Розділ 2

Розділ 2

- Мамо, тату, я вже вдома!!!

- Ореста, доню, в нас до тебе є серйозна розмова – розпочала мама.

- Мамо, не лякай, кажи, що сталося.

- Оресто, будь ласка, сядь і уважно нас вислухай – вже до розмови підключився мій батько Ростислав Єгорович, між іншим дуже поважна персона. – Мій партнер влаштовує звану вечерю, і відповідно запросив туди нас з мамою.

- Добре, а що ви з мене хочете? Я вже доросла дівчинка. Зможу побути вдома декілька годин сама.

- Коли, ти, навчишся не перебивати?! Я ж попросив, щоб ти вислухала!!!

- Тільки тоді, коли ви припинете порушувати мій особистий простір! Дай вгадаю, таточку, ви хочете влаштувати смотрини? Там буде син того партнера? Чи можливо, сам партнер хоче взяти мене собі за дружину? Тату, я ж просила не вмішувати мене в свій бізнес. Ти взагалі пам’ятаєш умову за якої я залишилася жити у цьому домі?

- Ора, доню, я тебе дуже прошу, востаннє виконай наше з батьком прохання.

- Ні, я не збираюся нічого виконувати, і взагалі раз таке діло, то я завтра ж зберу свої речі і переїду на нашу стару квартиру!!!

- Нікуди, ти не поїдеш!! Вже й так занадто розпоясалася!! Машина їй не потрібна, брендовий одяг їй не потрібний, гроші наші їй теж непотрібні, тоді скажи, може тобі ще й батьки не потрібні?

- Ростік!!! Припини негайно кричати на доньку!

- Лідо, а чому я маю припинити, назви хоч одну причину? Вона цурається своїх батьків!!! Це ж очевидно! І я маю припинити?! Маю закрити на це очі?!

- Оресто, а батько правий. Доню, хіба так ми тебе виховували? Ти ніколи не соромилася нас, коли ми були бідні, але зараз, ти змінилася доню. Як тільки ми стали багаті, ти почала нас цуратися, чому донечко?

- Мамо, тату…. Я…. я не знаю… - і в цей момент  не витримала і розплакалася, адже я дійсно не знала чому почала погано ставитися до своїх батьків, чому я почала їх цуратися, чому почала приховувати своє походження.

Все почалося дуже давно, коли в далекому 2004 році мій тато вирішив поїхати до Польщі у пошуках кращої долі. Нам було дуже тяжко жити двом з мамою, але ми справлялися. Спочатку тато їздив на заробітки сам, але коли маму скоротили на роботі (працювала вона тоді санітаркою в лікарні), то вона вирішила поїхати до тата. Мені тоді було вісім років. Мене залишили з бабусею. Але так тривало не довго, через 2 роки бабуся раптово померла і тоді батькам довелося повернутися в Україну. За п’ять років, що мої батьки провели закордоном важко працюючи їм вдалося заробити чималу суму коштів і на сімейній раді, вони з мамою вирішили відкривати свій бізнес. Мій тато був архітектором за освітою,  а мама дизайнером, але так розпорядилася доля, що в Польщі батько був змушений працювати будівельником, а мама доглядати літніх людей. Тому одностайно було вирішено відкривати архітекторську фірму.

Не все було так просто як задавалося. Гроші танули як вода, а доходу як такого майже не було. Тому було вирішено, що мама знову поїде до Польщі, а тато лишиться зі мною і буде розбудовувати бізнес. За три роки мама змогла нарешті повернутися до додому. Бізнес батьків з кожним роком все більше і більше процвітав, а я… Я почала цуратися своїх батьків… Нарешті я це собі сказала. Чому? Я й сама не знала… Мабуть, тому, що продовжувала жити минулим і не могла його відпустити, адже мені здавалося, що маючи гроші ми не можемо бути щасливими. Я думала, що якщо я прийму те, що я можу припинити собі в чомусь відмовляти, то стану поганою людиною. Перестану бути собою, стану схожою на тих дурних, розбещених мажорок.

- Доню?

- Мамо, тату, пробачте мене якщо зможете – я не витримала й розплакалася.

Ми довго в той вечір плакали, говорили, сміялися. Я нарешті розповіла батькам все, що мене тривожило  увесь цей час.