Глава 3

Єва вийшла з душової та втомлено впала на ліжко. Щойно закінчилася онлайн репетиція, почувалася мов вичавлений лимон, але через пів години запланувала прогулянку по лісі, що ріс неподалік селища в якому проживала її бабуся по татовій лінії. 
Їдучи сюди місяць тому, дівчина не була впевнена, що Зінаїда Петрівна її прийме. Після смерті тата вони з мамою не розмовляли. Бабуся вважала матір винною у смерті її сина, але Єву прийняла до себе. Дівчина тренувалася мов навіжена, аби зайняти себе чимось і не думати про Захара. 
Одягнувши теплі лосини, гольф, осінній теплий плащик та попрощавшись з бабусею, вийшла у розкішний встелений бруківкою двір. Вдихнула на повні легені осіннє повітря наповнене димом. 
Погляд стрибнув через паркан на осінній ліс, приблизно в кілометрі від двору бабусі. Йти пішки зовсім не хотілося, адже планувала трохи більше часу сьогодні провести на лоні природи. 
Таки сіла у свій розкішний автомобіль. Їхала повільно, добре, що бабуся жила на окрайку, і не потрібно їхати через ціле село та й людей немає. Після візиту матері Захара, боялася спілкування. 
Зупинилася на узбіччі, в’їхавши в ліс. Тут надзвичайно. Кохала цю пору. Тільки закінчувалася весна, вона вже чекала осінь.  
На дворі жовтень. Весь ліс потонув у золоті та багрянці, темніючи зеленими цятками хвої. Під ногами оранжево-жовтий килим, з салатовими купинами моху. На гіллі красувалася красива павутина з діамантами роси. Лісом клубочилася густа пелена туману. 
Вийшовши з машини, прихопила фотоапарат. Вдихнула на повні груди лісове повітря, просякле прілим листям, грибами. Тут витала особлива атмосфера. Потягнулася, тут надзвичайно, трішки прохолодно та похмуро.  Закуталася у плащ й подалася повільно лісовою, розмитою дощами дорогою. Насолоджувалася природою і спокоєм, який панував тут у лісі. Тут здається зупинявся час.   
Гуляла, зробила незлічену кількість фото, навіть знайшла кілька грибочків, які вирішила віднести до машини, обережно тримаючи. 
Крокувала, дивлячись під ноги. Хотіла ще знайти хоч кілька грибочків, аби потішити бабусю. Підняла очі коли дійшла до машини.  
Серце в грудях завмерло. Позаду її машини стояло спортивне авто Захара. Сам чоловік спершись об крило машини, пильно дивився на неї.  
Кілька білих грибів вилетіли з рук. Добре, що фотоапарат висів на шиї. Зупинилася на місці. Серце вискакувало з грудей. 
Чоловік відхилившись від машини, повільно та впевнено наближався до неї. В його великих красивих темно-карих очах царювала лють. 
Зупинився в пів метра від неї, зірваним голосом поцікавився. 
— Ти довго збиралася ховатися? 
Зробила хиткий крок назад. Паніка та страх охопили тіло, сльози душили зі середини, легка образа на нього охопила душу. 
— Доки б ти не одружився з Мартою. — З тремтінням зірвалося з грудей. 
— Ти готова віддати мене Марті. — Розлючено гримнув Захар. — То ось які твої почуття насправді?!! — Чоловік розвернувся подавшись до свого авто. 
Єва відчула, як в очах темніє, в голові паморочиться. На мить прикрила очі, аби втримати рівновагу. Серце обливалося кров’ю. — Нікому не готова його віддати. Кохає його до втрати пульсу, але... 
— Твоя мама хоче бачити поруч з тобою Марту, а не мене. — Здавленим голосом промовила. 
Задихалася. Боялася аби Захар справді не пішов, бо тепер залишатися без нього буде пекельною мукою. З відчаєм дивилася у широку спину коханого чоловіка. 
Захар зупинився. Кілька хвилин так і стояв до Єви спиною, а тоді оглянувся, з докором кинувши. 
— І ти так легко відступила? Невже не кохаєш зовсім? 
Не послушна сльоза покотилася по щоці. 
— Кохаю. — Зірвано промовила. — Дуже кохаю, але... 
— Але, що, Єво? 
Проковтнула ком, що підкотив до горла. Мовчала, опустивши очі. Він знав усю ситуацію, не розуміла навіщо допитується. 
Захар повернувшись, зупинився зовсім поруч. Серце у грудях гуло. Страх випалював зі середини. Заглянувши у ці кохані очі, розуміла без них більше жити не хоче. 
— Мені не потрібна, Марта, Єво. — Нахилившись підняв гриби що впали, заглянув в зелені очі дівчини. —  Я кохаю тебе. І все на світі віддам, аби ти була поруч. 
Від цих слів у вухах шуміло. Серце вибивало барабанний дріб. Потонула у його красивих очах. Стиснувши гриби в руках, кинулася в обійми свого коханого Захара, зі сльозами на очах.  
— Без тебе так важко. — Зірвано прошепотіла. — Я не хочу більше без тебе... 
— Я не дозволю більше без мене. — Пригорнув до себе. — Дівчинко моя, тепер тільки разом, усюди та назавжди.  
Обійми чоловіка враз стали міцнішими. Нахилившись, Захар припав палким поцілунком до вуст дівчини. 
По тілу поснували імпульси та трепет. Спрагла за його ніжністю та доторками. Ця розлука, зробила її почуття ще палкішими.  
— Я нікому не віддам тебе, моя дівчинко осінь. Ти тільки моя. Не варто нікого слухати, та і я більше не дозволю цього. Бо вже до кінця цієї осені, ти станеш моєю дружиною. 
Єва на емоціях заглядала в очі Захара. Розуміла він не жартує. 
— Але ж ми планували на наступне літо... 
— Плани змінилися, дівчинко. Ти любиш осінь, з тобою закохався в неї і я. Тож весілля відбудеться цієї осені. 
Захар знову припав до малинових вуст своєї нареченої.