Глава 4

Рік по тому. 
Ніжний поцілунок розбудив Єву. Відкрила очі. Їй посміхався Захар.  
— Дівчинко осінь, прокидайся. У нас сьогодні свято. 
Єва ліниво потягнулася, й сіла поправляючи білосніжну, атласну, коротку, нічну сорочку. Чоловік присів поруч, ніжно обнявши, впився в її вуста. 
— З річницею нас, мила. — Лагідно прошепотів, й нахилившись, за мить вручив дружині розкішний букет. 
Єва сіяла від щастя. Ледь обхопила букет обома руками. Поклавши його на ліжко, обвила шию чоловіка притиснувшись до нього, й потягнувши носом заглянула в його очі з обуренням кинула. 
— Ти навмисно приніс каву аби подражнити мене?!! 
— Я приніс дві кави. 
— Ти ж знаєш, що мені не можна. 
— Сьогодні, моя балеринко, зробимо тобі свято. — Посміхнувся Захар заглядаючи в очі дружини, й вручив їй чималу золотисту, оксамитову коробочку. 
Єва перекотилася з подарунком через ліжко й вийняла зі своєї тумбочки теж білу оксамитову скриньку. Оглянувшись на Захара посміхнулася, простягнувши подарунок йому. 
— Ти ледь не рік мріяв про це.  
Захар зацікавлено дивився на дружину потягнувшись однією рукою взяв подарунок, іншою притягнув свою балерину до себе. Лише тоді відкрив коробочку. На білому атласі лежав годинник останньої брендової моделі. Напружений погляд стрибнув на дружину. 
— Єво, це ж твоя премія. — Це ж надто дорого. 
Дівчина посміхнулася, відмахнувшись. 
— Не дорожче за гроші. — Різко піднявши повіки, заглянула в очі чоловіка. — Не думаю, що твій подарунок дешевше. 
Відкрила коробочку, на чорному атласі виблискувало діамантами кольє, оригінального дизайну. Від цього перехопило подих. Розгублений погляд стрибнув на чоловіка. Він знав, що вона мріяла про нього, схоже бачила на одній поп-діві. Розуміла це непристойно дорого. 
— Захаре, навіщо? 
— Тобі подобається? — Посміхаючись запитав, з захопленням дивлячись на неї. 
— Дуже. — На емоціях прошепотіла. 
— Це мій особистий дизайн. — Зізнався чоловік і вийнявши золотий виріб обережно одягнув його на шию коханої жінки. 
Залунав дверний дзвінок. Подружжя напружено глянуло одне на одного, вони ж нікого не чекали. 
— Я відчиню, — схопився Захар. 
Єва зняла кольє, поклавши його назад на чорний оксамит. Серце чомусь було не на місці. Одягла пеньюар і подалася зі спальні.  
Йдучи в низ побачила приголомшливу картину, на грудях Захара плакала його мати, і щось у пів тону шепотіла. Наче відчувши її чоловік оглянувся. 
— Єво, принеси, будь ласка, води. 
Без вагань подалася виконувати прохання коханого. 
Подала стакан з водою Анні, яка взявши воду опустила очі, тихо кинула. 
— Дякую! 
Заплакана жінка випила пів стакана води, віддавши його синові й звернулася зі сльозами до дівчини. 
— Єво, вибач мені. Я не мала права... Я... — Жінка не могла зв’язати слів. — Я не мала права. — Повторила схлипуючи, витирала сльози, що котилися без перестанку. — Зараз я опинилася на вулиці. Микита, програв батькову компанію, а мене вигнав з будинку. — Жінка знову схлипнула, у голосі звучала провина. — Простіть мені, діти. Добре, що ви мене не послухали, що залишилися разом. Прошу вибачте мені. 
Жінка розвернувшись подалася до виходу. 
Єва розгублено глянула на Захара, який на все реагував холодно. Серце стискалося, жаль матір чоловіка вмить забула всі образи з відчаєм запитавши. 
— Анно Вікторівно, ви куди? 
Жінка зупинившись, оглянулася, зірвано відповівши. 
— До сестри, там хата бабусина пустує... 
Єва кинулася до жінки, й зловивши її за руку попросила. 
— Залишайтеся з нами. Місця вистачить для всіх. 
Анна з недовірою дивилася на дружину старшого сина. Не могла повірити, що та, яку вона так гнобила, першою прийшла на допомогу у скрутний момент. Погляд стрибнув на сина, який погоджуючись кивнув.  
Заспокоївши матір, закохані поснідали та  дали жінці заспокійливе й виділили кімнату. Лиш тоді повернулися у свою спальню.  
Захар полонив свою кохану дівчинку в обійми, й заглянувши в очі збуджено прошепотів.  
— Ти найкраща у світі дружина. — Впився в її вуста палким гарячим поцілунком.