Розділ 11

Олексій

***

- Ти теж виявився не таким вже й поганим подарунком. Буду чекати твого дзвінка, моя щиросердечна подружка.

Щира посмішка Ксюші проникає в моє серце, наповнюючи його теплом і... ніжністю. А коли дівчина, помахавши мені рукою, тікає, я відчуваю, як сильно воно б'ється в грудях. І мені здається, що моє серце готове кинутися за нею.

- Моя дівчинко, - посміхаюся я, сідаючи в машину. - Льоха, здається, у тебе дійсно з'явився шанс кардинально змінити своє життя.

Ось тільки знаючи свій, м'яко кажучи, непередбачуваний характер, навіть боюся радіти такому подарунку долі. А як інакше назвати появу в моєму житті такої незвичайної дівчини?! І тепер для мене головне не зробити помилку і не втратити її. Ксюша дівчинка з характером і один невірний крок з мого боку... Загалом, мабуть, настав час зважитися на більш серйозні стосунки.

- З глузду з'їхати, я реально про це подумав? - Нервово посміхаюся я. - Сам від себе в шоку.

Але як би я не іронізував, мушу визнати - Ксюша пробуджує в мені якісь особливі почуття. А її несподіваний і невинний поцілунок вибухнув всередині мене феєрверком карколомних емоцій. Так, виявляється, таке буває. І я починаю вірити в те, що ця дівчина і є та єдина, заради якої я готовий змінюватися. Ну, добре, про почуття я подумаю трохи пізніше, а поки що потрібно зайнятися справою і дізнатися, що відбувається між батьками Ксюші. Я бачив, як сильно дівчина переживає через проблеми в їхній родині й дійсно щиро хочу допомогти їй. І, якщо чесно, я дуже сподіваюся, що мої підозри щодо її батька не підтвердяться.

Та й не схожий Валерій Олександрович не на легковажного чоловіка. Ми познайомилися, коли він кілька років тому звернувся за допомогою в мою охоронну фірму. Попросив допомогти йому розібратися з бандитами, які хотіли відтиснути у нього бізнес. Не буду вдаватися в подробиці, скажу тільки, що результатами роботи моїх хлопців він залишився задоволений. А у мене після спілкування з батьком Ксюші склалося враження, що він дуже відповідальний і правильний чоловік. Правда, занадто зациклений на своєму бізнесі. Гаразд, будемо сподіватися, що саме надмірний трудоголізм і є причиною розладу у відносинах батьків Ксюші. А щоб остаточно розвіяти мої сумніви, я набираю номер мого друга, який працює приватним детективом. І впевнений, що вже через кілька днів я буду знати про кожен крок Валерія Олександровича. Розумію, що зараз на мене може повалитися потік обурення і звинувачення в порушеннях етичних норм. Але мене зовсім не турбують ці обурені вигуки, тому що я переслідую цілком благородну мету - повернути щастя і спокій в сім'ю Ксюші. Я дав слово, що допоможу їй і обов'язково дотримаюся його.
***
- Ну, що я можу сказати тобі, Олексій...

- Стас, ось що у тебе за дурна звичка грати на нервах. Невже так важко просто відразу видати потрібну інформацію, — вибухаю я, дивлячись на задоволену фізіономію друга.

- Ого, давно я не бачив тебе в такому вибуховому і нервовому стані. І, здається, навіть здогадуюсь, що, а точніше хто, є його причиною, - ігноруючи мій нищівний погляд, продовжує веселитися Стас. - Мушу визнати, дівчина дійсно дуже навіть симпатична. Я так розумію, що заради неї...

- Все, ти мене дістав! Якщо ти зараз же не розповіси, що нарив, я тебе прикінчу, — грізно гарчу я.

- Так, зрозумів. Здається, ти точно не в тому настрої, щоб нормально реагувати на мої жарти. Гаразд, не буду більше мучити тебе. І, до речі, ти дуже навіть даремно нервуєш. Нічого кримінального й аморального в житті Валерія Олександровича я не знайшов. І взагалі, судячи з зібраної мною інформації, сім'я там зразкова. Та й дочка у нього, здається, не погана дівчинка, не схожа на розпещену мажорку. Крім того, що добре вчиться, ще й репетиторством підробляє. І батьки її учнів дуже задоволені їхніми результатами. Кажуть, що у дівчини просто талант знаходити спільну мову з дітьми.

- А ось зараз я не зрозумів. Я, здається, просив тебе зібрати інформацію про Валерія Олександровича, а не про його дочку, - роздратовано видихнув я.

- Так я і виконав твоє прохання. А інформація про дівчину додається в якості бонусу. Так би мовити, невелика послуга для друга, - весело підморгнув мені Стас. - І, якщо чесно, то я радий, що ти, нарешті, вирішив задуматися про серйозні стосунки.

- І з чого це ти вирішив, що я замислився про серйозні стосунки? Ти у нас
ніби приватний детектив, а не ясновидець, — глузливо посміхнувся я.

- До твого відома, я не тільки збираю потрібну інформацію, а ще аналізую її й роблю відповідні висновки. І повір, у мене це непогано виходить. Так що можеш з чистою совістю йти до своєї дівчини та заспокоїти її. Я так розумію, вона запідозрила батька в зраді?

- Швидше це я в якийсь момент засумнівався. А вона вірила, що батько не може бути зрадником. І, якщо чесно, то я радий, що вона виявилася права. Та і я тепер знаю, як мені діяти далі.

- Тільки не перестарайся. А то знаю я тебе, дієш за принципом - бачу мету, не бачу перешкод.

- Ну, в такому випадку я точно ризикувати не буду. А тобі, друже, дякую за швидку і якісну роботу. Я завжди знав, що ти справжній професіонал своєї справи. І вибач, що трохи наговорив тобі зайвого.

- Та годі, як то кажуть, "проїхали". А дівчину не упусти. Я, звичайно, не ясновидець, але чомусь впевнений, що у вас все складеться. Принаймні, такого блиску у твоїх очах я ще ніколи не бачив. Так що ти на правильному шляху, - посміхнувся Стас, потискаючи мені руку. - Головне, не зверни з нього.

- Сподіваюся, мені вдасться пройти його, - кивнув я, відповідаючи на міцне рукостискання друга.

***

Провівши Стаса, відкриваю теку, в якій знаходиться вся зібрана ним інформація про сім'ю Ксюші. Навіть не думав, що друг проявить ініціативу і піднесе мені такий сюрприз. Адже я просив його дізнатися якомога більше тільки про життя Валерія Олександровича, а тут прямо досьє на всю родину. А в якості бонусу ще й фотографія Ксюші.

- Ось же хитрий лис, - не можу стримати посмішку. - А ти, друже, дійсно вмієш аналізувати інформацію і робити правильні висновки.

Я злегка торкаюся кінчиками пальців до фотографії й всередині мене розливається неймовірне тепло. А щира посмішка і сяючі очі Ксюші змушують моє серце божеволіти від невідомих мені раніше почуттів.

- Моя дівчинко, - тихо шепочу я. - Нікому тебе не віддам. Впевнений, ти навчиш мене кохати по-справжньому.

"Так, походу ти влип, Льоха, по повній програмі. Он вже про високі почуття заговорив. А далі що? Пропозиція руки й серця? Сімейне життя і парочка діточок? І ти так легко готовий розпрощатися з вільним, парубоцьким життям? Та жодна, навіть найкраща і незвичайна дівчина, не варта таких жертв!" - з обуреними криками вривається в мої думки егоїстична і занадто самовпевнена частинка мене. І я навіть не сумніваюся, що на мене чекає нелегка боротьба з самим собою. Тому що я дійсно звик жити за своїми правилами й ніколи не замислювався про те, щоб якось змінити своє життя. У мене була улюблена робота, вірні та надійні друзі. І я ніколи не був обділений жіночою увагою. Але про серйозні стосунки я ніколи не замислювався. Мене цілком влаштовували короткочасні романи без зобов'язань. І я відразу давав зрозуміти дівчатам, що сімейне життя не для мене. Правильно сказала Ксюша: "Краще вже відразу поговорити відверто, щоб потім не шкодувати про наслідки". Ось і я відразу не давав зайвих надій.

Було правда кілька випадків, коли занадто настирливі дівчата намагалися все ж затягнути мене у свої тенета. Але я швидко руйнував їх хитрі плани. Загалом, мій спосіб життя мене цілком влаштовував. А коли кілька місяців тому я познайомився з Ксюшею, то навіть не міг уявити, що вона зможе зруйнувати мої установки й правила. І ось тепер моє серце живе своїм життям і навіть не збирається прислухатися до думок у моїй голові. Та мені й самому подобається відчуття легкості та незвичайної ейфорії, які останнім часом наповнюють його. І я розумію, що, напевно, вперше у своєму житті я готовий на будь-яке безумство заради впертої, запальної, але такої щирої, справжньої дівчини. І навіть несподівана і провокаційна думка, що з'явилася в моїй голові, абсолютно не бентежить мене.

- Ну, що, дитинко, доведеться мені поспілкуватися з твоїм батьком, - посміхаюся, дивлячись на фотографію Ксюші. - Знаю, що ризикую бути не почутим і викликати його гнів. Та й ти, напевно, була б не в захваті від моєї ідеї. Але іншого виходу я теж не бачу. І все-таки сподіваюся, що твій батько дійсно адекватний чоловік і, вислухавши мене, зробить правильні висновки.
***
- Привіт, Олексію. Радий бачити тебе. Не повіриш, але ти прямо прочитав мої думки.

Щира посмішка Валерія Олександровича і його міцне, дружнє рукостискання вже непоганий початок для моєї непростої розмови.

- Здрастуйте, Валерію Олександровичу. Я так розумію, що Ви хотіли зустрітися зі мною. І, якщо чесно, я радий, що наші думки так вдало збіглися, - посміхаюся я у відповідь. - І дуже сподіваюся, що Вашому бізнесу ніхто не загрожує.

- Та ні, з бізнесом немає проблем. До речі, завдяки тобі й твоїм хлопцям. Ви дійсно професіонали своєї справи. І за Ксюшу хочу теж ще раз подякувати. Якби ви з Ігорем не встигли вчасно... Мені навіть страшно уявити, що пережили Ксюша і Лера, коли ті відморозки взяли їх у заручники, — з тривогою вимовив чоловік.

- Ну, судячи з того, як дівчата всипали нам з Ігорем, то вони й самі б впоралися з бандитами, — посміхнувся я, згадуючи, як відбивався від Ксюші. - До речі, ваша шахівниця зроблена на совість.

- І дошка для гри в нарди теж витримала, — розсміявся Валерій Олександрович. - Так, Ксюша у мене бойова дівчинка. Та й Лера від неї ніколи не відставала. І хоча я щиро радий, що Лера знайшла своє щастя, але все ж бачу, як донькам важко дається розлука з нею. Ксюша стала більш дратівливою і замкнутою.