Розділ 6

- Очманіти! Це ж... Вона... Вона неймовірно красива! - Відкривши коробочку, я не змогла стримати захопленого вигуку. - Але звідки... Як ти дізнався? Про це я точно не могла тобі розповісти.

Затамувавши подих, я обережно дістаю з коробочки мініатюрну порцелянову статуетку. І дивлячись на цю просто неймовірну красу, відчуваю як мене накриває хвилею феєричних емоцій. Я навіть не могла уявити, що Олексій приготує мені такий сюрприз. Та це навіть не сюрприз, а найкарколомніший і найпрекрасніший подарунок! Я не можу відвести захоплений погляд від фігурок хлопчика і дівчинки. Малюк простягає своїй подружці крихітне сердечко і їхні обличчя світяться такою ніжністю і любов'ю! І ці почуття, якимось дивовижним чином, проникають у моє серце.

- Я радий, що зумів розтопити серце моєї принцеси, - чую я тихий голос Олексія. - Судячи з твого захопленого погляду, і цей сюрприз мені теж вдався.

"Вдався?! Та це просто мега крутий сюрприз! Ці малюки займуть почесне місце в моїй колекції. Красивіша за них хіба що витончена балеринка, яку мені на день народження подарувала Лера. І так, ти справді зумів розтопити моє серце, Петровичу. От тільки звідки ти дізнався про мою колекцію? Адже про моє захоплення знають тільки найближчі мені люди. І я точно не могла проговоритися."

- Сюрприз вдався. І мушу визнати, ці милі малюки вже завоювали моє серце, - піднявши очі, зустрічаюся з сяючим поглядом хлопця. - Але от я ніяк не можу зрозуміти, як ти здогадався про моє захоплення? Твоє вміння слухати й запам'ятовувати потрібну інформацію тут точно ні до чого.

- Я вмію не тільки слухати й запам'ятовувати, а й бачити. Ну, так уже й бути, не буду злити тебе, дитинко, - хитро примружився він. - Сподіваюся, ти пам'ятаєш, як заснула в мене на плечі? Ну, так от, мені хоч і дуже не хотілося руйнувати нашу ідилію і випускати тебе зі своїх обіймів...

- Так, стоп, ти що ще того вечора почав розпускати руки?! Скористався тим, що я заснула?! Та ти...

- Ксюшо, ну от що ж ти така запальна?! Навіть не дала мені договорити, а вже робиш свої поспішні висновки, - різко перервав мене Олексій. - Я не розпускав руки, а лише злегка обійняв тебе. Адже я знав, що для тебе і Лери день видався не найлегшим. І хоча ви трималися дуже гідно, але погодься, вам все одно потрібна була підтримка близьких людей. Для твоєї подруги такою людиною був Ігор. А я... Я вирішив побути з тобою, бо не хотів, щоб ти залишалася сама. І хотів, щоб поруч зі мною ти почувалася в безпеці. І коли ти заснула в мене на плечі... Я побачив тебе зовсім іншою. Не впертим і бойовим дівчиськом, яке безстрашно протистояло бандитам. Ти була такою спокійною, умиротвореною, беззахисною і... тендітною. Такою ж тендітною як твої статуетки. До речі, твою колекцію я побачив, коли приніс тебе в спальню. Одразу мушу відповісти на запитання, що вже спалахує у твоїх очах, я був дуже порядним хлопцем. Акуратно вклав тебе в ліжко, вкрив ковдрою і... Ну, гаразд, чесно зізнаюся, поцілував тебе в щічку. Так, тільки давай ти не будеш робити з мене монстра через цей безневинний поцілунок. Краще повернемося до твоєї колекції. Так от, коли я вже виходив зі спальні, то побачив невеликий стелаж, на якому стояли порцелянові статуетки. І розглядаючи їх, я відчув, як у моєму серці з'явилося якесь абсолютно невідоме мені почуття.

Олексій замовк і задумливо подивився на мене. А потім присів біля мене і взяв мої руки у свої долоні.

- Ксюшо, я знаю, що ти з недовірою ставишся до мене. Так, я далекий від ідеалу й іноді роблю необдумані вчинки. Але заради тебе я готовий змінюватися. І ця статуетка... Крихітко, я готовий віддати тобі своє серце так само як цей хлопчисько. І від тебе залежить, чи буде воно битися далі, чи розіб'ється на дрібні осколки.

- Льошо, я дуже вдячна тобі за такий прекрасний подарунок. Але живе серце не можна порівнювати з порцеляновим. І кидатися такими словами теж не можна, - тихо сказала я, обережно звільняючи свої руки з його теплих і міцних долонь. - Я знаю, що ти хотів справити на мене враження. І мушу визнати, твої сюрпризи справді мені сподобалися. Але говорити про якісь почуття... Напевно, будь-яка інша дівчина була б щаслива почути від тебе такі слова. Але я...

- Я знаю, ти особлива. А ще знаю, що шлях до твого серця точно буде нелегким. Але я не збираюся здаватися. І це не моя примха чи бажання погратися з тобою. Ти мені справді дуже подобаєшся, Ксюшо. І скоро я доведу, що в мене на тебе дуже серйозні плани. А сьогодні я зробив тільки перший крок... Так, Михайле, ну й ось якого, - невдоволено глянув Олексій на хлопця, який увійшов до альтанки.

- Вибачте, Олексію Едуардовичу, - винувато посміхнувся той. - Я просто хотів сказати, що Ваш номер уже готовий. Сподіваюся, Ви, як завжди, залишитеся задоволені. І ще, я хотів уточнити в дівчини, яким квітам вона віддає перевагу, трояндам чи...

І ось чим більше розпливався в послужливій усмішці хлопець, тим похмурішим ставало обличчя Олексія. А в його очах вирував справжній ураган і виблискували блискавки. Ну, а в моїй голові спочатку почався цілковитий хаос. Та я взагалі відразу не зрозуміла, про що говорив цей Міша. Які квіти? Який номер? Це ще один сюрприз?

"Ксюхо, ввімкни свої мізки! Це ще той сюрприз! Так, в Олексія Едуардовича дійсно дуже серйозні плани на тебе! Ах, ти, гад повзучий! - просто вибухнула я, коли в голові склалися всі пазли. - Ну, молись тепер, щоб твій перший крок не став останнім!"

Обстановка в альтанці напружена до межі. Олексій кидає гнівні погляди на Мішу і, здається, будь-якої миті готовий кинутися на нього з кулаками. Та й у мене виникає таке ж бажання. Ось тільки мій гнів готовий вилитися не на голову розгубленого хлопця, а на хитрого, підступного, брехливого і хтивого котяру! Ні, ну я, звісно, підозрювала, що він не просто так намагався справити на мене враження. І ці сюрпризи... Якщо чесно, я в якийсь момент навіть готова була повірити в щирість слів Олексія. Ну, а що, мені все-таки, як будь-якій дівчині, приємно, коли хлопець виявляє знаки уваги. Та й хотілося вірити, що цей ловелас може бути щирим. Але, мабуть, я все-таки погано розбираюся в людях. І добре, що так вчасно з'явився Міша і допоміг мені вирватися зі світу ілюзій.

Щоправда, йому я точно не заздрю. Судячи зі нищівного погляду Олексія, який він кидає на хлопця... Мабуть, це його останній робочий день у цьому затишному острівці тиші та спокою. Хоча... Гаразд, може, мені й вдасться врятувати хлопчину від звільнення. Поки не знаю як, але обов'язково щось придумаю. А зараз потрібно розібратися з цим козлиною!

- Михайлику, Ви, здається, запитували, яким я віддаю перевагу квітам? - На моїх губах з'являється наймиліша посмішка, на яку я тільки здатна. - Так от, я дуже люблю троянди. Тільки в мене буде два малюсіньких побажання. Щоб вони були довшими й обов'язково з колючками.

- Все зробимо в найкращому вигляді. Довше і з колючками, - з обличчя хлопця миттєво зникає посмішка, і він зависає так і не договоривши.

Міша невідривно дивиться на мене і з кожною секундою його очі дедалі більше збільшуються від здивування. А в його голові, напевно, відбувається такий самий хаос, як у мене кілька хвилин тому. Мабуть, такої ексцентричної та непередбачуваної подруги Олексій сюди ще не приводив.

- Вибачте, Ви сказали з колючками? - Нарешті виходить зі ступору хлопчина. - Я правильно Вас зрозумів?

- Абсолютно правильно. Довше, щоб замахнутися було краще, а з колючками, щоб прикластися якомога болючіше. Так, щоб до самого серця, - зі злістю видихаю я, кидаючи гнівний погляд на Олексія, а потім знову посміхаюся зовсім розгубленому Михайлові. - І рахунок мені принесіть, будь ласка. За вечерю і за квіти.

- Але Олексій Едуардович завжди сам розплачується, - ледве чутно вимовляє хлопець. - За вечерю і за...

- Ах, так, ще за номер потрібно заплатити. Та взагалі не питання. Адже сюрпризи й красиві слова теж грошей коштують. Правда, Олексію Едуардовичу? Будемо вважати, що оплачений номер це мій подарунок Вам, - нервово посміхаюся я. - Ну, а з ким провести в ньому бурхливу ніч...

- Все сказала?! Відвела душу?! - Різко перериває мене Олексій. - Михайле, а ти вільний. Ми з дівчиною тут самі розберемося.

- Так, стоп. Михайле, я Вас не відпускала, - вигукнула я, схопивши хлопця за руку. - Пообіцяйте, що Ви принесете мені рахунок і ось прямо дуже швидко викличете таксі.

- Добре, я постараюся, - здається, Михайло готовий пообіцяти мені що завгодно, аби скоріше втекти.