8

 Ідучи парком з лялькою в руках я іронічно посміювався. Посмішка сама пливла по обличчі.  Хто б міг подумати, що я нервуватиму через зустріч з маленькою дівчинкою, але це не просто дівчинка це  ---- моя рідна донька. Моя плоть і кров. Хоча слово "нервувати" навряд чи описує всю гамму моїх почуттів. Тримати в руках подарунок, до того ж який я сам купив, було досить незвично.

    Ідучи парковою алеєю  почув веселий сміх. Глянувши з цікавістю, хто так щиро сміється побачив Настю, яка тримала  у руках хліб, а біля неї сміючись підстрибувала Ліза. Та раптом Настя схопила маленьку Лізу і почала кружляти. Моя дівчинка зайшлася веселим сміхом. Мої дівчатка виглядали так весело та безтурботно. Навіть нічого не знаючи про їхнє життя, з упевненістю можу сказати, що Настя чудова матір. В житті бувають моменти, які ми запам'ятовуємо на все життя, а от я такі, хоч і не з власної волі, але пропустив. Я не бачив, як народилася моя донька і зараз вперше в житті у мене було відчуття, ніби мені в очі навіяло піску.

---- Привіт дівчата, ---- чемно привітався й одразу помітив, як Ліза вмить перемикнула на мене свою увагу.

---- Мам, ... мам, поглянь ---- це дядько з будинку принцеси. Він прийшов до нас?

---- Лізонько, ми вчора говорили з тобою про твого тата, пам'ятаєш?

---- Так, мамо.

Моє серце стиснулося, але вибору у мене не було.

---- Донечко,  ---- це і є твій тато. Ходімо привітаємося? Звісно якщо ти цього хочеш.

Ліза сприйняла мої слова без детальних пояснень.

---- Привіт, ... тату! А чому ти так довго був у джунглях?

---- Лізо, а чому у джунглях? ---- присівши біля цього чорнявого янгола, запитав я. 

---- Мама сказала, що весь час поки тебе не було, ти жив у джунглях і тому вона не могла тобі подзвонити чи написати листа. 

---- Мама права, принцесо, але тепер я завжди буду поруч і більше нікуди без тебе  не поїду. У мене для тебе є невеличкий подарунок. Ти ж любиш принцес?

---- Так, дуже! Дякую тобі ---- тату! -- сміється моя дівчинка з цікавістю розглядаючи коробку. Здається я вгадав з подарунком.

    Більше слів у собі я не знайшов. Такі відчуття були в моєму житті вперше. Коли я розкрив свої обійми, донька з легкістю поринула у них. 

    Емоції взяли наді мною верх. У душі все перевернулося. Цей момент я точно запам'ятаю назавжди. Батько і донька ---- їхня зустріч така зворушлива. 

Я могла лише захоплюватися поведінкою Алекса, хоча мені була ненависна думка, про те, що він так легко заволодів серцем моєї доньки.

---- Дівчата, як ви дивитесь на те, щоб посидіти у кафе і з'їсти морозива?

---- Я хочу, але потім ми з тобою погодуємо голубів?

---- Як скажеш, моя маленька  принцесо.

   У кафе Алекс запитав, хто яке любить морозиво, нащо Ліза одразу відповіла, що вона обожнює полуничне, а я фісташкове.

 Ліза та Алекс без проблем знайшли спільну мову. За годину вона переповіла йому усе наше життя, а він з цікавістю і навіть захопливо слухав її. Невже йому справді цікаво, як ми жили усі ці роки?

---- Тату, ти не забув, що ми ще маємо нагодувати голубів, ---- запитала донька, коли Алекс попросив дати нам рахунок. 

    Витягнувши свій гаманець я хотіла заплатити за себе сама, але Алекс нагородив мене таким злим поглядом, що я одразу  передумала й заховала його назад до сумки. Просто не хотілося влаштовувати скандал перед донькою, а в іншому випадку я б настояла на своєму.

   Сміючись від захоплення Ліза знову годувала голубів хлібом. Схоже це її улюблене заняття у цьому парку.

---- Тату, правда весело?

---- О так, моя принцесо!

---- А завтра ти прийдеш до мене?

---- Ми домовимося з твоєю мамою і я обов'язково прийду, ---- кинувши секундний погляд у мій бік, сказав Алекс.

   Ну, дякую! За те, що змушуєш обирати. Якщо я скажу <<ні>>, моя донька засмутиться, та й мені самій не хотілося бути у його очах настільки передбачуваною. Якби поглядом можна було убити, то цей Алекс уже б валявся  мертвим біля моїх ніг. 

    Я бачила, що Алекса і Лізу тягне один до одного, але одразу таких сильних емоцій я не очікувала.

 Вийшовши з парку ми направилися до своїх автомобілів. Алекс до крутого позашляховика, а я до свого старенького FIAT.

---- Дякую за морозиво, ---- подякувала я.

    Мені не хотілося при доньці, показувати хамство й свою неприязнь до пана Фролова, який дістав з кишені якийсь папір і простягнув мені.

---- Це дозвіл на проведення тесту ДНК. Ти маєш підписати його.

   Злощасний тест, який точно встановить, що Ліза його донька. Цікаво чи довго доведеться чекати результатів?

---- Не варто намагатися протистояти мені, Настю, ---- тихо попередив Алекс. 

---- Нам пора, ---- тихо промовила я.

---- Побачимося завтра, тату, ---- посміхнулася йому Ліза, а він притуливши до себе, міцно обняв її.

    Поклавши конверт у сумку я сіла за кермо. Побачивши моє нетерпіння, Алекс посадив Лізу у дитяче крісло та побажав нам гарного вечора. Вечір точно буде гарним. Завтра на роботу, а в мене ціла купа не перевірених зошитів. 

Доведеться працювати вночі, а зараз я б віддала все на світі, щоб притулитися до подушки, трохи поспати і щоб зникли всі проблеми, які зі своєю появою приніс у моє життя Алекс. Та тепер це точно не можливо. 

    Через те, що мені вдалося поспати лише три години, складалося враження, що я не спала взагалі. Та й ще сни з Алексом, перетворили останок ночі на кошмар. 

---- Мамусю, ти вже встала? ---- сама тепла посмішка за яку не шкода вмерти. Я обійняла доньку й солодко поцілувала.

----Доброго ранку, сонечко моє.

---- Ти пам'ятаєш, що після садочку ми зустрічаємося з татом?

---- Ага, звісно пам'ятаю (хіба про таке можна забути), ---- жартома відповіла я.  ---- Пора вставати, вмиватися, чистити зубки ...

---- Снідати,  одягатися і їхати у садочок, ---- продовжила Ліза.

---- Яка ж ти в мене розумничка.

     Завізши Лізу у садок я їхала на роботу. Коли довелося зупинитися на червоне світло почула,  як у моїй сумці дзвонить телефон. Взявши його в руки побачила, що номер не підписаний, але я й так знала, хто це. Уже знайомий мені голос, лише підсилив моє хвилювання.