Розділ 15

- Дівчинка ватажка. Ну, все, Ксюхо, враховуючи, що ми починали з сонця і діток... Мда, щось занадто швидко ти злетіла по "статусних сходах". Та й твій ватажок став аж надто правильним і прямо ручним. Хоча... Льоша ж сказав, що я особлива дівчинка. А значить... Значить, нема чого себе даремно накручувати, — підскочивши з ліжка, підбігаю до вікна і, відчинивши його, посміхаюся новому дню.

Настрій у мене ось просто дуже прекрасний, попри те, що спала я всього якихось пару годин. Ми з Льошею проговорили майже всю ніч і додому він мене привіз, коли вже почало світати. І коли ми прощалися, я, як і минулого разу, хотіла швидко поцілувати його в щоку, але цей хитрун зорієнтувався швидше за мене і... Я торкаюся губ, і моя посмішка стає ширшою. Мені здається, що я досі відчуваю на них тепло його губ. Так, нехай це був легкий і невагомий дотик. І я так розгубилася, що, прошепотівши: "Ой, мамочки", зі швидкістю світла вилетіла з машини. Але все одно... Це був наш перший поцілунок! І моє серце, при згадці про нього, знову починає вистрибувати в грудях запальні танці. І тільки дзвінок телефону утримує мене від того, щоб не скласти йому компанію.

- Доброго ранку, мамочко! - Радісно видихаю я.

- І тобі доброго ранку, донечко! - Так само радісно відповідає мама.

І мій настрій злітає до самого неба, тому що я давно не чула в її голосі таких щасливих ноток. Та я взагалі почала забувати, коли ми з нею ось так легко і невимушено просто базікали телефоном. Напевно, в цьому є і моя вина... Але головне, що зараз ми знову на одній хвилі й розуміємо одна одну. І хоча мама трохи обурилася, що я потихеньку втекла від них, все одно наша розмова була наповнена теплом. Ну, а судячи з того, що мама з татом вирішили провести ще пару днів на дачі... Ура!!! У нас з тобою точно все вийшло, мій ватажок!!!
***
- Ксюшо, він в принципі непоганий хлопець. Так, трохи легковажний. Але мені здається, що заради тебе Льоша готовий змінюватися. Так що думаю тобі варто ризикнути, - присівши поруч зі мною на садову лавочку, змовницьки посміхається Аліна.

"А друзі, здається, вже все вирішили за нас. Спочатку Лера натякала, що я можу стати для Олексія тією самою, єдиною. Тепер Аля каже, що він готовий заради мене позбутися своїх не найкращих рис характеру. І головне, як вона здогадалася, що саме зараз я думаю про те, чи варто мені остаточно пірнути у вир стосунків з цим ну, дуже непередбачуваним хлопцем. Або це знову хитрий план Олексія, і він не просто так запропонував мені заїхати в гості до Кондратьєвих. Ні, я, звичайно, дуже люблю їхню родину. А від діточок взагалі в захваті. Та я взагалі відчуваю себе мало не членом їхньої родини. Але саме цим і міг скористатися Льоша. Ну, як би, цілком логічно, хто як не друзі можуть ненав'язливо "презентувати його в кращому світлі". Хоча, може я знову собі щось нафантазувала.

- Тільки не подумай, що я нібито виконую певну місію. Льошка тут точно ні до чого. Це моя особиста ініціатива. Просто я бачу, як ви обоє нервуєте, не наважуючись зробити відповідальний крок назустріч один одному, - немов прочитавши мої думки, намагається розвіяти мої сумніви Аліна. - Хоча мені здається, що наш кокетливий мачо вже готовий зробити цей крок. І я, чесно кажучи, дуже рада, що він, врешті-решт, зробив правильний вибір і готовий кардинально змінити своє парубоцьке, розгульне життя.

- Алінка, ти дійсно віриш у те, що Льоша готовий до серйозних стосунків? - Тихо запитую я, намагаючись приховати хвилювання, що розростається всередині мене.

- Ксюшо, я бачу, як він дивиться на тебе. І може Льоша ще й сам не зовсім розуміє, що з ним відбувається... Але я впевнена, що він готовий до серйозних стосунків. І, до речі, хоча про це ще рано говорити, але повір мені, він буде прекрасним батьком, - хитро примружившись, підморгнула мені дівчина.

- Ну, це я вже зрозуміла, - почервонівши, збентежено посміхнулася я.

Та тут я навіть сперечатися не буду, Олексій дійсно дуже любить дітей. Я не можу стримати посмішку, спостерігаючи, як вони з Андрієм грають з дітьми в футбол. І в усій цій веселій і галасливій компанії навіть не розбереш, хто більше кайфує від гри - Оленька з Олежкою чи дорослі дядьки, які зараз більше схожі на бешкетних хлопчаків.

- І найголовніше, про що я хотіла тобі сказати. Льоша дуже дорожить близькими й рідними людьми. Заради них він готовий на все. Я знаю, що він, напевно, буде злитися. Та й ми намагаємося... не згадувати про той випадок, - задумливо промовила Аліна. - Але я все-таки повинна сказати тобі. Льоша для нас набагато більше, ніж друг сім'ї. Він наш ангел-охоронець. І повір мені, це не просто пафосні слова. Завдяки йому ми з Андрієм живі. Я не хочу обтяжувати тебе подробицями цієї страшної історії. Можливо, Олексій сам колись розповість тобі про неї. Але я дійсно буду все життя вдячна йому за те, що у нашої родини є майбутнє. За щасливий сміх наших дітей. За живі, сяючі, сповнені коханням очі мого чоловіка. І за те, що вони з Ігорем, ризикуючи своїми життями, врятували наші. Ксюшо, я не знаю, як у вас складеться з Льошею. Але повір мені, цей хлопець заслуговує...

Аліна замовкла, намагаючись перевести подих, а її очі наповнилися сльозами. І мені навіть страшно було уявити, що зараз переживає ця маленька, тендітна дівчина. І ті нелегкі спогади... Адже вона зважилася повернутися в ті страшні для неї дні заради того, щоб я зрозуміла...

- Аліночко, заспокойся, - я обійняла її й притиснула до себе. - Я почула тебе. І я... Я ризикну. Мені теж здається, що цей хлопець все-таки заслуговує бути щасливим. Головне, щоб він сам зрозумів, у чому полягає його щастя.

***

- І про що моя дівчинка шепотілася з Аліною? Мої кісточки перемивали? - Примружившись, дивиться на мене Льоша.

- Ну, по-перше, не відривайся і стеж за дорогою, а по-друге, у нас, крім обговорення твоєї особистості, є ще багато тем для розмов. Та й жіночі секретики теж ніхто не скасовував, - хитро посміхаюся я.

- Ну, ну, значить, жіночі секретики, - посміхнувся хлопець. - А знаючи Алінку... Точно щось тобі про мене нашіптувала. Сподіваюся, хоч не найгірше. Хоча ні, вона наша людина. Ніколи за спиною поганого не скаже. Якщо щось не подобається, прямо в очі все вивалює. Принципова, правильна, сильна і безстрашна дівчина. А найголовніше — дуже вірна. Заради Андрюхи таке пройшла...

" Та що ж у них там таке сталося? Якщо навіть у Льоші при згадці про ті події голос зривається від хвилювання?"

- Розповіси? - Обережно запитую я.

- Обов'язково розповім. Тільки не сьогодні. Після такого позитивного дня не хочеться навантажувати тебе жахами. Та й у мене на цей вечір є більш романтичні плани. Пропоную поїхати вже в відомий тобі лісовий куточок спокою і затишку.

- Така собі пропозиція. Не впевнена, що саме так повинен закінчитися позитивний день, - недовірливо поглянула я на Олексія.

- Обіцяю, цього разу ми обійдемося без будь-яких несподіваних і неприємних сюрпризів. Хоча один сюрприз все-таки буде, - загадково посміхнувся хлопець.

- Але впевнений, що він тобі дуже сподобається. До речі, саме ним мав закінчитися той вечір. Але цей... Міша. Загалом, я обіцяю тобі романтичний вечір і море позитивних емоцій. Заодно і переконаєшся, що я виконав свою обіцянку і послужливий хлопчина Міша, як і раніше, знаходиться на своєму робочому місці.

- Ну, якщо романтичний вечір і море позитивних емоцій, тоді я згодна. Все-таки потрібно потихеньку вчитися довіряти тобі. Та й Мішу потрібно провідати, - швидко випалила я, побачивши, як в його очах спалахнули лукаві вогники.

- Значить вирішено, їдемо провідувати Мішу, - весело підморгнув мені Льоша.
****
- Сподіваюся, я виправдав твою довіру, крихітко?

- Ну, Міша на місці. Живий, здоровий і перебуває в прекрасному настрої. Правда, трошки напружив своїми вдячними висловлюваннями. Даремно ти розповів, що це я заступилася за нього. До речі, ось за це я можу і мінус тобі вліпити, — награно хмурюся я. - Хоча... Гаразд, не буду поспішати. Все ж вечір поки що проходить на позитивній ноті.

- Впевнений, що, побачивши мій сюрприз, ти забудеш про той мінус, який хотіла мені поставити. І, до речі, зараз саме час вирушити в невелику подорож, - загадково посміхається Льоша, простягаючи мені руку.

- Ти мене вже заінтригував. Я люблю подорожувати, - посміхнулася я, обережно поклавши руку на його теплу долоню.

Не знаю, може це розмова з Аліною так вплинула на мене, але я без жодного сумніву довірилася Олексію. І навіть те, що ми прямуємо вглиб лісу, мене абсолютно не лякало. Швидше навпаки, я відчувала, що лісова стежка, якою ми йшли, веде нас до чогось абсолютно нового. Ми немов перетинали невидиму межу, за якою нас чекали нові почуття та емоції. І коли дерева немов розступилися перед нами, і я побачила...

- Ой, мамочки! Це ж просто якесь диво! - Із захопленням видихнула я.
Ну, а як інакше можна відреагувати на ту нереальну, казкову красу, яка причаїлася в глибині лісу. В оточенні невеликих чагарників і запашних квітів, сріблястими вогниками спалахувала водна гладь... озера.

- Ну, здається, мій сюрприз тобі сподобався, - почула я задоволений голос Льоші.

- Сподобався?! Та я просто в захваті! Я ніколи ще не бачила такої краси! Це справді справжнє диво! - Я ледве стримувалася, щоб не завищати від емоцій, що переповнювали мене.

- Мені тут теж дуже подобається. Я люблю приходити до цього озера. Воно немов забирає всю негативну енергетику. Та й іноді просто хочеться побути наодинці з природою.

- І часто ти приходиш сюди, щоб усамітнитися з природою? - Тихо запитала я, не відводячи погляду від мерехтливої гладі озера.

"Ось дурна, навіщо запитала. В принципі, питання просте, але в нашій ситуації... Хочеш собі нерви пощекотати. Не могла просто насолоджуватися цією неймовірною красою. Та й взагалі, яке мені діло..."

- Часто. Але ти перша дівчина, яку я наважився впустити в цей казковий світ. Ксюшо, я тільки з тобою хочу розділити ті неймовірні почуття й емоції, які дарує мені це озеро, - злегка охриплим голосом промовив Льоша, трохи міцніше стискаючи мою руку. - І тільки тобі вирішувати, вірити мені чи ні.