Розділ 2

- Ксюшо, ти тільки не плач. Ось побачиш, мине зовсім небагато часу, і ми знову зустрінемося, - заспокійливо посміхається мені Лера, хоча і її очі сповнені сліз. - Сподіваюся, ти не забула, що обіцяла приїхати до нас у гості?

- Звичайно не забула. І я, от чесно, зовсім не збиралася "розводити вогкість". Просто... я не думала, що буде так важко. Я вже сумую за тобою, Лерчику, - тихенько схлипую я, обіймаючи подругу.

- Я теж буду дуже сумувати за тобою, Ксюшенько. І обіцяю, що дзвонитиму тобі щодня. Ні, навіть по кілька разів на день. Загалом, я ще набридну тобі своїми дзвінками. І не сумуй, адже ти не залишаєшся тут ось прямо зовсім без друзів. Сімейство Кондратьєвих і Льоша точно не дадуть тобі нудьгувати, - підбадьорливо підморгнула мені подруга. - До речі, я помітила, що наш велелюбний друг просто очей з тебе не зводить.

- Ну, нехай помилується наостанок, - нервово посміхнулася я. - Тому що я ось зовсім не палаю бажанням спілкуватися з ним.

- Ось прямо зовсім - зовсім? - Хитро примружилася Лера.

- Просто зовсім, - рішуче видихнула я. - Не хочу травмувати свою нервову систему через це... Загалом, сьогодні наші шляхи точно розійдуться.

- Ой, Ксюшо, я дуже сумніваюся, що Льошка ось так просто відпустить тебе. Тому краще я ще раз проведу з ним виховну бесіду. Та й Ігоря попрошу, щоб дав йому настанови. І якщо цей велелюбний товариш почне переходити межі дозволеного... Подруго, ти ж знаєш, я порву будь-кого, хто посміє образити тебе.

- Навіть не сумніваюся в цьому, - розсміялася я. - Але впевнена...

- Дівчата, я так розумію, що ви мої кісточки перемиваєте. І судячи з суворого погляду Лери, на мене чекає ще одна виховна бесіда. До речі, поки що друга за рахунком. Але впевнений, не остання.

"Ну, здається, Ігор уже дав настанови своєму другові. Ось тільки судячи з його нахабної посмішки... Ой, Ксюхо, здається, тобі справді буде не так просто позбутися цього велелюбного мачо. І от питається, якого він до мене причепився?!" - із роздратуванням глянула на задоволене обличчя Олексія.

- Я ж казала, Петровичу, що в тебе самовпевненість зашкалює. Ти що така важлива персона, що ми тільки про тебе й можемо говорити? - Усміхнулася я.

- Ну, а виховна бесіда тобі точно не зашкодить. Льошо, не бійся, сильно напружувати тебе не буду. Просто я маю бути впевнена, що залишаю свою подругу в надійних руках, - швидко затараторила Лєра і, взявши Олексія під руку, швидко відвела його вбік.

"І ось навіщо ти його так розлютила?! Це ще добре, що Лера так швидко зорієнтувалася і відвела цього вогнедишного дракона. Ну, от можна ж було просто промовчати. Ох, Ксюхо, вічно ти шукаєш пригоди на свою голову!"

- Він сам винен, - вперто махнула головою, відганяючи докучливі думки. - Корчить з себе...

Я кинула обережний погляд на Леру й Олексія. І от як мені перебороти свою цікавість? Адже так хочеться почути про що вони говорять. А може якось непомітно підійти ближче і... ну, зовсім трошки підслухати. Але ж я вихована дівчинка і знаю, що підслуховувати не добре. Хоча якщо зробити один маленький крок і...

- Льошо, я дуже сподіваюся на те, що ти не розчаруєш мене. Ти знаєш, що Ксюша для мене як сестра. І я не дозволю нікому ображати її. Тому якщо ти...

- Леро, от чесно, я останнім часом просто відчуваю себе якимось чудовиськом, яке хоче затягнути у своє лігво беззахисну дівчину. Ігор, Аліна, Андрій, ви всі наче змовилися і намагаєтеся "захистити" від мене твою подругу. Ви реально думаєте, що я можу образити її?

- Дуже сподіваюся, що цього не станеться. Просто... Якщо ти поставишся до Ксюші так само легковажно, як до інших дівчат...

- Впевнений, що твоя подруга вміє постояти за себе. А щоб ви з Ігорем не переживали, обіцяю, що не дозволятиму собі зайвого. Якщо тільки сама Ксюша..., - Олексій несподівано повернувся і хитро підморгнув мені. - Крихітко, ти ж не проти дати шанс нашим стосункам, якщо я буду ну, дуже хорошим хлопцем?

- Це ти будеш хорошим хлопцем?! Не сміши мене. І ні про які стосунки взагалі мови бути не може! - Обурено видихнула я.

- Ну, це ми ще подивимося, - усміхнувся хлопець.

- Так, Лерочка, нам час іти на реєстрацію. Ксюша, не сумуй, скоро зустрінемося. Льошко, поводься гідно і не ображай цю чудову дівчину, - підійшовши до нас, Ігор обійняв мене й Олексія. - І пам'ятай, якщо порушиш свою обіцянку... Не подивлюся, що ти мій найкращий друг.

- Ну, ось прямо прикро чути такі погрози на свою адресу. Ти ж мене не перший рік знаєш. Я дуже відповідальний хлопець, - усміхнувся Льоша.

- Ось саме тому, що я тебе дуже добре знаю... Загалом, дивись мені... відповідальний хлопець, - весело розсміявся Воронов. - Ну, все, нам час.

Обіймашки, поцілунки й знову сльози... Проводжаючи поглядом Леру та Ігоря, я нарешті почала усвідомлювати, що моє життя точно не буде колишнім. Але ось що на мене чекає в майбутньому...

***

Провівши найкращу й найулюбленішу подругу, я відчула себе такою самотньою, що від відчаю мої очі знову почали наповнюватися сльозами. Адже Лера була частинкою мого життя. Скільки пам'ятаю себе, вона завжди була поруч. Весела і бойова дівчина, якій я довіряла всі свої таємниці. Ми були на одній хвилі й знали, що навіть у найскладнішій ситуації завжди можемо покластися одне на одного. Ось хоча б узяти той випадок, коли в батька Лери почалися неприємності з бізнесом і бандити вирішили шантажувати його, взявши нас у заручники. І хоча відчувати себе героїнею справжнісінького бойовика було не зовсім приємно. Та що там приховувати, було реально страшно! Особливо, коли один, не зовсім адекватний придурок, вирішив пристрелити нас. Але ось під час усіх цих бандитських розборок я точно знала, що ми з Лєрою просто так не здамося і будемо боротися до кінця. Напевно, саме в таких екстремальних умовах розумієш, що таке справжня дружба.

У той момент ми, як могли, підтримували й підбадьорювали один одного і були дуже рішуче налаштовані дати гідну відсіч бандитам. І коли двері комори, в якій нас замкнули, відчинилися, не роздумуючи кинулися на цих... Ну, щоправда, замість бандитів ми злегка побили Ігоря й Олексія. Але тут ми особливо й не були винні. Хоча, якби я знала, що один з наших рятівників буде так діставати мене... От чесно, із задоволенням врізала б Петровичу шахівницею ще кілька разів. Так би мовити, авансом. Ну, гаразд, сподіваюся, що більше не побачу цього нахабного типа. А от як зможу жити без найкращої подруги... Я непомітно змахую зі щоки сльозинку. Не хочу показувати свою слабкість перед Олексієм. А він немов навмисне стоїть поруч і я ось прямо відчуваю на собі його пропалюючий погляд. І мені потрібно якомога швидше позбутися цього непередбачуваного товариша. Адже я щось не дуже вірю його обіцянкам, які він дав Лері та Ігорю. Хоча, дуже сподіваюся, що він не буде діставати мене при Кондратьєвих.

- Ксюша, не сумуй. Я розумію, що тобі дуже важко розлучатися з найкращою подругою. Ми теж будемо дуже сумувати за Лерою та Ігорем. Але ось впадати в сум точно не варто, - підійшовши до мене, підбадьорливо посміхається Аліна. - Тим більше я впевнена, ми дуже скоро знову зустрінемося з ними. Та й ми тобі нудьгувати точно не дамо. Адже ти стала частиною нашої сім'ї. Слухай, а поїхали до нас. Ніна Василівна пиріг твій улюблений спекла. Разом будемо боротися із сумними думками.

- Ось повністю підтримую мою кохану дружину. Ксюшо, сумувати на самоті точно не варіант. А Оленька з Олежкою тобі швидко настрій піднімуть, - весело підморгнув мені Андрій Кондратьєв.

"А удача все-таки на моєму боці! Навіть не довелося особливо напружуватися, щоб придумати, як позбутися Олексія. Як же мені все-таки щастить зі справжніми друзями!" - подумки раділа я.

- Навіть не сумніваюся в цьому. Олежка з Оленькою точно не дадуть нудьгувати. Тож я точно не відмовлюся від вашого запрошення. Друзі, як же я люблю вас, - радісно вигукнула я, кидаючись обіймати Кондратьєвих.

- Я дуже сподіваюся, що ці слова стосуються і мене. І теж не відмовлюся від твоїх обіймів, дитинко, - глянувши на мене, хитро примружився Олексій.

- Ага, розмріявся, - усміхнулася я.

І щоб якнайшвидше позбутися пронизливого погляду і... хижої посмішки, яка з'явилася на губах хлопця, я підхопила під руку Аліну і ми з нею попрямували до виходу.

- До речі, я ж теж запрошений на дружні посиденьки. Тому із задоволенням візьму Ксюшу на борт свого транспортного засобу. Крихітко, тобі ж потрібно позбутися сумних думок, - не встигла я з полегшенням зітхнути, як Олексій наздогнав нас і моя рука опинилася в "міцних обіймах" його руки. - А я вже точно допоможу підняти тобі настрій.

"І ось за що мені таке покарання! Я ж тиха, спокійна і миролюбна дівчина. Ну, добре, нехай не зовсім тиха і спокійна. Так, буваю іноді впертою і запальною. Але от точно нікому нічого поганого не зробила і не розумію, за що доля підкинула мені "подаруночок" у вигляді цього надто самовпевненого нахаби. Як же він мене бісить! І це тепло його долоні, яке розтікається по моєму тілу, змушуючи сильніше битися моє серце. Так, стоп! Яке тепло?! Гей, Ксюхо, ти зовсім уже мізками поїхала?! А серце б'ється сильніше, бо дістав мене цей прилипала!" - дуже навіть вчасно струшую себе, проганяючи зовсім непотрібні думки.