10

Розділ 10

Сьогодні мою рідну бабусю виписують із лікарні додому. Нарешті ми знову будемо всі разом. Ліза навіть відмовилася йти до садочка — так сильно їй хотілося зустріти бабусю Ніну. Ліна теж вирішила приєднатися до нашого маленького свята й узялася за приготування обіду у нас вдома. Добре, що все завершилося благополучно.

— Проходь, моя рідна, — кинулася я до бабусі, допомагаючи їй увійти до квартири. — Яка ж я щаслива, що ти вдома й добре себе почуваєш.

— Ой, Настуню, а я яка щаслива! Слів не маю! — усміхнулася бабуся, обіймаючи мене.

— Доброго дня, Ніно Павлівно, — привіталася Ліна, виходячи з кухні. — Рада бачити вас здоровою й у гарному настрої.

— І не кажи, Ліночко, вдома навіть стіни лікують, — бабуся трохи підняла голову й зітхнула. — Як же добре повернутися додому!

— Бабусю Ніно, привіт! — Ліза вибігла до нас і кинулася бабусі в обійми.

— Привіт, моя маленька принцесо, — бабуся ніжно притиснула Лізу до себе. — Бабуся так скучила за своїм веселим промінчиком.

— А ми тут на честь вашого повернення вирішили влаштувати святковий обід. Тож прошу всіх до столу, — з усмішкою додала Ліна, жестом запрошуючи нас до їдальні.

За столом панувала тепла й затишна атмосфера. Ліза розповідала веселі історії, бабуся ділилася новинами з лікарні, а Ліна розсипалася компліментами на адресу своєї кулінарії. Але все змінилося, коли розмова зайшла про Алекса. Ні Ліна, ні бабуся ще не знали про його дивну пропозицію.

— Лізо, звідки у тебе така гарна лялька? — запитала бабуся, розглядаючи нову іграшку.

— Це мені тато подарував, — гордо відповіла Ліза. — Він сказав, що це принцеса Софія, а я його маленька принцеса Ліза.

Усі замовкли. Ліна здивовано підняла брови, а бабуся трохи стиснула губи, але нічого не сказала. Нарешті Ліна не витримала:

— Настю, як пройшла ваша зустріч із Алексом? Вам вдалося домовитися?

Я важко зітхнула.

— Все погано, Ліно. Він хоче забрати в мене Лізу.

— Він що, погрожував тобі? — Ліна виглядала стурбованою.

— Не зовсім. Але сказав, що заради доньки ми маємо одружитися. Хоче дати їй своє прізвище й надолужити втрачені роки.

— Ну і що поганого в тому, що Алекс хоче бути присутнім у житті своєї доньки? — втрутилася бабуся, обережно поставивши чашку на стіл.

— Бабусю, ти мене не чуєш! Він хоче не просто бачитися з донькою, а одружитися зі мною й мати рівні права.

— Настю, подумай, — твердо промовила бабуся. — Алекс, схоже, хоче зробити все правильно. Він пропонує створити повноцінну сім’ю для Лізи.

— Ти ж розумієш, що це неможливо! — обурено вигукнула я. — Ми чужі одне одному люди. Як нам жити разом?

— Ну, Лізу ж ви якось зачали, — невимушено сказала бабуся, викликавши моє обурення.

— Бабусю, як ти можеш це казати?!

— Я завжди була прихильницею правди, Настю, — спокійно відповіла вона. — Я хочу запросити Алекса до нас на вечерю. Хочу поговорити з ним особисто.

— Ти що, справді думаєш, що я приведу його до нашого дому?

— А чому ні? — здивувалася бабуся.

Мені здавалося, що земля вислизає з-під ніг. Алекс у нашому домі? Це вже занадто. Але хіба можна щось заперечити проти такої наполегливості?

Рівно через годину, як і обіцяв, Алекс стояв на порозі мого дому. Сьогодні він виглядав зовсім не так, як на нашій першій зустрічі. Замість строгого костюма — сині джинси і футболка-поло того ж кольору. У руках — великий букет квітів і коробка з тортом. Його вигляд був розслабленим і навіть трохи домашнім, що тільки більше мене дратувало.

— Татку! — Ліза першою кинулася до дверей. Її обличчя сяяло від радості. — Я така рада, що ти прийшов! Ти залишишся з нами? У нас свято!

— Привіт, принцесо, — Алекс присів навпочіпки, щоб обійняти доньку. Його голос звучав тепло і лагідно. — Сьогодні, на жаль, не зможу, але обіцяю, скоро ми всі будемо разом.

Я ледве стрималася, щоб не закотити очі.

— Ходімо, — Ліза взяла його за руку. — Я познайомлю тебе з бабусею Ніною.

У своїй квартирі я відчувала себе зайвою. Алекс поводився, ніби господар, роздаючи навколо свій шарм. У руках торт і квіти, а в очах — самовпевненість.

— Доброго дня, Ніно Павлівно, — сказав він, увійшовши до вітальні. — Як ви себе почуваєте? Може, потрібна якась допомога?

— Ні, дякую, — бабуся посміхнулася, уважно розглядаючи його. — А ви, значить, Алекс?

— Так! Вибачте, що одразу не представився. Алекс Фролов.

— Ніна Павлівна, — бабуся кивнула, гордо тримаючи спину. — Бабуся Лізи та Насті.

— Ой, мало не забув! Це вам, — Алекс простягнув їй букет квітів. — Лише для вас, бо Настя навряд чи прийняла б від мене подарунок. Вона навіть не дозволила заплатити за воду в ресторані. Якби я приніс букет для неї, точно вигнала б мене, і це в кращому випадку.

— Вона горда, — сухо відповіла бабуся, хоча я помітила в її очах легку усмішку. — Які у вас плани, Алексе? Настя сказала, що ви хочете одружитися з нею заради Лізи.

Я ледь не впустила чашку, яку тримала в руках. Бабуся відразу взяла бика за роги, не соромлячись запитань.

— Так, це правда, — відповів Алекс, його голос був спокійним і впевненим. — Я вважаю, що діти повинні рости у повноцінних сім’ях. Але, на жаль, Настя опирається.

— Тут я з вами згодна, — несподівано сказала бабуся. Її тон став серйозним. — І допоможу вам. Ви, мабуть, знаєте, що у Насті з Лізою, крім мене, нікого немає. Мені б не хотілося, щоб вони залишилися самі у цьому світі, коли мене не стане.

Я з’явилася у дверях, тримаючи тарілку з порізаним тортом. Очевидно, перервала їхню важливу розмову.

— Я порізала ваш торт, Ліза попросила. Ходімо пити чай, — сказала я, намагаючись приховати роздратування.

Ми сіли за стіл. Алекс не втрачав часу й одразу перейшов у наступ:

— Настю, я хочу, щоб ми домовилися. Не хочу сварок чи конфліктів. Нам потрібно працювати разом заради Лізи.

Його голос був настільки переконливим, що я майже повірила в його щирість. Але всередині мене кипіла злість. Він розпочав гру, і я не знала, як її виграти.