Розділ 1: «Нічні відвідувачі»

Вона дивилася на стелю, а по її щоці стікала сльоза. Тишу, що панувала в кімнаті, порушувало ритмічне “кап-кап”. Вона давно звикла до цього звуку, що знаменував даремні намагання лікарів відтягнути невідворотне. Вона давно не звертала на це уваги. Як і на будь-яку турботу від тих, хто переймався її станом. Безликі квіти та дурнуваті кольорові фрукти постійно знаходилися в полі зору, на полиці якраз навпроти ліжка.

Дівчина відчувала запаморочення. Це теж стало буденним явищем, хоча нині й здавалося гострішим, ніж зазвичай. Частково це була провина ліків, неприємний аромат яких наповнював усю кімнату, і навіть щоденне провітрювання не полегшувало ситуації.

Вона торкнулася чола, пригадуючи чудовий сон, який, як виявилося, був не сном. Списати його на галюцинації чи побічну дію ліків тепер було неможливо, адже ті з них, що залишилися, не мали подібного ефекту.

—Ні, це точно був не сон… — промовила вона вголос, вдивляючись у стіну.

Учора на тій стіні, що була навпроти ліжка, з’явилася тріщина, розділивши її навпіл від підлоги до стелі. Це був портал до іншого світу. За ним починався ліс, хоча мала б бути інша палата. Можна було б знайти логічне пояснення цього дива, якби це був перший поверх, а не тринадцятий.

—Тоді я дійсно можу?.. — з надією сказала вона сама до себе та обережно  встала з ліжка, підсунувши крапельницю ближче.  

Вона неспішно рухалась до стіни, і з кожним кроком до порталу їй ставало ніби легше. Головний біль поволі відступав, як і запаморочення. Ще через три кроки відчувся прилив сил, і вона навіть не помітила, як від’єдналася крапельниця, лишившись позаду. Ставши перед порталом, дівчина раптом відчула себе вільно й легко, як це було далеких три роки тому.

— Виходить, тиждень… — прошепотіла вона й підійшла впритул до порталу, згадаючи слова двох нічних гостей, що відвідали її майже добу тому…

***

25 годин тому

*Тук-тук*

—А? — дівчина поглянула на двері, звідки щойно роздався стук.

«Медсестра? Хіба не запізно?» — подумала вона, а вголос вигукнула:

— Заходьте!

Це була не медсестра, хоча в темряві важко було роздивитися напевне. Однак, судячи з силуетів, які окреслювало несміливе місячне сяйво, це були чоловік та дівчина.

— Чайної ночі, Нейє, — пролунав тихий та спокійний голос незнайомки. Дівчина різко подивилася вбік неочікуваних відвідувачів.

«Чайної?» — подумала Нейя та спробувала роздивитися обличчя незнайомців. Однак повний місяць вирішив заховатися за хмарами, зануривши кімнату в цілковиту темряму.

— Не бійся, — продовжила говорити дівчина, коли помітила, як Нейя притиснула до себе руки. — Ми тут на прохання декого.

— Прохання? — перепитала невпевнено Нейя, здивувавшись звучності власного голосу. Він здавався сповненим енергії. Несподівано вона відчула приплив сили в усьому тілі. Востаннє подібне траплялося з нею щонайменше три роки тому.

— Правильно, — кивнула незнайомка, продовжуючи стояти в пітьмі, як і невідомий чоловік поряд із нею, — це стосується тебе. Ми маємо до тебе пропозицію.

«Можливо, це сон?» — подумала Нейя, обмірковуючи, ким могли бути ці нічні гості. І що за пропозиція? Хто взагалі буде робити пропозиції посеред ночі?

— А хто ви? — запитала Нейя і спробувала встати з ліжка, однак щось ніби не давало їй це зробити. — А? — вона почала оглядатися навколо, намагаючись збагнути причину цього.

— Не спіши, — сказала дівчина після другої спроби Нейї піднятися. — Спершу тобі потрібно погодитися.

— Погодитися на що? — обурено запитала Нейя. — Ви досі не відповіли, хто ви?

— Хто ми, не має значення. Можеш називати нас «відвідувачі», адже ця інформація нічого тобі не дасть. На відміну від нашої пропозиції.

Нейя не стала одразу відповідати, спробувавши роздивитися «відвідувачів» ще раз. Звісно, побачити обличчя незнайомців не вдалося, однак одяг дівчини можна було розрізнити, незважаючи на пітьму. Вона була одягнена в пишну сукню до колін, імовірно, із візерунками або чимось іншим, невеличким, не більшим за троянду, що додавало візуального об’єму сукні. Дівчина тримала щось у лівій руці, але варто було Нейї це помітити, як незнайомка одразу сховала руки за спиною. Весь цей час ніхто з них не промовив ні слова, ніби очікуючи, коли Нейя поставить наступне питання, що, зрештою, вона і зробила:

— Гаразд. Що за пропозиція?

— Все дуже просто, ти зможеш тричі відвідати інший світ під назвою Трайкар, де будеш повністю здорова та захищена, — одразу відповіла незнайомка.

— А? Що за нісенітниця?! — запитала Нейя, скрививши обличчя. — Хіба таке можливо?

Відвідувачі залишалися спокійними, певно, розраховуючи на подібну реакцію. Незнайомка тільки обернулася до чоловіка, запитавши в нього:  

— Можна?

Чоловік нічого не відповів, лише кивнув. Тоді дівчина спокійно підійшла до стіни напроти ліжка Нейї та торкнулася її вказівним пальцем.

—І? — дівчина скептично подивилася на незнайомку, але через кілька секунд сталося те, що змусило серце Нейї пришвидшити темп.

На місці дотику дівчини з’явилася невеличка тріщина, яка за дві секунди розрослася достатньо, аби крізь неї пройшли двоє дорослих людей. А за нею виднівся ліс із раніше незнаними для Нейї деревами та квітами.

— Невже це правда?..  — пробурмотіла вона собі під ніс. — Це ж не насправді?

—Можеш вважати і так, — гмикнула дівчина, гордо здійнявши голову, й стала на попереднє місце, ближче до чоловіка.  

—Угу, — єдине, що змогла відповісти Нейя.

— Тепер слухай уважно, адже повторювати не будемо. У тебе буде три ночі. У першу ти потрапиш в інший світ на вісім днів, у другу — на два місяці, а в третю — на рік. Сьогодні в тебе буде одна пробна година в Трайкарі. Відразу скажу, не бійся щодо часу, адже тут, у цьому світі, мине лише шість годин.

— Що я маю віддати натомість?

— Віддати? — посміхнулася дівчина. — Нічого. Ти просто маєш обрати місце, де захочеш померти, — холодно відповіла вона та продовжила: — Адже після третьої ночі, наприкінці останнього дня, ти помреш. Тобі потрібно буде лише обрати, де припиниться твоє існування. У цьому світі — і тоді ти помреш там, або в тому — і тоді це станеться тут.