16

Це був найвиснажливіший і водночас найпрекрасніший час у їхньому житті. Майстерня перетворилася на вулик, що не засинав ні на годину. Марк привозив каву та їжу, мовчки спостерігаючи, як пальці Елоїзи, поколоті голками до крові, творять магію.

Колекція, яку вони назвали «Повстання з попелу», була маніфестом. Оскільки грошей на професійних моделей не було, на заклик Луїзи відгукнулися жінки з їхнього таємного клубу — різні, справжні, з вогнем у очах.

День показу. За лаштунками.

За кулісами пахло лаком для волосся, гарячою праскою та валер’янкою. Марі нервово перевіряла шви, Луїза заряджала плівку в камеру, а Елоїза відчувала, що її серце зараз просто зупиниться.

— Подивися на них, — прошепотіла Марі, вказуючи на їхніх «моделей».

Це не були холодні вішалки для одягу. Це були жінки, які знали, що таке боротьба.

Перший вихід: «Вугілля». Глибока чорна сукня з грубого оксамиту, що переходила в рваний поділ, оброблений вручну вогнем. Вона символізувала початок — руїну, з якої все почалося.

Другий вихід: «Іскра». Бронзовий атлас, що переливався під світлом софітів, з асиметричним кроєм, який нагадував рух полум’я.

Фінальний вихід: «Фенікс». Неймовірна сукня з найтоншого ліонського шовку кольору слонової кістки. На спині та рукавах були вишиті найдрібніші пір’їнки, які при кожному кроці створювали ілюзію крил, що розгортаються.

Коли почалася музика — низькі, ритмічні удари барабанів, що переходили в чисте звучання скрипки — Елоїза заплющила очі.

Вихід за виходом. Тиша в залі була такою густою, що її можна було різати ножем. А потім... вибух. Аплодисменти були не просто ввічливими — це було визнання. Глядачі, розбалувані дорогими брендами, побачили те, чого їм давно бракувало: душу.

Вечір після тріумфу

Коли останній спалах фотокамери згас, а організатори оголосили, що результати конкурсу та ім’я переможця, який отримає грант, стануть відомі лише за тиждень, напруга нарешті спала.

Вони сиділи в тому самому невеликому барі в Маре, який став їхнім прихистком. Стіл був заставлений дешевим вином та закусками. Жінки-моделі, все ще з яскравим макіяжем, оточили Елоїзу.

— Мені байдуже, що скажуть судді через тиждень, — сказала одна з них, піднімаючи келих. — Сьогодні, коли я йшла в твоїй сукні, Елоїзо, я вперше відчула себе не «ізгоєм», а королевою. Для нас ти вже зайняла перше місце.

— Ти змусила Париж дивитися на нас не з жалем, а з захопленням, — додала Луїза, притискаючи до себе Марі.

Елоїза сиділа між своїми подругами, втомлена до кісток, але щаслива. Вона подивилася в куток бару, де за окремим столиком сидів Марк. Він не заважав їхньому жіночому святкуванню, але його погляд, сповнений гордості, був кращим за будь-яку нагороду.

— Ми це зробили, — прошепотіла Марі, кладучи голову на плече Елоїзи. — Навіть якщо ми не виграємо грант... ми вже не ті дівчата з підвалу.

Елоїза посміхнулася, відчуваючи, як попіл минулого нарешті повністю розвіявся, залишаючи місце для нового, яскравого життя. Попереду був тиждень очікування.