У далекому селі, що ховалося серед лавандових полів, жила дівчинка на ім’я Ксенія. Вона була трохи дивна — не тому, що говорила до квітів або читала вголос деревам, а тому, що щовечора варила… місячний чай.
Тільки уяви: вона чекала, поки ніч упаде на землю, виймала срібну чашку, ловила промені місяця і додавала їх до окропу. Трохи пелюсток сну, краплину тиші з колодязя мовчання — і ось він, чай, від якого сняться сни про польоти, пухнасті хмари й веселі бублики, що вміють танцювати.
Відредаговано: 24.05.2025