Марина з Смодни. Частина 4

В кожному селі є бодай одна справжня відьма.
Коли дочка з подругою гуляти пішли – Зіна думала біля магазину Ромчика зустріти, а тут, бач – баба Лукина на лавці старі кістки гріє.
— Дай Боже здоров’я — привіталася Зіна.
— Дай Боже і тобі, дитино – відповів старечий голос.
— Як Ваше здоров’я?
— Та добре.
Зіна ближче підійшла.
— Може Ви мені того, — перейшла на шепіт, — Погадаєте?
— Тут і гадати не потрібно — стара вишкірилась в посмішці показуючи беззубий рот.
Побачивши нерозуміння в очах Зіни додала.
— Не буде Роман з тобою, не кохає тебе.
А в Зіни аж іскри з очей. Хотіла послати стару, але Лукину боялася. Ще як прокляне, то аж до сьомого коліна.
— То скажіть, що мене там жде?  — приборкуючи злість перейшла Зіна на лагідність.
— Йди за мною.
Стара Лукина підвелася, вхопила біля себе саморобну тростину і пошкандибала помаленьку. Рудий пес, який весь час спав під лавкою і собі встав. Був старий, як і Лукина по собачому. Гавкнув у небо ніби невідому істоту побачив і поплентався за господаркою.
Зіна трохи повагавшись за ними пішла.

Стара мазанка зустріла привітно, хоча всередині було занадто темно.
Сіла баба біля столу, свічку запалила біля ікони Богоматері. Перехрестилася і голову відкинула так, що Зіна аж перелякалася.
«Не дай Боже ще душу Богу віддасть»
— Бачу, — почала Лукина, — Все бачу.
— І що там? — вирячила Зіна очі, як п'ять копійок.
— А ти щось принесла?
Зіна аж зойкнула. Всі в селі знали, що бабі Лукині потрібно принести трішки цукру, без цього не заговорить.
— Не знала, що вас дорогою зустріну — почала виправдовуватись.
— Давай, що маєш — сказала Лукина косячись на кишеню, з якого стирчав пакет у Зіниних потертих штанях.
Зіна вийняла хустину в якій були гроші й простягнула бабі двадцять гривень.

Лукина гроші взяла та до вікна приставила. Потім поклала їх під в'язану серветку біля свічки.
— Одною тобі до смерті бути.
Зіна за стілець вхопилася.
— Поки ти за щастям, як за вороном бігаєш -  над дочкою твоєю круки літають. Гнати вона не може їх, бо мала ще і чиста. Рветься на світло, не знаючи, що від лукавого.
Потім Лукина глянула жінці у вічі, що аж шкіра похолола.
— А ти бавишся, все щастя шукаєш. Нема його. Проснися вже, не молодиця давно.
Зіна скривилася. Нічого не сказавши до дверей кинулась. Ті ніби за наказом темних сил її не пускали.
— За дитиною слідкуй. Темні хмари долю її застилають. Не вирветься сама.
Врешті двері відчинилися і Зіна мало не впала на сухий дерев'яний поріг.
Бігла аж до самої хати. Сусіди аж за голову брались і питали чи чого не сталось. Жінка не зважала. Хотілось води холодної напитися і Марині все розповісти.

А Марина тим часом з Олесею стояли напроти чорного автомобіля. Одна про втечу думала, інша про бізнес.
— Це ви молоко скуповуєте? — гукнула Леся примруживши одне око від сонця.
На них дивився худорлявий, високий чоловік років тридцяти.
— А у вас є молоко? — зі смішком підхопив інший, який вийшов з автомобіля. Його обличчя було хоч і молодим, але щетина явно додавала років.
В ньому Марина впізнала, того хто в хату її вламувався. Ноги затремтіли.
«Біжи» - гуло в голові.
— Ще немає, але буде — відповіла Леся.
— А то правда, що ви тут всі коломийки співаєте? — запитав той що з щетиною.
— Не правда — злісно гукнула Марина.
Леся покосилась на приятельку, яка явно хоче зірвати бізнес-угоду.
— Співаємо — відказала та.
— От коли ця гуцулка Ксеня заспіває, — чоловік з щетиною показав рукою на Марину, —   То просто так дамо кожній по сто гривень.
Марина презирливо скривилася.
«Не на ту напали!»
— Ти чого? — Леся схопила за руку дівчину, — Співай, то мо й не будемо людям за молоко помагати. 
— Не буду.
Руки в боки гонорово склала, ніби вперлась.
— Може я вам заспіваю! — вигукнула Леся.
— Ну давай — сказав худорлявий.
Чоловіки крізь сміх стримувались і рукою до себе позвали. Леся перша, ніби в бій рушила, а Марина невпевнено за нею.
Білява трішки повненька Леся видихнула і почала:
— Летять кури з-під фігури, самі сорокаті,
В нашім селі дівчатонька самі череваті.
Летять кури з-під фігури, самі чорнокрилі,
В нашім селі дівчатонька самі чорнобриві.

— Ух, — вигукнули хлопці — Хоч в танок.
Марина по їх обличчю помітила сліди добрячої п’янки. У селі це не дивно, але з насторогою дивилася, аби чого не сталося. Леся дурна, таких точно у рабство крадуть.

А повненька дівчина від свого співу сама завелася. Далі приспівує і руками розводить:
— Оженився пелехатий та взяв кострубату,
Та не мали що робити, запалили хату.
Хата горит, хата горит, сіни ся їмают,
Пелехатий з кострубатов та й ся обнімают.

— То ти теж ще та гуцулка, — стримуючись від сміху сказав худорлявий, — Як звати?
— Леся!
— Гуцулка Ксеня і гуцулка Леся.
— Чого б це вона Ксеня? — запитала Леся.
— Мовчи! — гримнула Марина.
Чоловіки між собою щось перешепнулись та й простягнули двісті гривень. Олеся як гроші побачила аж перехрестилася.
— Я ще знаю багато пісень, як треба буде зовіть.
Чоловіки кинули пару смішків і повернули в сторону хати баби Могди.

Марина все спостерігала за ними.
— Пішли! — сказала Леся.
— Чекай!
— Що ще ти хочеш заспівати?
— Лесь, чого вони знову до баби Могди пішли?
— Може ще молока купити? — припустила Леся.