4

Понеділок почався з маленької перемоги. Елоїза дочекалася, поки останній грюкіт дверей сповістить про те, що родина Клодін залишила квартиру. На кухонному столі вона залишила коротку, суху записку: «Буду пізно. Повернуся після сьомої. Вечеря в холодильнику». Вона не хотіла пояснювати, просити дозволу чи слухати нові кпини. Сьогодні вона була вільною жінкою.

Ательє мадам Софі зустріло її ритмічним стукотом швейних машин і запахом пари від праски. Перший день пройшов як у тумані. Елоїза сиділа на низькому стільчику, схилившись над шовковими блузами. Її робота була кропіткою: вона пришивала крихітні перламутрові ґудзики, кожен з яких мав сидіти ідеально.

— Ти маєш терпіння, — зауважила мадам Софі, проходячи повз із рулеткою на шиї. — Багато дівчат твого віку хочуть лише малювати ескізи та пити шампанське з моделями.

— Я хочу знати, як сукня народжується зсередини, мадам, — відповіла Елоїза, не відриваючи погляду від голки. — Мама казала, що справжній дизайнер — це передусім майстер, а вже потім художник.

Мадам Софі посміхнулася, і в цій посмішці було більше підтримки, ніж Елоїза отримала від тітки за всі місяці. Вони говорили про тканини, про те, як оксамит примхливо поводиться під лапкою машинки, і про мрію Елоїзи — побачити свою сукню на вітрині в Галереї Лафайєт.

О першій годині дня мадам Софі вимкнула світло над робочими столами.

— Час обіду, дитино. Ательє зачиняється на годину. Іди подихай повітрям.

Елоїза вийшла на вулицю. Гроші, отримані від «грубіяна», вона сховала в таємну кишеньку сумки, але сьогодні вирішила бути економною. Вона зайшла в маленьку кав’ярню на розі, замовила найдешевшу каву біля барної стійки та дістала загорнутий у серветку бутерброд із сиром, який потайки зібрала вранці.

Париж навколо жив своїм життям, поки раптом знайомий рев мотора не змусив її здригнутися. Чорний Porsche зупинився прямо навпроти кав'ярні. З машини вийшов Марк. Сьогодні він виглядав ще більш вишукано у світлому піджаку, але не один. Він притримав дверцята для дівчини — високої блондинки з ідеальними локонами, яка виглядала так, ніби щойно зійшла з обкладинки журналу Elle.

Елоїза миттєво відвернулася до вікна, сподіваючись стати невидимою. Але Марк, чекаючи, поки його супутниця розглядатиме меню біля входу, раптом помітив знайомий профіль. На його обличчі з’явилася дивна суміш здивування та азарту.

Він залишив свою красуню і впевненим кроком попрямував до столика Елоїзи.

— Треба ж, яка зустріч, — промовив він, зупиняючись поруч. — «Дівчина з характером» обідає домашніми бутербродами? Я думав, на мої гроші ви принаймні замовите ланч у «Ріц».

Елоїза навіть не підвела очей. Вона повільно відпила каву, розглядаючи перехожих за склом.

— Ви щось сказали, месьє? Здається, я чую лише шум вітру, — спокійно промовила вона, продовжуючи ігнорувати його присутність.

— Послухай, — Марк нахилився ближче, і вона відчула аромат його дорогих парфумів — суміш тютюну та цитруса. — Вчора я, можливо, перегнув палицю. Я Марк. А ти...?

Елоїза нарешті подивилася на нього. Прямо, холодно і без жодного інтересу.

— Моє ім'я — це те, що ви не можете купити, Марку. А ваша подруга, здається, зачекалася. Не варто витрачати її час на «типового грубіяна» на кшталт мене.

Вона демонстративно розгорнула газету, яку хтось залишив на столі. Марк застиг. Його супутниця вже кликала його з порога, незадоволено зморщивши носик.

— Ми ще не закінчили, — кинув він, але в його голосі вже не було зверхності. Була цікавість.

Марк пішов, а Елоїза відчула, як її пальці тремтять, стискаючи газету. Вона ще не знала, що цей чоловік — не просто випадковий водій, а людина, чия родина володіє найбільшими текстильними мануфактурами, які постачають тканини для ательє мадам Софі.

Коли Елоїза повернула ключ у замку, настінний годинник у вітальні пробив пів на восьму. Вона сподівалася непомітно прослизнути до своєї кімнати, але щойно вона переступила поріг, світло в коридорі спалахнуло. Уся родина була в зборі, ніби вони чекали на початок вистави.

Тітка Клодін сиділа в кріслі, тримаючи в руках ту саму записку, яку Елоїза залишила вранці. Її обличчя було блідим від гніву, а губи стиснуті в тонку лінію.

— Повернулася, — процідила Клодін. — Наша «велиця дизайнерка» нарешті вшанувала нас своєю присутністю.

— Я ж попередила, що буду пізно, — спокійно відповіла Елоїза, хоча всередині все стискалося. — Я знайшла роботу.

Жизель, яка стояла поруч, підпираючи одвірок, презирливо пирхнула. Вона була в новій сукні, і її вигляд випромінював самовдоволення.

— Роботу? І де ж? У якомусь підвалі, де пахне пліснявою та бідністю? Мамо, ти тільки уяви, як це вплине на нашу репутацію, якщо сусіди дізнаються, що наша племінниця працює прислугою у швачки!

— Це ательє, а не підвал, — Елоїза випрямила спину. — І я там навчаюся справі.

Дядько Філіп відклав газету. Його голос був сухим і діловим:

— Елоїзо, ти проявила самостійність. Це похвально. Але самостійність має свою ціну. Ми з Клодін порадилися... Оскільки ти тепер маєш власний дохід і вирішила жити за власними правилами, ігноруючи наші поради щодо освіти, ти більше не можеш бути просто «гостею».