Розділ 7

Олексій

***

- Ксюшо, може, досить дутися. Ми ніби все з'ясували. І поміть, я навіть прислухався до тебе і пішов на поступки. Хоча це не в моїх правилах...

- Мене не цікавлять твої правила і подробиці бурхливого життя, - миттєво вибухає дівчина. - А якщо будеш і далі діставати мене, то я все-таки випробую на твоїй нахабній фізіономії цей прекрасний букет. Квіточки, звичайно, шкода... Загалом, тобі краще помовчати.

І ось чесно, ніколи не дозволяв жодній дівчині так розмовляти зі мною, але ця маленька відьмочка, здається, зовсім розплавила мій мозок. А пронизливий і гнівний погляд блакитних і чистих як небо очей, проникає в моє серце і...

"Та ну, якась нісенітниця! Леха, ти справді вирішив пограти в серйозні почуття?! А воно тобі потрібне?! Так, дівчина дійсно просто вогонь і сподобалася мені з першого погляду. Але давай будеш чесним з самим собою, адже не факт, що ти відчуваєш до неї якісь почуття. Швидше за все, тебе збуджує її впертість і небажання підкорятися. Адже це перший, можна сказати, ексклюзивний випадок, коли тебе, попри всі старання, ігнорують. А варто Ксюші здатися, і весь інтерес до неї відразу зникне. Ага, ця здасться! Он які нищівні погляди на мене кидає. Ще й букет міцніше в руках стискає. І навіть не сумніваюся, що не замислюючись випробує його на моїй фізіономії — подумки посміхаюся я. - Вперта дівчинка! Ні, зараз я точно не готовий відпустити її!"

- Значить, квіточки тобі шкода, а мене ні? Ніколи не повірю, що ти настільки жорстока, дитинко. Ти навіть за Михайла заступилася, хоча через нього був зіпсований наш прекрасний вечір. До речі, сподіваюся, ти пам'ятаєш, що саме від тебе залежить, звільнять його чи ні? - Хитро примружившись, дивлюся на Ксюшу.

- Я пам'ятаю, що піддалася на твій шантаж, - зі злістю видихає вона.

- Чому шантаж? Я ж не змушував тебе заступатися за надто послужливого хлопця. Він поводився не професійно. І навіть цей шикарний букет, за допомогою якого він хотів реабілітуватися, йому б не допоміг. І я повинен був розповісти про цей інцидент Ярославу. Ну, природно, мій друг звільнив би його. Але ти ж у нас дівчина жаліслива і вирішила заступитися за Михайла.

- А ти й радий старатися. Скористався тим, що я пожаліла хлопця і зажадав у мене ще одне побачення в обмін на твоє мовчання. І після цього ти хочеш сказати, що це не шантаж?

- Ні, не шантаж. Ми просто йдемо на поступки один одному, - посміхнувся я, обійнявши дівчину. - Я ж погодився, щоб ти заплатила за вечерю. Хоча не був у захваті від твоєї впертості.

- Так, ти краще за дорогою стеж! І руки розпускати я тобі теж не дозволяла! - Обурено вигукнула вона, скидаючи мою руку. - До речі, я теж пішла тобі на поступки й взяла статуетку. А ще погодилася сісти у твою машину. І якби ти був хорошим і порядним хлопцем...

- Та в даній ситуації я поводився дуже навіть пристойно, - рішуче перервав я Ксюшу. - Я ще раз нагадаю тобі, що Михайло зіпсував нам вечір. Мало того, він змусив тебе сумніватися в щирості моїх слів і вчинків. А я таких проколів не прощаю. Тим більше я бачу, що ти все ще не віриш мені.

- Та яка взагалі різниця, вірю я тобі чи ні. І твої пригоди в ресторанах, готелях та інших притонах мене не цікавлять. А ще я зрозуміла, чому ти розлютився на Мішу. Адже причина твого гніву не тільки в його, як ти кажеш, "непрофесійній поведінці"? Ти намагався зіграти роль хорошого хлопця, а тут бац і... незручність сталася. Слухняний хлопчина вибовкав твої пікантні секретики. Ну, ось не очікував Олексій Едуардович такої підстави, тому й розійшовся не на жарт. І не потрібно кидати на мене такі гнівні погляди. Я не переляканий хлопчина Міша і вмію постояти за себе, — з викликом поглянула на мене дівчина.

- Я навіть не сумніваюся в цьому, - посміхнувся я, міцніше стискаючи кермо. І хоч всередині мене все вибухало від гніву і роздратування, але я розумів, що ця маленька, тендітна, але така вперта і прямолінійна дівчина права.

Напевно, вперше у своєму житті я зважився на романтичне побачення. Так, мені самому не вірилося, що я готовий так заморочитися заради дівчини. Ну ще б вечеря. Але об'їхати все місто в пошуках статуетки... Мушу зізнатися, я дуже далекий від романтики й ніколи особливо не заморочувався над подарунками для дівчат. Але ось Ксюші я хотів подарувати щось особливе. І коли вона відкрила коробку і я побачив захоплений блиск в її очах...

Я відчув, як в моєму серці знову спалахнули незнайомі мені почуття. І треба ж було саме в цей момент з'явитися Михайлу! Це дрібне гаденя вирішило вислужитися, а я в очах Ксюші знову виявився хитрим, брехливим і підступним спокусником. Ні, ну зрозуміло, що я не білий і пухнастий, але ось відчувати себе прямо кінченим негідником не дуже-то й приємно. І хоча вечір зіпсований, здаватися я все-таки не маю наміру. Тим більше я все-таки вмовив дівчину взяти статуетку, довелося схитрувати й сказати, що я її розіб'ю. А за те, що я погодився не розповідати Ярославу про прокол Михайла, а значить, врятував його від звільнення, Ксюша пообіцяла піти зі мною ще на одне побачення. Так, може, з мого боку це і шантаж. Але я не звик здаватися і будь-якими методами досягаю наміченої мети. І ця жвава і неприступна дівчина, з палаючими гнівом очима, точно буде моєю!

***

Ксюша

***

"Ні, ну ось і навіщо я піддалася на маніпуляції Олексія? Пожаліла Мішу? Та не факт, що його взагалі б звільнили. Якщо він хороший працівник... Хоча враховуючи те, що господар друг Петровича, хлопцеві б точно не пощастило. Загалом, ситуація патова. А позаяк Міша якоюсь мірою постраждав і через мене, то я просто зобов'язана допомогти йому. Зрештою, це всього лише одна зустріч. Ось навіть побаченням її не хочу називати. Тому що на справжнє побачення люди йдуть добровільно, а мене змусили погодитися на нього методом шантажу. Рррр... Як же мене дратує цей самовпевнений і нахабний тип! Ну, нічого, Олексій Едуардович, ми ще подивимося, хто вийде переможцем з затіяної тобою гри. Я, звичайно, не такий крутий фахівець у всіх цих любовних пригодах, але здаватися ось так просто теж не збираюся" — піднімаючись з ліжка, подумки підбадьорюю себе.

- Так, Ксюхо, позитивний настрій це звичайно добре. Але дивімося правді в очі - досвіду в любовних стосунках у тебе... нуль. І протистояти досвідченому підкорювачу жіночих сердець буде точно не легко. А враховуючи, що і він теж не збирається здаватися... Ех, Лерчик, як же мені не вистачає тебе, — сумно зітхаю я, прямуючи в душ.

Стоячи під теплими струменями води, я трохи розслабляюся і навіть починаю наспівувати свою улюблену пісеньку. Може, хоч вона підніме мені настрій після майже безсонної ночі. Так, після вчорашніх сюрпризів Олексія якось важко було зануритися в спокійний сон. Особливо останній вдався на славу! Хоча... Якщо чесно, я все-таки трохи сумніваюся, що після таких чудових сюрпризів Льоша міг... Ну, ось, я знову починаю виправдовувати його. Не вистачало ще приєднатися до фан-клубу його прихильниць.

- Ну, ні, не дочекаєтеся, Олексій Едуардович! - Рішуче видихаю я. - До того ж у мене є час, щоб трохи зібратися з думками й продумати, як поводитися під час нашої зустрічі.

Всупереч наполегливим вимогам Олексія зустрітися якомога швидше, я все-таки "виторгувала" у нього два дні. І дуже сподіваюся, що зумію зібратися і якось переживу ще одну зустріч з цим ловеласом. Ну, а поки на мене чекає сніданок з батьками. І їм точно не варто показувати мій не надто радісний настрій. А то доведеться відповідати на тисячу питань і немає гарантії, що вони, навіть після моїх відповідей, так просто відстануть від мене. Та й зараз я зовсім не палаю бажанням слухати моралізування про те, що я занадто потайлива й ігнорую батьків. Хоча, за великим рахунком, ще питання, хто кого ігнорує.

Особисто мене сильно напружує, що я дуже рідко бачу батьків. Я, звичайно, розумію, що бізнес справа нелегка і його завжди потрібно тримати під контролем. Але погодьтеся, традиція зустрічатися за сніданком у неділю, виключно для того, щоб створити видимість сім'ї, виглядає дуже дивно. До того ж майже кожен такий "сімейний сніданок" закінчується скандалом. Тато з мамою спочатку по черзі вчать мене життя, а потім у них починаються особисті розбірки. І, якщо чесно, мені зовсім не хочеться брати участь у цьому фарсі під назвою "сімейна ідилія".

Тільки не подумайте, що я не люблю своїх батьків. Для мене тато і мама — дві найдорожчі й найулюбленіші людини. І раніше в нашій родині завжди панували любов і взаєморозуміння. А бачили б ви, з якою любов'ю і ніжністю мої батьки дивилися один на одного. Загалом, у нас дійсно була дружна і щаслива родина. Але в якийсь момент все почало кардинально змінюватися. І я досі не розумію, чому батьки почали віддалятися від мене й один від одного. Ми стали все менше проводити час разом і кожен з нас ніби став жити своїм життям. І врешті-решт, з минулого життя залишилися тільки спільні недільні сніданки.
****