14

    Розділ 14

Сьогодні неділя, і це означає, що мені доведеться провести весь день у цьому домі. Така перспектива зовсім не радувала.

Перша ніч у новому місці пройшла неспокійно. Ліза міцно спала, обіймаючи свою нову іграшку, подаровану Алексом, а я крутилася в ліжку, не знаходячи спокою. Кілька разів вставала й тихо пробиралася до її кімнати, щоб переконатися, що все в порядку. Але навіть після цього я не могла заспокоїтися. На ранок почувалася розбитою й втомленою, та й до того ж мала придумати план, як уникати зустрічей із Алексом.

Мої думки перервало легеньке постукування у двері.

Цим "хтось" виявився, звісно ж, Алекс. Його впевнений вигляд і трохи зухвала посмішка дратували більше, ніж мала б дратувати присутність звичайного чоловіка.

— Доброго ранку, — сказав він, неначе в нас усе добре. — Спускайся на сніданок, заодно поговоримо.

— Я краще пізніше. Ліза ще спить, а мені не хочеться залишати її без нагляду.

— Не хвилюйся, — Алекс говорив спокійно, але в його голосі звучала та впертість, від якої в мене закипала кров. — У її кімнаті є радіоняня. Якщо донька прокинеться, ми одразу почуємо.

Я ледь стрималася, щоб не скривитися.

— Добре, зараз спущуся, — видушила я з себе, здаючись під тиском.

Коли він розвернувся, щоб вийти, у мене виникло наївне дитяче бажання скорчити йому гримасу або послати до біса. Але, зібравши себе в руки, я ще раз заглянула до Лізи. Вона мирно спала, і я з полегшенням зітхнула. На вихідних у нас завжди були правила свободи: я дозволяла їй спати стільки, скільки вона захоче.

Через п’ятнадцять хвилин я спустилася до кухні, де мене вже чекав Алекс. Вигляд його був абсолютно невимушеним. Він, як завжди, тримався впевнено, ніби завжди знав, як контролювати ситуацію. Достатньо було одного його погляду, щоб моє серце забилося частіше. І це мене дратувало.

— Наш перший сніданок, — промовив він, наливаючи каву. Його голос був теплим, але я відчувала приховану іронію. — Можу я запропонувати тобі келих вина?

— Ні, дякую. Зранку я волію мати ясну голову, — холодно відповіла я.

— Щоб знову сперечатися зі мною? — Алекс посміхнувся, і в його очах заграли іскорки виклику.

Я промовчала, обмежившись поглядом. Нехай навіть не мріє, що я тут, у його домі, почну грати за його правилами чи слухняно виконувати його накази.

Останок сніданку пройшов у мовчанні. Алекс кілька разів намагався зав’язати розмову, але я кожного разу обривала його сухими фразами або повною відсутністю реакції. Мені було байдуже, що він думатиме про мене. Це його дім, але моє життя залишиться під моїм контролем.

Коли Ліза була одягнена й нагодована, їй захотілося дослідити весь будинок. Її допитливість була безмежною, і це трохи тішило мене, адже я могла відволіктися від своїх думок. Алекс більше не докучав — він закрився у своєму кабінеті й, мабуть, був зайнятий чимось важливим.

— Мамо, тут так красиво! — захоплено вигукнула Ліза, бігаючи від одного вікна до іншого. — Поглянь, там басейн! А мені можна в ньому плавати?

— Тільки коли я поряд, сонечко, — відповіла я, намагаючись втримати її на місці.

— Або тато! — з посмішкою додала Ліза, притулившись до мене. — Це дуже великий будинок, але найбільше мені подобається моя кімната.

Її очі сяяли, а щаслива усмішка розтоплювала навіть моє напруження.

За обідом до нас приєднався Алекс. Схоже, він уже завершив усі свої важливі справи. У джинсових шортах і легкій білій футболці він виглядав невимушено і, як би я не намагалася цього уникнути, дуже привабливо. Його впевнений вигляд і легка усмішка мимоволі змушували звертати на нього увагу. А я… навіть не спромоглася нанести трохи косметики, щоб виглядати хоч трохи більш пристойно.

Ліза одразу всілася поруч із татом, якого вона тепер вважала своїм головним союзником у всьому. Але її нестримна енергія швидко перетворилася на маленьке лихо. В одну мить вона перекинула тарілку з їжею, розлила сік і трохи не перекинула зі столу вазу з квітами.

Я завмерла, очікуючи, що Алекс розлютиться, і наш "сімейний експеримент" закінчиться. Але, на моє здивування, він залишався спокійним.

— Катю, будь ласка, приберіть це і принесіть Лізі нову порцію, — сказав він, навіть не підвищуючи голосу.

Коли Катя принесла все необхідне, Алекс узяв ложку і сам почав годувати Лізу.

— Відкривай ротик, принцесо, — лагідно промовив він, підносячи ложку з кашею.

Ліза сміялася й слухняно відкривала рота, дивлячись на тата з такою любов’ю, що навіть я відчула теплоту від цієї сцени. Алекс спокійно й легко справлявся з донькою. Його терпіння й турбота вразили мене більше, ніж я хотіла собі зізнатися.

— Пора вкладатися на післяобідній сон, — сказала я, коли Ліза доїла останню ложку каші.

— Мам, мені обов’язково лягати зараз спати? — скривилася Ліза, явно не в захваті від цієї ідеї.

— Лізок, ти ж знаєш, що всі дітки лягають спати після обіду, — нагадала я, намагаючись бути переконливою.

— Принцесо, — втрутився Алекс, нахилившись до неї, — тобі потрібні сили, щоб потім ти змогла догнати мене у грі "Хто швидше".

Слова Алекса подіяли, як магія. Ліза слухняно взяла мене за руку й ми разом пішли до її кімнати.

Донька заснула майже миттєво, втомлена після пригод і емоцій. Її маленьке обличчя виглядало таким спокійним і щасливим, що я мимоволі посміхнулася, накриваючи її ковдрою.

А от я не знала, чим себе зайняти. Повернувшись до своєї кімнати, я взяла зі столика журнал і почала його гортати. Але думки були зовсім не про статті. Усе, що відбувалося останнім часом, не вкладалося в моїй голові. Чи справді Алекс щиро дбає про нас? Чи це лише частина його плану?

Я не могла відповісти на ці запитання. Але знала одне: треба бути обережною. Бо цей чоловік, з усією своєю добротою й турботою, вже починав ламати стіну, яку я так старанно будувала навколо свого серця.

— Настю, мені потрібно поговорити з тобою. Можна увійти?

— Заходь, — відповіла я, зітхнувши. — Все одно ж не відчепишся.