і наразі я чудово усвідомлюю, що вони від нас хочуть. На жаль, не спитати як пройти до станції метро.

- Let's talk, - подруга теж на взводі, вона теж відчуває, що пахне тим, чим зазвичай закінчуються вечірки. Коли двоє людей познайомилися, притерлися одне до одного, а після перемістилися в готель, щоб вже там продовжити притертися. Та так, щоб іскри летіли від цього тертя.

- Talk? We have a better offer.

Та в тому чудовому хепіенді, коли зустрічається хлопець та дівчина, вони обидва хочуть продовження. За спільною згодою двох сторін, так сказати, якщо вже переходити на офісіоз. Ми ж з Даніелою не пищимо від щастя, щоб пізнавати закордонні принади цих трьох. Я взагалі ще дівчинка. Якщо ви розумієте про що я.

- Offer? We don't understand, - кричати, просячи допомоги? Марно, адже за дверима музика гуркотить так, що ніхто нічого і не почує. А якщо почує, то з ймовірністю в дев'яносто дев'ять відсотків не буде втручатися. Кому треба проблеми? Відступати? Нікуди. Позаду диван, в який я втиснулася спиною так, що ще трішки й зіллюся з ним, а двері знаходяться за іншими спинами. Тих, у кого слина капає з пащі. Ми з Даніелою два апетитних шматки м'яса, для цих голодних шакалів, бо мужиками, чи то навіть левами їх язик не повернеться назвати. Непотріб суспільства.

- Kiko, how does it sound there? - Один покидьок звертається до іншого, буквально на мить відвертаючи пику, а через секунду знову витріщається на поділ моєї сукні, котру я щосили натягаю руками, щоб прикрити голі ніжки. Щоб не підбурювати їхню і так розжарену уяву.

- Girls, ті це любиш.

Скоріш за все, ці дегенерати рахували, що ця фразочка цього Кіко буде короночкою, після якої ми з Даніелою вискочимо з трусів, не кажучи вже про сукні й будемо напрошуватися, щоб нам продемонстрували "це любиш".

Натомість реакція була прямо протилежна, адже секундне переглядання одна між одною і ми з подругою починаємо волати як сирени, сповіщаючи про біду. Про пожежу, наводнення, землетрус. Або в даному конкретному випадку стосовно того, що нас хочуть "полюбити". Проти нашої волі.

- I like it.

Та і ці придурки вміють дивувати, оскільки замість того, щоб відступити, або і взагалі звідси здриснути, вони просуваються вперед і ось мацак одного з цих бабуїнів хапає мене за руку і тягне на себе, а я всіма силами впираюся, ногами й однією вільною рукою й продовжую волати.

- Shit!

А кажуть, що важко порозумітися різним національностям, якщо вони не знають мови одне одного. Шіт він всюди шіт, і Даніела назвала все своїми речами, а після...

- Bitch! - А ось з нашими, вітчизняними склянками в цих іноземців не склалося, чи то в них на батьківщині вони легші, чи не люблять рольові ігри, та Кіко добряче почав сваритися, отримавши від подруги склянкою по макітрі. - Hold this bitch!

Нам ass - ось що я розумію наступної миті, коли боковим зором помічаю, як цей Кіко тягне Даніелу на себе, а ще один покидьок обходить її ззаду, заламуючи дівчині руки, знерухомлюючи, що цим латексним і потрібно. Зараз вони її, а потім і мене...  

На автоматі продовжую відбиватися від дегенерата, а у самої сльози на очах вже помалу збираються, від розуміння того, що сили покидають мене, що поряд купа людей і ніхто не допоможе, що взагалі таке відбувається у двадцять першому столітті, коли такий непотріб дозволяє собі подібне, бо вони банально сильніші, бо вони хочуть, бо вони можуть...

- Стояти!

Ух! Такий командний голос, прямо як у мого... Тата? А що він тут... Звичайно, це не батько, що він забув у цьому гадючнику? Та є люди, люди у формі, які з якоїсь причини тут опинилися, знісши двері з петель і наставивши на нас всіх зброю.

- На землю! Негайно!

Точно ці мерзотники знають нашу мову. Або в іншому випадку цей наказ чують не вперше, бо як по команді падають на підлогу, при чому заводячи руки за голову.

- Всі на землю!

Це скоріше ми з Даніелою здалися іноземцями, оскільки так і продовжували стовбичити на місці, виринаючи з одного писця, поринаючи в інший. Там хотіли нас, а тут хочуть вбити.

- Даю три секунди!

З поліцаями жартувати - собі гірше робити. Я це знаю не з пліток, тож опускаюся на підлогу і подрузі кидаю жест, щоб не пручалася, а виконувала все як велять ці чоловіки у формі. Вони ж мають нас захищати, вірно? Ось зараз дізнаються, що тут відбувалося, і відпустять нас з Даніелою, а цих мерзотників за ґрати. На довічне. З відрізанням дечого. Під корінь.

- Коваль, готуй машини, - моя голова вперта в підлогу, тож я нічого не бачу, крім килима перед своїм носом, але я чудово вловлюю на слух, що один з поліціянтів ввімкнув рацію і відає команду іншому правоохоронцю, - в нас сьогодні джекпот.

- Тобто? - На мить по ту сторону зв'язку запанувала мовчанка, я вже думала, що відімкнулися. Або пішли готувати машини. Та все ж визирнули, з цим питанням, яке і мене зацікавило. Про який джекпот йде мова? Тут ще й підпільно грають в казино?

- Крім наркоманського кубла, ще і проституток накрили. Вважай, що премія у нас в кишені.

- Вибачте, але... - це ж про нас з подругою? Це нас назвали дівчатками легкої поведінки?

- Закрийся! Не погіршуй і так своє огидне становище!

Про нас...