11.

Тільки-но виходжу на свіже повітря, стає трохи легше. Не те щоб я з чимось змирилась, але зрозуміла, що зробила помилку. Напевно, мені не слід було від нього так тікати, це неправильно. Нехай я його майже не пам'ятаю і не знаю, але Філіп не заслуговує на таке ставлення.

Коли він казав, що я ніколи не думала, як тим людям, яких покинула, відчула свою провину. Я й справді ніколи не думала про це так. Завжди шкодувала тільки себе, бо була впевнена: якби залишився у мене хоч хтось, вони вже мене шукали б, а так...

Нікого не було поруч, коли я переживала найгірші місяці свого життя. Був тільки Артем, який казав, що треба бути сильною, сміливою і йти тільки вперед, не озиратися. Коли мені було озиратися і ще про когось думати, коли моє життя було цілковитим хаосом?

Дізнавшись, що моїх батьків немає в живих, у мене навіть скорботи не було. Я не пам'ятаю їх зовсім, зате пам'ятаю, що було протягом цих трьох років. Може, якщо щось згадаю, мене ще накриє, але поки що цього не відбувається. Все минуле життя мені чуже.

Потрібно було все пояснити Філіпу, а я не змогла. Спочатку намагалася, потім зрозуміла, що він гнівається, мені стало недобре, а потім він мене поцілував, і це найкраще, що могло на той момент з нами відбуватися.

Ще цей спогад. Потрібно було не тертися об нього, а краще — розпитати, що це був за день, чому я була в сукні й чому він зі мною так розмовляв, наче ми ще не до кінця рідні люди?

Сідаю на лавочку і починаю думати. Він сказав, що ми знайомі з дитинства, але зійшлися вже у дорослому житті. Що між нами відбувалося весь цей час? Ми спокушали одне одного і не могли зійтись у певній точці? Схоже на історію з фільму якогось, але найгірше, що могло статися зі мною — стати його героїнею.

І мої почуття… їх не можна просто списувати з рахунків. Я кохаю Артема, справді кохаю. Він дуже хороший і стільки всього для мене зробив, але те, що я відчувала до Філіпа, не йде в жодне порівняння. Навіть у цьому короткому спогаді між нами було більше пристрасті та іскор, ніж за три роки з Артемом. Я просто вся горіла. А він теж молодець, такий привабливий і сексуальний, що мені на рівному місці знесло здоровий глузд.

Чорт забирай, стільки запитань, а я втекла. Ну і дурепа.

— Тут за рогом є кіоск із морозивом, — Філіп сідає поряд зі мною, дивиться вперед. — Ти любиш морозиво?

Він виглядає так, наче десять хвилин тому я не відштовхнула його і не вискочила з його квартири як ошпарена. Якось зібрався і знову повернувся до старої тактики.

— Люблю. З карамеллю та арахісом, — задумливо відповідаю.

— Я так і думав, — задоволено киває він і підводиться. — Ходімо?

— Куди?

— Шукати морозиво з карамеллю та арахісом. Не буде тут, сходимо до іншого місця.

Так легко про це говорить, наче ми так часто робимо. Я навіть не знаю, що відповісти.

— Це лише десерт, Діано, — незворушно знизує плечима. Від тих іскор залишилися лише короткі спогади, хоча я не надто проти. — Я більше до тебе не торкнуся, поки сама не попросиш.

Наскільки це благородно з його боку. Блін, я знаю його два дні, а вже хочу з ним посперечатися.

— Тоді тобі доведеться чекати дуже довго, — не приймаю його руку і йду в тому напрямку, куди він вказав.

Замість відповіді Філіп лише щиро сміється, наче я сказала щось смішне.

— Подивимося, — саркастично відповідає, а я глушу у собі порив.

Цікаво, з ним завжди так було? Потрібно обережно його розпитати про наші стосунки. Здається, там так горіло та палало, що досі ковбасить.

У кіоску нічого подібного на мій смак немає, тому Філіп пропонує пройтися вулицею до іншого закладу. Я мало що знаю в цьому районі, майже ніколи тут не була, та й що мені тут робити? Я так завжди зайнята, а всі мої знайомі живуть на іншому кінці міста, тож я обрала цю частину, щоби зустрітися з ним. Навіть подумати не змогла, що він тут мешкає.

— Філіпе, у мене є кілька запитань до тебе, — починаю, коли ми чекаємо на своє замовлення за маленьким столиком.

— Я здивований, що всього кілька запитань.

Ледве виходить не закотити очі. У нього є два стани: холодна стриманість і вибуховий порив.

— Це образно кажучи, насправді питань купа, просто не знаю, чи вистачить нам часу все обговорити.

— Ти поспішаєш сьогодні?

Чесно кажучи, так, у мене були справи та тренування, але я вирішила, що тренування можна точно пропустити, а як бути з рештою — ще не знаю. Артем працює до вечора, тому мене він точно не стане шукати, але все одно потрібно бути дуже обережною. Не хочу скандалу на рівному місці.

— Я поки не знаю, — похмуро перебираю пальцями серветки на столі. Мені не повинно бути ніяково, але саме так я й почуваюсь. — Тільки не смійся з мене, гаразд?

— Чому я маю сміятися? Я розумію, що в тебе за ці роки склалося тут життя, є свої плани та справи.

— А в тебе справ немає? Ти ж працюєш?

— Працюю, але в мене чітко все, тому є час для тебе, — рівним тоном відповідає, навіть не підкопаєшся.