«дівчинка і місячний чай»

Сон

— Не хочу більше світити, — пробурмотів Місяць. — Люди забули про сни. Усі тільки й роблять, що гортають телефони.

Ксенія підійшла, торкнулась його срібного лоба і сказала: — А я пам’ятаю. І ще багато хто пам’ятає. Просто нам треба трохи твого світла, щоб згадати.

Місяць зітхнув, звільнився з гілок і знову засяяв — не яскраво, не нав’язливо, а ніжно, мов ковдра обіймів. Ксенія повернулась додому, заварила чай, і на землю знову посипались сни — кольорові, добрі, з легким ароматом лаванди.

Ksenia Budnyk

Подобається

#5515 в Фентезі
#3243 в Різне

У тексті є: дитяча література

Відредаговано: 24.05.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись