6

Вечеря в «Л'Амброзі» була випробуванням для нервів. Ресторан зустрів їх сяйвом кришталевих люстр, запахом трюфелів та приглушеним дзвоном срібних приборів. Елоїза, відчуваючи на собі погляди дам у соболях, вирішила діяти від зворотного. Замість того, щоб ніяковіти через свою просту сукню, вона випрямила спину так, ніби на ній був коронаційний одяг.

Вона демонстративно, з підкреслено витонченим аристократизмом, розгортала серветку, вибирала найскладніші французькі назви з меню і вела бесіду про високе мистецтво так, ніби щовечора вечеряла з міністрами. Елоїза хотіла показати Марку, що вона не просто «дівчинка з ательє», а людина, яка стоїть вище за його гроші.

Проте, кинувши погляд на Марка, вона з подивом помітила, що він не роздратований. Навпаки, він підпер підборіддя рукою і з щирою розвагою спостерігав за її «виставою». В його очах не було глузування — там було захоплення.

— Ви закінчили? — м'яко запитав він, коли вона зробила паузу. — Це було блискуче шоу, Елоїзо. Але я прийшов сюди не на театральну виставу. Я хотів побачити зухвалу дівчину, що не хотіла говорити мені своє ім'я. 

Елоїза відчула, як її «броня» тріснула. Вона здулася, плечі трохи опустилися, і вона вперше за вечір просто зітхнула.

— Ви дуже нестерпна людина, Марку.

— Знаю, — посміхнувся він, і ця посмішка вперше здалася їй теплою. — Розкажи мені про себе. Як ти опинилася в ательє? 

І Елоїза почала розповідати. Спочатку сухо, а потім все емоційніше. Вона розповіла про той страшний вечір, про заграву над рідним маєтком, про попіл, який вкрив усе її життя. Про те, як батьки, які завжди підтримували її мрію стати дизайнером, загинули, залишивши її на розтерзання холодній тітці Клодін. Вона говорила про те, як тітка забирає половину грошей, намагаючись вбити її талант.

Марк слухав, не перебиваючи. Коли вона закінчила, у повітрі зависла важка тиша.

— Зачекай, — раптом промовив він, і його голос став незвично серйозним. — Ти сказала, що твій маєток був поблизу Бордо? А твоє прізвище... ти Елоїза дю Белле?

Дівчина здивовано кивнула.

— Так. Це моє прізвище.

Марк різко випрямився, його обличчя зблідло, а погляд став зовсім іншим — у ньому більше не було гри чи азарту. Тільки щирий, глибокий шок.

— О Боже... Елоїзо, — він накрив її руку своєю, і цього разу вона не відсмикнула її. — Мій батько, Жан-Поль Дюбуа... він був не просто партнером твого батька. Вони були кращими друзями з університетських лав. Мій батько місяцями шукав тебе після тієї пожежі. Юристи дю Белле сказали нам, що спадкоємців не залишилося, або що ти виїхала за кордон...

Він замовк, важко дихаючи.

— Твій батько був видатною людиною. І те, що ти зараз пришиваєш ґудзики в ательє і віддаєш копійки жінці, яка тебе ненавидить... Мені неймовірно шкода, Елоїзо. Я й гадки не мав. Якби батько знав, де ти...

Елоїза дивилася на нього, і в її очах забриніли сльози. Весь цей час вона була самотньою, не знаючи, що хтось шукав її. Світ навколо раптом змінився. Грубіян на Porsche виявився сином батькового друга.

— Значить, наше знайомство... не було випадковістю? — прошепотіла вона.

— Те, що я облив тебе водою — випадковість, — відповів Марк, стискаючи її долоню сильніше. — Але те, що я тебе знайшов — це справедливість долі. І повір, Елоїзо дю Белле, відсьогодні все зміниться. Моя родина не дозволить, щоб донька Анрі дю Белле жила в таких умовах.