Частина третя

Через її фразу я зупинився, рука ніби не хотіла відчинити двері і вийти звідси, а ноги ледь тримали мене. Мій розум хоче бачити кольори, а я нічого не можу з цим вдіяти. Я заплющив очі і через силу змусив себе вийти на вулицю, де неприємно віяв вітер. Погода була не найкращою для мого одягу, але я все одно пішов у бік парку. Навпаки, зможу трохи освіжити голову та подумати над тим, що я можу сказати Насті. Я маю сказати правду? Чи збрехати? Ні правда, ні брехня не зробить краще, але я не уявляю, як вчинити.

- Слава? - Настя здивовано глянула на мене. - Ти де був? Тобі відпочинок потрібен! Ще й роздягнений весь...

Вона схвильовано кинулася до мене, почала хапати за руки, але відчула температуру мого тіла і ще більше закричала.

- В тебе горячка? Ти збожеволів у таку погоду виходити кудись ще й з температурою? Ти хоч повечеряв?

А я мовчу, не знаю, що відповісти, бо ще не вирішив, що слід говорити, а що краще приховати від Насті. Ми разом повернулися до мене додому, вона почала знімати з мене мокрий одяг і натрапила на тату.

- Ти собі тату ходив робити?

Запитань ставало тільки більше, але ще жодної відповіді від мене. Через це Настя почала закипати від агресії, вже перейшла на крик.

- Ти в своєму розумі? Я везу його до лікарні, прошу у директора відгули, лікарняні, а він собі татуху вирішив набити! Слава! Ау! Скажи хоч щось!

- Я винен.

- Винен? – Настя махнула рукою, – Винен, значить. Це все, що ти хочеш сказати?

- Я, - шепочу, але не знаю, що правильніше відповісти, - Я так не хочу тобі брехати, але боюся сказати правду, бо знову зроблю тобі боляче!

Відчуваю, як повільно, але впевнено до мене підбирається нервовий зрив. Самопочуття ні до біса, а зараз взагалі зібрати думки воєдино вартує мені великих зусиль. Настя присіла поряд зі мною і взяла за руку, я злякано глянув на неї.

– Розкажи спокійно, що відбувається?

- Я тебе дуже люблю, - прошепотів тихо і накрив своє обличчя долонею, - Але ця бісова дівчина буквально маніпулює мною щоразу, як з'явиться.

– Хто? Та дівчина?

- Адаліна з фіолетовим волоссям.

Я замовк, Настя теж вирішила проаналізувати інформацію, яку я їй сказав. Так ми й просиділи близько кількох хвилин, поки вона не запропонувала повечеряти.

- Якщо можна, - несміливо промовив, - Жахливо хочу їсти.

- Домовилися, - вона пішла на кухню, а я слідом.

Поки Настя готувала вечерю, ми не розмовляли. Мабуть, кожному з нас було про що подумати, перш ніж розпочати бесіду. За півгодини вона поставила на стіл тарілки, сіла навпроти мене і подивилась мені прямо в очі.

- Ти кохаєш її?

Вона переживає, що я люблю Адаліну, а не її? У глибині душі почуваюся щасливим, бо Настя справді небайдужа до мене. Не можу стримати посмішки, беру її за руку і продовжую дивитися прямо в сірі очі.

- Я люблю тільки тебе. Адаліна мені не цікава, вона просто... Розумієш, коли ти не відчуваєш жодних смаків, а потім зміг відчути солодкий смак шоколаду, то виникає залежність. Вона для мене як наркотик, я не можу відмовити їй через те, що її волосся фіолетового кольору.

Кажу, але сам не можу пробачити себе за те, що відчуваю слабкість до фіолетового кольору. Я все життя жив у сірому світі, а зараз маю можливість відчути хоч один відтінок. Настя промовчала, довго над чимось думала, але зрештою відпустила мою руку і почала їсти. За вечерею ніхто з нас більше не порушував цієї теми, вона вислухала мої пояснення, так і не відповівши нічого.

- Іди відпочивати, я приберу посуд.

- Ти потім підеш додому?

- Ні, я лишусь, якщо можна.

Новина була чудовою, невже вона не злиться? Я не завдав їй болю своїми словами?

- Тоді чекаю на тебе в кімнаті.

Я ліг у ліжко, а на обличчі не проходить посмішка. Зрештою, у нас є якесь розуміння. Я почув Настю, а вона, у свою чергу, змогла прийняти моє пояснення щодо Адаліни. Коли Настя прийшла до мене в ліжко, я майже заснув.

- Я... - почала вона тихо шепотіти, - Я хочу з'їхати від мами.

- Я підтримаю тебе, - притиснувши її ближче до себе, я поцілував Настю у скроню, - Куди з'їжджатимеш? Вже знайшла квартиру?

- Поки що я не можу собі дозволити квартиру, знайду спочатку кімнату...

Ось він мій шанс запропонувати їй переїхати до мене, хоча я можу з легкістю винайняти будь-яку іншу квартиру, яка сподобається Насті. Я можу навіть оплачувати обидві квартири, але мені більше подобається ідея про спільне проживання, ніж окреме. Так наші відносини стануть ще міцнішими, я зможу частіше її бачити, а не лише на роботі. Набираюся сміливості, щоб сказати їй про це, але не встигаю.

– Я можу переїхати до тебе? Хоча б тимчасово.

А в мене завмирає все всередині. Вона сама хоче переїхати до мене і робить перший крок назустріч? Це найшикарніша новина, яка могла зі мною трапитися. Я знову ніжно цілую Настю у скроню.

- Звичайно, можеш. Якщо ти хочеш більш простору чи красиву квартиру – скажи. Ми можемо знайти іншу квартиру, я винайму її.