Глава 2

     І ось довгоочікуваний день настав! Прокинувшись раніше, ніж зазвичай, дівчинка дивилася на годинник, який осяяв ласкавий світанок.

     «Треба вставати… Чому люди не живуть, як звірі? – міркувала в думках дівчинка насолоджуючись покоєм своєї постілі. – Ось мавпа… прокинеться на дереві, милується краєвидами… Захотіла їсти – знайшла собі банан. Притиснуло живіт, покакала прямо з гілки. Занудьгувала –  пішла гратися з іншими мавпочками. І весь час робить, що їй заманеться… Чому люди роблять те, що ТРЕБА? І кому це треба? І навіщо це треба? Мені от не треба… Мамі треба? Не треба. Мамі треба те саме, що й мавпочці, тільки дорослій. Почистити хутро від блох – це значить посидіти перед дзеркалом. Повищати на іншу мавпочку, яка преться на гілку і ризикує її обламати – значить поставити на місце недолугу сусідку, щоб не «свинячила», як каже мама… Добре бути мавпочкою… Нічим не перейматися…»

     Задзвонив мобільний телефон. Дівчинка натиснула кнопку прийому і зацікавлено промовила:

     – Алло?

     – Найкраща подруга вітає тебе з днем народження, бажаю здійснення всіх бажань і мрій! – дещо хрипкуватий голос виказував радість та ентузіазм. – Вибач, хотіла увірватись до тебе з привітаннями, але застуда рівня міні-апокаліпсису мене приземлила.

     – Ой, що ти, не хвилюйся! Звісно, ти моя найближча і найкраща подруга. Ти весела і добренька, як сонячний промінь навесні, і тому відсьогодні я буду називати тебе «Краща»! Як ти, зовсім розклеїлася?

     – Ой, яке миленьке назвисько! Дякую! Не помираю, але в горлі, як кактус покатався, а ніс схожий на кран, що протікає. Але всіма думками я сьогодні з тобою! І подарунок сумує, проситься в твої ручки!

     – Головне – це ти. Одужуй. Без тебе і торт їсти не так весело. Залишу половинку для нас із тобою!

     – Ти ж моя ласунко! Як каже моя мамуся, що лікуєшся – болітимеш тиждень, що не лікуєшся – болітимеш тиждень. Тому торта не залишай, поїмо з тобою різних тістечок в найкращій кафе-кондитерській. Гаразд, відпочивай, приймай привітання і радій, що з кожним роком розквітаєш, стаєш красунею, якою милуються!

     – Ну все, ти мені зараз тут таку самооцінку накачаєш, що я на вулицю вийду і вимагатиму оплесків! – розсміялася дівчинка.

     – Та я применшила, бо можу ще довго твої переваги перераховувати.

     – Беручи до уваги, що сьогодні мій день народження? Ну то я терпляча, можеш продовжувати. І лікуйся. Мед, чай із лимончиком, шкарпетки з бавовни і під ковдрочку!

     – Так-так, сувора ти стала, як бабуся. Занадто доросла після шістнадцяти!

     – Ну так… уже майже стара. Незабаром паспорт, податки і кредити. А ти поки насолоджуйся, хоч на кілька місяців молодша, а все ж таки, молодичка!

     – Жах, усе, кидаю слухавку, поки ти мене не зістарила остаточно. Люблю! Одужаю – примчуся!

     – Чекаю! І теж люблю. Хтось у двері стукає. До побачення! – з почуттям теплоти і приємності дівчинка вимкнула телефон і повернула усміхнене обличчя до дверей.

     – Лавандочко, прокинулась? Швидше йди снідати з нами, чекаємо на тебе з батьком! – за дверима почувся приємний голос мами.

     – Так, встаю! – відповіла дівчинка. Почулися кроки мами, які віддалялися.