Розділ 4

- Гей, Ксюшо, може ти все-таки перестанеш дутися і кидати на мене нищівні погляди. Зауваж, я проігнорував наполегливі спроби тих двох блондинок привернути мою увагу і вважав за краще провести час з тобою. І, якщо чесно, я думав ти оціниш мій вчинок.

- Очманіти! Так значить, я ще маю бути й вдячна за те, що ти схопив мене і запхав у машину? Зауваж, без моєї згоди, - з обуренням видихнула я, кидаючи гнівний погляд на Олексія. - А ти намагаєшся піднести свою чергову неадекватну витівку як благородний вчинок. І наполегливо намагаєшся нав'язати мені своє товариство. Хоча, я ясно дала тобі зрозуміти, що твої дивні ігри та неадекватні витівки мене зовсім не цікавлять.

- Які ігри, дитинко? Я тобі нібито чесно сказав, що ти мені подобаєшся. Ти розумна, весела, бойова, вперта... Загалом, саме таку особливу дівчину я і шукав, - підморгнув мені хлопець.

- А ну, тепер усе зрозуміло. Саме такої особливої не вистачає у твоїй колекції численних прихильниць. Я, звісно, не знаю, як там працює ваша чоловіча логіка, але, мабуть, тобі явно стало нудно жити. Ні, ну це й не дивно, адже дівчата просто падають до ніг неперевершеного мачо тільки від одного його погляду. Та що там падають, складаються в штабелі, в чергу встають, щоб отримати хоч трішки його уваги. А тобі хоч і подобається, що вони розпливаються перед тобою калюжкою і не роздумуючи кидаються в обійми, але... Зізнайся чесно, адже тобі набридла така монотонність у стосунках? Все гладко, просто і... нудно. Набагато цікавіше завойовувати ту, яка не хоче підкорятися тобі, і заодно урізноманітнити своє життя. Так би мовити, додати в нього яскравих фарб. І я так розумію, хижак вийшов на полювання і за всяку ціну хоче досягти своєї мети. Ось тільки він явно переоцінив свої сили. Я гідний суперник і ніколи не буду його здобиччю, - з викликом глянула на Олексія.

- Хижак в екстазі! Дитинко, ти щойно розбудила в ньому ще більший азарт. Ксюшо, ти просто неймовірна дівчина! І тепер я вже точно не відпущу тебе, - хижо посміхнувся він. - І не тому що хочу прикрасити тобою мою колекцію. Ти гідна більшого і в мене на тебе зовсім інші плани. 

"Ну ось, здається, знову "наговорила проблем" на свою голову. Посмикала хижака за вуса, а тепер уже й не знаю, як викрутитися, щоб не опинитися в його гострих пазурах. Хоча... Гаразд, не потрібно панікувати й здаватися завчасно. Та й не такий він уже й страшний цей хижак. До речі, ось ці вогняні спалахи в потемнілих очах і хижа посмішка, ось реально просто дуже йому личать... Так, Ксюхо, ти про що зараз думаєш?! Хтось тут збирався боротися з цим хижаком, а не милуватися ним" - рішуче зупиняю себе.

- Чуєш, планувальнику, ти не розвивай тут свою бурхливу фантазію. І взагалі, мені вже час додому. А якщо ти зараз же... Так, стоп, я, звісно, люблю природу, але на прогулянку в лісі, особливо у твоєму товаристві, я згоди не давала, - злегка запанікувала я, коли наша машина звернула в ліс.

- Так ми й не будемо гуляти. Я особисто дуже зголоднів і збираюся повечеряти.

- У сенсі повечеряти? У лісі? - Голосом, що тремтів від хвилювання, тихо запитала я.

- Розслабся, дитинко. Я хоч і хижак, але точно не їм на вечерю дівчат, - весело розреготався Олексій. - Тут недалеко є невеликий лісовий ресторанчик. Там гарна кухня. Та й атмосфера по-домашньому затишна. Ось прямо спонукає до сердечних бесід. Саме те, що нам зараз потрібно.

- Ти й сердечна бесіда? Це щось новеньке, - усміхнулася я. 

- Ну, чому ж новеньке. Згадай нашу першу зустріч. Хіба того вечора тобі не було комфортно зі мною? І спілкувалися ми дуже навіть душевно. До речі, якби ти вважала мене таким уже й нахабою та хижаком, то точно б не залишилася зі мною наодинці й не заснула б на моєму плечі. 

- Гаразд, визнаю, того вечора мені справді було легко і приємно спілкуватися з тобою. У мене навіть було таке відчуття, що я давно знайома з тобою. Але ось образ веселого, щирого і турботливого хлопця почав зникати, варто було мені ближче пізнати тебе. І ти доклав максимум зусиль, щоб він остаточно зник з моєї пам'яті. А тепер я не впевнена, що зможу спілкуватися з тобою так само легко і невимушено, як того вечора.

- А мені чомусь здається, що ти робиш поспішні висновки, дитинко. Згоден, іноді я буваю занадто наполегливим і не завжди контролюю свої емоції. Але це не означає, що я ось прямо чудовисько, яке хоче потягти беззахисну дівчину у свою печеру.

- Ну, я точно не беззахисна дівчина, а ось ти..., - хитро примружившись, протягнула я.

- Ага, значить, я все-таки чудовисько?! - Награно грізно проричав Олексій. - Ну, якщо так, то я все-таки маю вкрасти одну дуже сміливу і вперту дівчину. Ось тільки потягну її не в печеру, а в ресторан. І я дуже сподіваюся, що ми все-таки зможемо спокійно поговорити й краще пізнати один одного.

- Ну, якщо чудовисько вгамує свій запал і поводитиметься пристойно, то й дівчина готова вислухати його, - усміхнулася я. - І, можливо, ти все ж зможеш переконати мене, що я справді зробила поспішні висновки.

***

- А тут справді дуже затишно. Навіть не віриться, що зовсім поруч з містом, на непримітній лісовій галявині, причаївся острівець тиші та спокою. Прямо не ресторан, а маленьке казкове містечко. І якщо увімкнути фантазію, то он з того маленького будиночка точно мають з'явитися казкові герої, - вийшовши з машини, із захопленням видихнула я.

- Ну, не знаю щодо казкових героїв, а ось я точно впевнений, що проведу незабутній вечір у товаристві прекрасної принцеси, - обнявши мене за талію, розплився в задоволеній усмішці Олексій. - І я дуже сподіваюся, що цього разу я все-таки догодив їй.

- Якщо не будеш розпускати руки, то чергова спроба справити на мене враження буде зарахована. Ти ж хочеш довести, що можеш бути хорошим хлопцем? От і не розчаровуй мене, - застережливо глянула на нього. - Інакше...

- Слухаюся і підкоряюся, моя принцесо. Намагатимуся бути слухняним і зразковим. Але все ж ризикну запропонувати тобі взяти мене під руку. Суто з метою безпеки, - хитро примружився хлопець, побачивши мій насторожений погляд. - Тут он гілочки, коріння, шишки під ногами трапляються і без моєї допомоги ти можеш впасти або ногу підвернути.