2

Розділ 2 

Побажавши бабусі спокійної ночі, я попрямувала до своєї кімнати. Єдине, чого зараз хотілося, — прийняти душ і забути про все. Уявити, що це лише кошмар, який уже закінчився і більше ніколи не повернеться. Але чи можна так легко забути те, що залишає рани на душі?

Зрада Стаса назавжди залишиться шрамом у моїй пам’яті. А про мій сьогоднішній вчинок і думати страшно. Емоційний вихор притих, і на його місце прийшло усвідомлення. Що я собі довела? Нічого. Що отримала? Лише нестерпний сором, який, здається, залишиться зі мною назавжди.

— Ох, Стасе, чому ти так зі мною? — прошепотіла я в порожній кімнаті.

Я знала його з дитинства. Думала, що кохаю. Хотіла бути тільки його, а він просто висміяв мої почуття, наче вони нічого не варті.

Сьогодні я хотіла довести собі та йому, що його зрада мене не зламала. Що моя невинність — не щось надважливе. Але чого я досягла? Віддала себе першому-ліпшому незнайомцю, лише щоб наступного ж дня прокинутися з цим нестерпним тягарем. А він… Він прийняв мене за повію. У його очах я була лише невмілою дівчиною, яка намагалася заробити гроші своїм тілом. Його презирливий погляд і слова врізалися в пам’ять, наче розпечене залізо.

З шафи дістала чистий одяг і попрямувала до ванної. Я сподівалася, що тепла вода змиє з мене весь бруд і сором. Але як змити те, що оселилося в душі? Навіть кип’ятком її не очистити.

Єдина людина, яку я зараз ненавиділа більше за Стаса і незнайомця, була я сама. Як можна бути такою наївною? Як можна було дозволити емоціям узяти верх?

Сльози, які супроводжували мене від моменту, як я залишила ту квартиру, тепер вичерпалися. Доки я закінчила душ, моя рішучість знову повернулася.

Я дала собі обіцянку: більше ніколи в моєму житті не буде такого хаосу. Я не дозволю нічиїм вчинкам чи словам впливати на моє життя. Ця ніч… Її просто не було. Вона залишиться там, у минулому, де їй і місце.

Завтра настане новий день. З ним почнеться моє нове життя. Життя, у якому не буде місця ні Стасу, ні будь-кому, хто здатний завдати мені болю.

Це рішення було важким, але воно давало мені надію. А саме надія зараз була тим, що не дозволяло мені розбитись остаточно.

— Доброго ранку, Настуню, — почула я ніжний голос бабусі, що завжди наповнював дім теплом і затишком.

Бабуся була для мене всім. Після того, як я втратила батьків, саме вона стала моїм прихистком і підтримкою. Її доброта і безмежна любов допомогли мені пережити найважчі часи.

— Доброго ранку, бабусю. Чому ти так рано встала? Полежала б ще трохи, відпочила.

Бабуся злегка усміхнулася, провівши зморшкуватою рукою по своєму сивому волоссю.

— Настю, хочу поговорити з тобою перед тим, як ти підеш на навчання, — її голос звучав тепло, але серйозно. — Що між вами зі Стасом сталося?

Від її слів у мене на мить стиснулося серце. Чи варто розповідати їй про все? Я не хотіла засмучувати бабусю, але знала, що від неї нічого не приховаєш. Вона завжди відчуває, коли щось не так.

— А нічого, бабусю, — спробувала я відповісти якнайбайдужіше. — Просто не попередила його, що прийду в гості. Хотіла зробити сюрприз, а натомість сюрприз чекав на мене.

Відчуваючи, як до горла підкочує клубок, я продовжила:

— Стас був у ліжку з іншою дівчиною. Це після того, як я погодилася вийти за нього заміж. Найгірше те, що він у всьому звинуватив мене. Сказав, що це моя вина, бо я надто правильна і горда. Що на місці тієї дівчини мала бути я.

Бабуся мовчала кілька секунд, але в її очах не було осуду. Лише співчуття і любов.

— Дівчинко моя, не хвилюйся. Просто Стас — не твоя людина. Ти обов’язково зустрінеш когось, хто стане твоєю рідною душею. Повір мені, є чоловіки, які хочуть торкнутися не лише тіла, але й серця та душі.

Я похитала головою, важко зітхнувши.

— Я таких не зустрічала, бабусю. У всіх навколо на думці лише одне...

Бабуся посміхнулася, але в її голосі прозвучала впевненість:

— Ще зустрінеш. Тобі лише двадцять, усе життя попереду. А зараз іди приведи себе в порядок і спускайся на кухню. Я вже насмажила твоїх улюблених млинчиків. Не варто починати день у поганому настрої та на голодний шлунок.

Її прості слова, як завжди, огорнули мене теплом і змусили усміхнутися.

— Ти, як завжди, права, — відповіла я, відчуваючи, як у серці з’являється хоч крапля спокою.

— Життя бачила, та й голова вже давно сивиною вкрита, — лукаво підмітила вона.

Я глянула на бабусю і зрозуміла: попри всі випробування, у мене є щось, заради чого варто жити й боротися далі. Її любов була моїм найбільшим багатством.

Як тільки я почала одягатися, подзвонила Ліна. Чи не переживає вона за мене після тієї ночі? Моя подруга завжди була надзвичайно чуйною, тому й не спала через мене після нічної зміни?

— Привіт, Ліно! — сказала я, намагаючись зробити голос більш спокійним, хоча всередині мене вирувала буря емоцій, і навіть не знаю чому.

— Насть, з тобою все гаразд? Я місця собі не знаходжу! — почула я стурбований голос подруги. Від цих слів мені стало ще важче. Ліна завжди була для мене опорою, але сьогодні я не була впевнена, чи зможу знайти для себе підтримку, навіть у найкращої подруги.

— О, так! — відповіла я, намагаючись виглядати спокійно, але серце все одно билось значно швидше, ніж зазвичай. Відчувала себе, наче все, що я зараз кажу, — це не я. Слова здавалося видаються чужими.

— Що означає твоє "о, так"? Як усе пройшло? Цей хлопець не нашкодив тобі?

Мені стало важко дихати від цього запитання. Ліна завжди була дуже захисною, особливо коли йшлося про мене. Я розуміла, що вона просто хоче допомогти, але в цю хвилину мені здавалося, що я й так вже заплуталася в своїх думках і почуттях.

— Давай не через телефон, — зітхнула я, відчуваючи, як важка тиша між нами. — Зайду до тебе після пар, тоді й поговоримо.

— Добре, тоді до зустрічі, люба. Може, мені вдасться приготувати щось смачненьке, щоб потішити найкращу подругу.