Дорога від болю. 2

Сонце виходить і заходить. А душа людини може поглинути в таку темряву, з якої не виберешся навіть сильно захотівши. Тягнешся руками, вириваєшся, а вона обіймає наче рідну.
Хоч навкруги сніг освітлювався сонцем і здавалося грає вогниками, Марина все більше грузнула в думках. А дід Микола ногами по снігу.
— Не хвилюйся — розбавляє напружену тишу — Сам колись молодим був, страшно подорожувати самотужки.
— Я не боюся.
— А чому зажурена така?
— Давно тата не бачила.

Коли нарешті добралися до охайної хатинки, з якої клубився димоходом дим Марина легко посміхнулася. Їй здалося, що тут завжди живе затишок, розуміння, любов. Те, що їй так не вистачало все дитинство.
— Добрий день — привіталася Марина до повнявої, сивої жіночки.
— Мир вам — відповіла.
— Підібрав в автобусі — почав пояснювати дружині дід — Поживе поки у гостьовій кімнаті.
— Ходімо, ходімо. Покажу тобі, де будеш жити — заметушилася — А вона за обіди заплатила? — гукнула старого.
— Заплатила.
— Добре, добре. У нас тут сухо, тепло. Ліжко застелене овчиною. Дуже від болів і запальних процесів допомагає. Он я нещодавно заболіла. В овчині поспала і все, як рукою зняло.
— Дякую — лише змогла вимовити.
— Ну туалет на вулиці. Це таке. Думаємо літом провести воду, бо туристи такого не люблять.
— В мене теж на вулиці.
— О! Тоді все добре. Бо ці городські так носом крутять, що за серце хапаюсь. А ми ж дорого не просимо. Сто гривень за добу – це ж смішно.
Жіночка йшла попереду. Вона посунула на другий поверх і відчинила дерев'яні дверцята.
— Тут будеш жити.
Марина зайшла у простору кімнату, де було велике ліжко, тумба, шафа і дерев'яний стіл.
— Невже дубовий? — запитала Марина.
— Подобається? Це Микола своїми руками змайстрував.
— Ого! Гарно!
Коли дівчина сіла на ліжко – відчула всю втому. Чоловічу куртку, яку дав водій, зняла.
— Я ж не представилась. Лариса я.
— Дуже приємно! Марина.
— Ну відпочивай. Чай може будеш?
— Так! Дякую!
Чаю хотілось, бо так промерзла вночі до нитки, що розуміла чітко — захворіла.
Тіло пітніло, а ніс був закладений.
«От точно є температура» — сама до себе.
А що робити – не знала. Хворіла Марина не часто. І всі рази – мамка поруч була. Все знала, як лікувати. Трави різні заварювала, гірчичники на груди клала. А в екстрених ситуаціях до Лукини бігла, аби та ліки народні дала.

Коли дід зайшов дівча провідати, відразу попросила:
— Діду Миколо, чи є у Вас щось від температури?
— Ой-йой! Чи ти хвора?
— Не знаю. Вночі змерзла дуже.
— Зараз, зараз. Он Лариса тобі вже чай несе. Я в аптечку гляну.
— Що там у Вас?
Лариса всунулася у кімнату з тацею, на якій був чай з лимоном і шоколадне печиво.
— Пий-пий і відпочивай. Людині відпочинок завжди потрібний.
І зникла разом з дідом за дверима.
Хоч би як тіло не викручувало, в жар не кидало, а найбільше Марину думки власні тривожили. Про мамку з Романом.
«Напевно знову зійдуться»
Про Ігоря.
«Можливо вишукує мене»
Про Андрія.
«Той і не згадає, весілля скоро»
Про татка.
«Чи не забув?»
Тато Василь був доброю людиною в очах дочки, але через те, що мамка їх розділила навіть не знала, що очікувати від батька.
«Як сприйме її приїзд?»
З одного боку була впевнена, що не прожене, а інша, темна сторона говорила: «Розізлиться». Чому так думала – не знала. Можливо тривожні думки були через втому, а можливо через хворобу.

Коли у кімнаті з'явився дід Микола. Він всунув дівчині просто в руки пачку «Парацетамолу» і градусник.
— Дивись так, щоб Лариса не дізналася.
Дівчина в очі заглянула.
— Вона кожну копійку рахує — пояснив дід.
Тільки зараз Марина зрозуміла, що може стати причиною непорозумінь у цій добрій сім'ї.
— Зараз в країні не легко — обізвалась дівчина — Я розумію.
— От і молодець.
Дід лагідно посміхнувся і залишив дівчину наодинці з тривожними думками.

Марина чай випила. Температура була тридцять вісім градусів.
— Не смертельно — сама до себе.
Випивши одну пігулку жарознижувального препарату — провалилася в забуття.
Дівчина лежала вкутавшись в овчину. Ліжко гойдалося, а думок не було. Лише спокій, якого не вистачало вже дуже давно. Було тихо. Вона не переживала, що дядько Роман почне гамселити маму, не переживала, що в кімнату можуть увірватися друзі Ігоря. Тут у мальовничих Яворах, які від Смодни десь за триста кілометрів — відчувала себе в безпеці. Знала, що ніхто не зможе її знайти, навіть якби сильно захотіли. Не турбували думки про мамку. Чи буде шукати. Не турбували про батька — чи прийме… Тільки ліжко: «Гойда, гойда»

Проснулася в повній темноті. Лише чула, як за вікном завиває хуртовина.
Руками себе обмацала — геть змокла.
Овчину назад на себе  накинула. Двері легенько відчинила.
Господарі спали, тому відчувала себе нишпоркою.
На першому поверсі була маленька кухня. Дівчина знайшла вмикач і включила яскраве світло. Від такого контрасту аж в голові щось стрельнуло. 
Коли очі звикли до світла — знайшла чайник на газовій плиті.
У кутку кімнати — велику металеву миску.
«Напевно для миття»
Води підігріла. В тацю налила. Навіть кусок твердого мила в серванті знайшла.
Зняла з себе мокрі джинси, кофтину і білизну.
Було ніяково, тому весь час прислухалася, чи не проснулись господарі.
В миску з теплою водою залізла. Швиденько намилась, а потім рученятами змивала все водою.
Не зважала на холод.
Кухонний рушник на плиті зняла — все тіло протерла. Замоталася в овчину та й миску з водою до дверей вхідних потащила. Коли виляла воду за поріг — почав гавкати єдиний собака, який був на ланцюгу.
— Тихо ти!  — зашипіла.
Собака не вгамовувався, тому дівчина швидко зачинила двері, аби його галасування не почули Микола з Ларисою.
Вже у кухні прихватила своє вбрання разом з рушником. Навшпиньках у кімнату зайшла.
Видихнула.
Відчувала себе значно краще.
Коли була малою і тяжко захворіла — то баба Лукина наказувала мамі завжди мити дитину, як та впотіє.
Якби не йшло життя, важливе завжди в пам'яті виринає, хоч здається, що забулось. Воно завжди десь жевріє у палацах розуму.

Коли знову заснула, то в снах бачила яскраву квітучу яблуню. Де-не-де з неї падали червоні яблука. Марина підійшла до яблуні й відчула приємний солодкий аромат.
«Тепер все буде добре» — подумалось.
І навіть коли зранку у кімнату забіг рудий кіт — Марина не почала його виганяти. Лежала гола в ліжку і посміхалась сама до себе.
«Я все роблю правильно»