3.

Поліна/Діана

Він гарний. Не у звичному сенсі, на обкладинку журналу його навряд чи візьмуть, але щось у Філіпі є такого, що неможливо відвести погляд. Мені страшно, що я про це думаю і страшно, що відчуваю змішані почуття, перебуваючи поруч із ним.

— Вибач, я… — він відкашлюється, дивиться на всі боки, переварюючи мої слова. — Я не розумію, як так вийшло...

Зазвичай люди реагують по-різному на мою амнезію, але здебільшого бачу в їхніх очах співчуття. А тут усе точно навпаки. Філіп у розгубленості, він веде внутрішню боротьбу з чимось, щось думає, намагається зрозуміти. Мені одразу стає ясно, що він не просто був моїм знайомим у минулому житті, нас, судячи з усього, пов'язували якісь стосунки, але викладати карти на стіл він не поспішає.

— Ніхто не розуміє, але мій останній лікар каже, що таке буває. Рідко, але буває.

Я спілкувалася з багатьма, у кого була амнезія, але нікого немає зі схожими симптомами. Переважно це часткова втрата пам'яті, або до якогось страшного чи значущого епізоду, а в мене — порожнеча. Наче я в пробірці була, а три роки тому мене звідти випустили. Один суцільний пробіл там, де мають бути спогади.

— Ти не пам'ятаєш ні дитинства, ні юності… нічого? — із тривогою в голосі питає він.

Усього на мить замислююсь, не знаючи, що йому відповісти. Чи маю я цьому незнайомцю говорити про свої секрети, адже про них навіть Артем не знає? Але мій хлопець на сьогодні найближча для мене людина, а Філіпа я бачу вдруге в житті й не знаю, чим усе закінчиться, але відчуваю, що можу йому відкритися. Оце дуже дивно.

— Я пам'ятаю море… — заплющую очі, подумки повертаючись у той момент. — Хвилі. Сонячний день. Кричать чайки… Я згадую лише місцевість, знаєш, як картинка у кіно. Але, за внутрішніми відчуттями, я була на той момент щасливою. Щоправда, нікого не бачу перед собою і навіть не знаю, скільки мені років у цьому відрізку. Може, це взагалі не про мене? Може, мій мозок так жартує з мене?

Філіп дивиться впритул, його погляд стає таким сумним, що важко дихати. Ненавиджу, коли люди мене шкодують. Озноб проходить тілом.

— І все? — уточнює він, йому ніби недостатньо і цього, хоча на цей епізод я витратила купу сил і нервів.

— Так. Коли я намагаюся щось згадати, мені стає погано. Мене ніби виштовхує зі спогадів.

Я не розповідаю йому, що всі ці спроби зазвичай закінчуються плачевно. У мене дика неконтрольована істерика, після якої страшенно болить голова і постійно нудить. Артему боляче дивитися, як я мучу себе, востаннє він не витримав і сказав, що настав час перестати мучитись. Час жити далі. І я погодилась. Це й справді вже нестерпно, особливо коли немає результату.

— Згадати, ким я була — неможливо, — тихо додаю, уткнувшись очима в меню. Мені потрібна пауза. Хочеться відгородитися від нього і тих думок, що крутяться в голові.

Філіп мовчить, мабуть, чекає, що я продовжу, але поки що не можу.

Пауза. Мені потрібна пауза.

— Я зрозумів, що ти Поліна, як побачив тебе, — несподівано каже він, накриваючи мою долоню своєю. Це так дивно, але його шкіра тепла, а цей дружній дотик дивовижним чином зігріває. — Я можу допомогти тобі.

Від цих слів стає добре, ніби я тільки цього й чекала. Тільки не уявляю, як саме він збирається мені допомагати.

— Ти єдина людина, яка мене впізнала. І це… дивно.

— Чому дивно? Тебе це турбує?

— Так. Звідки мені знати, що ти кажеш правду? — подавшись уперед, буравлю його поглядом. — Одного імені недостатньо, щоб почати тобі довіряти. Де докази?

Насправді я читала про шахраїв, які втираються у довіру та, використовуючи слабкі місця, отримують щось бажане. Не можу знати, чи належить цей чоловік до таких, але варто все ж таки бути обережною. Хоча що йому тоді від мене може бути потрібно?

Філіп підтискає губи, кожне моє слово зустрічає стійко, але я бачу, як сіпається його кадик. Він дуже сильно нервує.

— У мене є докази, що ти не Діана. Ти згадуєш море, бо виросла поруч із ним, а ніхто тут тебе не знає, бо ти не з цих місць. Усе просто.

Я також думала про це. Не могло ж вийти так, що у мене немає родичів, які б мене шукали? Хтось, кому я й справді була потрібна? Але Артем намагався з'ясувати, намагався вийти на мою родину, і в нього нічого не вийшло, а вже з його зв'язками це було легко.