Розділ 13

- Скучила, дитинко?

Ну, варто було мені почути задоволений голос Олексія, як серце знову почало битися в шаленому ритмі. А всі слова подяки, які я хотіла сказати йому, просто в одну мить випарувалися з моєї голови. І що тепер робити? Якщо буду і далі мовчати, то Льоша точно подумає, що у мене з головою не все гаразд. Та й самій якось не дуже приємно відчувати себе боягузкою. І зібравши всю свою мужність...

- Ну, ти вже так не розпускай свій павичевий хвіст. Хоча... А якщо я дам позитивну відповідь, ти зможеш мене забрати з заміського будинку? - Щоб не встигнути передумати, швидко видихаю я.

Фух, ну, загалом так. Трохи нахабно і більше схоже...

- Мені здається, чи твої слова звучать як маніпуляція? А моя дівчинка дійсно виявилася гідною ученицею, - весело розсміявся хлопець. - Я прямо пишаюся тобою, дитинко.

- Так, загалом, я зрозуміла. Гаразд, я і сама можу дістатися, - миттєво спалахую я.

Ні, ну а що? Я тут, можна сказати, була готова зробити рішучий крок...

- Ось яка шкідлива дівчинка. Та я ж пожартував. Як терміново потрібно тебе забрати?

- Як можна швидше, - вже більш миролюбно відповідаю я.

- І справді дуже скучила. Дитинко, ти все більше радуєш мене, - грайливим голосом вимовляє Олексій.

- Приборкай свої бурхливі фантазії, інакше...

- Все, не дурень, зрозумів, - знову регоче він. - Кидай координати, і я миттю прилечу до тебе на крилах...

- Чекаю, — швидко видихаю я, перериваючи розмову.

Ось же... Ні, цей ловелас ніколи не заспокоїться. Напевно, погані хлопчики не піддаються перевихованню. Ксюха, може, не варто ризикувати?

Але серце, яке на повну вистрибує дикі танці, вже готове дати відповідь на моє чисто риторичне питання. Я тихо закриваю хвіртку і, обернувшись, з щасливою посмішкою дивлюся на наш будинок. Знаю, що батьки можуть образитися, що я ось так по-тихому втекла від них. Але я точно знаю, що роблю правильно. Їм потрібно побути удвох і сказати одне одному найважливіші слова. А я... Я не хочу заважати їм. До того ж і мені самій потрібно...

- Карета подана, моя принцесо, - біля хвіртки зупиняється машина і з неї виходить сяючий, немов новорічна ялинка, Олексій.

- Ого, а ти мене підвищив у статусі? Я вже не сонце і дитинка, а прямо принцеса, - глузливо посміхаюся я.

- Ну, ти ж особлива дівчина. А всі ці статуси й слова... Головне, що для мене ти завжди будеш моєю дівчинкою. Тільки моєю, - злегка охриплим голосом промовив хлопець, притягуючи мене до себе.

- Так, а ось руки розпускати я тобі не дозволяла. І взагалі, нам час їхати, - вирвавшись з його обіймів, я швидко шмигнула в машину.

- Я так розумію, ти знову боїшся, що мене побачать твої батьки? - Сідаючи на водійське сидіння, примружившись, дивиться на мене Льоша. - Тобі не здається, що після моєї розмови з твоїм батьком ці побоювання вже не актуальні? Тим більше Валерій Олександрович зовсім не проти наших стосунків. Правда, пригрозив, що якщо я, не дай Боже, тебе ображу, то відразу відірве мені... Ну, я впевнений, що до цього діло не дійде.

- Гей, а я ось зараз не зрозуміла, про які стосунки йдеться?! - З обуренням дивлюся на нього. - Я, звичайно, дуже вдячна тобі за те, що ти поговорив з батьком, але це не означає...

- Ксюшо, а давай ми перенесемо нашу розмову в більш відповідне місце. Тим більше нам точно є що сказати один одному. А враховуючи, що ми вже знаходимося за містом, то пропоную влаштувати невеликий пікнік. Мені здається, що розмови на природі у нас виходять більш душевними, - посміхнувся Льоша.

- Ну, тут я повністю підтримую тебе. Тим більше ти повинен виконати дану мені обіцянку. Адже я, як і ти, хочу знати більше про людину, яка... Загалом, я згодна на пікнік і душевну розмову, - почервонівши, швидко протараторила я.
*****
- У мене складається таке враження, що ти ніби знав про мій дзвінок, - з подивом і настороженістю дивлюся, як Олексій дістає з багажника плед і кошик з фруктами. - Тому що за такий короткий час якось нереально підготуватися до пікніка.

- Ну, я міг би сказати, що володію надздібностями, але все набагато простіше. Цей пікнік був запланований на завтра. Звичайно, він мав бути більш масштабним. Але головне, що замовлення з твоєї улюбленої кондитерської привезли сьогодні. Впевнений, що тістечка саме те, що потрібно для щиросердечної бесіди, — хитро підморгнув хлопець, дістаючи з кошика коробочку з солодощами й простягаючи її мені.

- Мої улюблені, - відкривши коробочку, я не змогла стримати посмішку. - І, хоча ти не володієш надздібностями, зате вмієш дивувати. І не тільки подарунками та сюрпризами.

Я поклала коробочку з тістечками на плед і, підійшовши до Олексія, взяла його за руку. Не знаю, де в мене взялося стільки сміливості, щоб доторкнутися до нього. І, може, з мого боку це був необачний вчинок, тому що я не знала, чи зможу впоратися зі своїм серцем. Але я відчувала, що саме так, відчуваючи тепло хлопця і дивлячись в його очі, хочу сказати про те, як вдячна йому.

- Судячи з твоїх оживчих і сяючих очей, Валерій Олександрович все ж зробив правильні висновки, - пильно подивився на мене Олексій. - І ти вирішила...

- Так, я хочу сказати, що дуже вдячна тобі, - нарешті, впоравшись з бурхливими всередині мене незрозумілими й суперечливими почуттями, видихнула я. - Не знаю, як тобі це вдалося, але батько знову став таким... рідним і справжнім. А як вони з мамою дивилися один на одного! І знаєш, мені здається це так символічно, що їхні почуття спалахнули з новою силою саме в річницю спільного життя. А ще тато сказав, що вони з мамою отримали найголовніший подарунок. І він дуже вдячний нам за цей подарунок. Хоча це повністю твоя заслуга, Льошо.

- Ми зробили це разом. Я зважився на розмову з твоїм батьком тільки тому, що бачив, як сильно ти хочеш допомогти батькам. І тому що ти, навіть попри всі мої сумніви, продовжувала вірити в те, що їхні почуття не згасли. І, напевно, вперше у своєму житті мені захотілося допомогти дівчині, яка була зі мною по-справжньому щирою. А ще я зрозумів, що дуже хочу навчитися відчувати такі ж особливі й сильні почуття. І якщо у твоєму серці є місце не тільки для почуття вдячності... Ксюшо, я так хочу, щоб ти повірила, що я готовий змінюватися. Але без тебе... я не впораюся, — тихо промовив Льоша, обіймаючи мене. - Навчи мене кохати по-справжньому, моя дівчинко.

- Не впевнена, що ти вибрав правильного вчителя. А з огляду на твій досвід у стосунках... Я точно не зможу тобі нічим допомогти, — посміхнулася я, збентежено опускаючи погляд.

Ні, ну якщо у нас вже пішли настільки відверті розмови, то краще я скажу правду. А не буду зображати прямо невгамовну жрицю кохання.

- Ксюшо, я правильно розумію, у тебе ще не було стосунків з...

- Ні, не було. І так, я ніколи не прагнула притиснутися в ліжку до першого-ліпшого! - Миттєво вибухнула я, намагаючись вирватися з обіймів хлопця. - І нехай я виглядаю у твоїх очах дурною, але я дійсно вірю, що кохання має бути одне і на все життя. Та й взагалі, справжніми почуттями не можна грати. Тому що можна втратити їх і більше ніколи не знайти. І я... Льошо, вибач, але я не хочу грати в кохання. Тому що...

- Кохати потрібно по-справжньому. Я почув тебе, моя дівчинко, - міцніше притиснув мене до своїх грудей Олексій. - І я... Я теж не хочу більше грати з почуттями. Тому що моє серце тепер належить тільки одній єдиній дівчині. І заради неї я готовий кардинально змінити своє життя.

- І тебе зовсім не лякають її консервативні погляди на життя? І... відсутність досвіду в стосунках? - Ледь чутно прошепотіла я, ховаючи палаюче обличчя у нього на грудях.

- Швидше навпаки. Я не очікував, що доля піднесе мені... Ксюшо, тобі не здається, що ми обоє отримали просто неймовірно класні подарунки?! - Я не бачила обличчя Льоші, але точно знала, що на його губах з'явилася задоволена посмішка.

- Просто я вдало загадала бажання на свій день народження.

- Ага, значить, вся ця тяганина з бандитами, заручниками й шахівницею, якою я отримав по голові, були невід'ємною частиною твого бажання? - Весело розсміявся хлопець.

- Ні, ну, ти вже не роби з мене монстра. У моєму бажанні все мало бути більш романтично, - я все ж зважилася підняти голову і поглянути на нього.

І зустрівшись з його сяючими очима, в яких спалахували лукаві іскорки, теж не змогла стримати посмішку.

- Ну, якщо романтично..., - тихо промовив Олексій, нахилившись до мене. А я відчула на своїх губах його тепле дихання і ... запанікувала.

- Льошо, ти обіцяв не квапити мене, - прошепотіла я, коли його губи були готові доторкнутися до моїх.

- Пробач, я не повинен був... Просто у мене реально мозок плавиться, коли я бачу твої сяючі очі, твою щиру посмішку, - хрипло промовив він. - Але я буду намагатися тримати себе в руках. І ніколи не ображу тебе своєю неадекватною поведінкою. Ксюшо, я зроблю все, щоб ти довіряла мені.

І хоча моє серце вже капітулювало перед палаючим поглядом Олексія, але найнедовіряюча частина мене не була готова ще так просто здатися.

- І навіть дотримаєшся своєї обіцянки й розкриєш мені свої таємниці? - Хитро примружилася я. - Задовольниш мою цікавість... в межах розумного?

- Моя хитра дівчинка. Відчуваю, що мені з тобою точно не буде нудно, - розсміявся Льоша.

- Ні, ну якщо не хочеш, - награно нахмурилася я. - Я, між іншим, пропонувала не ускладнювати одне одному життя.