Глава 19

Короче, отак у нас справи. Алекс ледве через ЧСГ не помер, я типу з Ендрю його рятую і тепер вже сама рятую футбольну команду. Не знаю, що з цього вийде, але думаю, що щось толкове і путнє.

Андрій Вікторович лише зітхнув і промовив:

-У нас і вибору як такого немає! Добре, подивимося, що з тебе на тренуванні вийде. - Я кивнула.

Алекса я залишила на піклування Ендрю і Ніці. З швидкою, яка приїхала домовилася. Добре, що це були ті самі лікарі, з якими я майже кожного разу стикаюся в лікарні. Тому пояснювати довго не треба. Але чи не найрадісніше було то, що їм можна було розказати про Алекса. Вік, так звали одного з них, раніше був байкером, а його напарник Гер - близьким другом Сірого. Я детально все розповіла і показала, та вони і так більшу частину знали. Обіцявши, що з усім розберуться, вони поїхали. Тільки перед тим взявши кров і слину в Алекса, щоб зробити дослідження.

Мені віддали чоловічу форму. В самий раз. Хоча і розмір був і великий, головне, щоб не спадали, а так... І ось я знаходилася в роздягальні і готувалася до тренування. Збоку почула здивовано-одобрений свист. Футболісти стояли біля дверей і спостерігали за моїм перевдяганням.

-І довго ви дивитеся? - Я прикрила футболкою свої груди.

-Достатньо! - промовив один з них, здається, Алам.

-І що побачили? - промовила я, одягнувши вверх на топ.

- Що ми заздримо Алексу! - добавив Сем. Я здивовано на це підняла брати. - Таку дівчину забрати собі!

Всі інші мрійливо зітхнули.

-Слухайте, раз у вас дівчат немає, тоді запрошую на вечірку, що буде у мене. Не вдягайтеся офіційно чи якось пафосно, а так, щоб вам було зручно. - Я одягла шорти. - То як? Може там знайдете свою першу любов!

Футболісти задумалися.

-Згода! - промовив пізніше Хью.

-Звичайно прийдемо! - добавив Алам.

-А алкоголь там буде? - запитав Карлос.

-Дівчата будуть напевно вогонь! - посміхнувся Лео.

Поки хлопці перемовлювалися між собою висловлюваннями, я зробила з дредів міцний пучок, закріпивши його невидимками, одягла взуття і причепурилася. Макіяж я зняла.

- Ну що готові? - запитала Я.

Юнаки мене оглянули. Все пристойно і культурно. Я вас запевняю.

- Пішли, покажеш, що умієш, бо до змагання не так і багато часу залишилося. А то тренер з нас шкіру здере. - пропустив мене в перед Алам.

-Хай попробує! - Я оскалила зуби.

Ми вийшли на поле. Андрій Вікторович показав, що мені треба було робити. Тепер моєю задачею було забити гол. Я була нападаючою футболісткою. Спочатку мене попросили забивати у ворота м'яч, а воротарю лише захищати ворота. Дали 10 спроб. Ха! Я подивилася на Алекса, той виглядав зібрано і явно хотів вирватися у бій, але його не пускали. Ендрю його тримав за руки, Ніка за плечі. Бідний!

Але заради Алекса я була готова на все. Навіть виграти у змаганні. 

Перша спроба. Тренер свистить, і я з усією сили б'є по м'ячу. Бах! Алам, який стояв на воротах, лише оскалився у відповідь. 

Друга спроба. Тепер я бігала через інших гравців, які намагалися забрати у мене м'яч. Бух! Гол! 

Третя спроба. Перекинула через трьох хлопців, що стояли напроти воріт. Пуф! Сем, який був серед тих трьох, посміхнувся на це. 

Четверта спроба. Швидкий біг, сальто у повітрі, божевільне втікання від інших, м'яч у воротах.

П'ята спроба. Мене оточили з усіх сторін. Я у колі. Біля мене м'яч. Наче і виходу і немає. Але я кидаю м'яч через широко розставлені ноги Карлоса, проскользує без проблем. Та я залишаюся в колі. Тільки без бійок. Коло стискається. Я біжу, підтрибую і роблячи сальто у повітрі, вискользую з тупика. Ніка, Ендрю, Алекс та інші спостерігачі хлопають мені. Але в мене завдання, потім. Нога доторкається до м'яча. Вух! Моя перемога.

Шоста спроба. Увійшла в свою стихію, вже викаблучуюсь. Роблю різні трюки, при цьому забиваючи гол. 

Сьома спроба. Дійшла до забивання головою у ворота. Алам вже сердиться по-повному. Та ну його! Хоча якби кидала не я, а хтось із суперників, то тут навіть не треба злитися, а біситися.

Восьма спроба. Вже використовую крім голови і коліна. 

Дев'ята спроба. Відчуваю кайф від заняття футболу. Тепер у мене є ще один улюблений вид спорту, яким я буду займатися у школі.

Десята спроба. Остання. Тренер мене не щадить. Ну в інші дні можна і по легше, але цього дня йому можна. Все ж таки змагання, наша школа бореться проти іншої. На ворота до Алама стає Сем. Ух! Я біля інших воріт. Футболісти вже розташувалися по всьому полю. Раз, і м'яч почав рухатися. Два, і біжу як блискавка. Три, і телепортуюся подалі від хлопців. Чотири, і добігаю до місця призначення. П'ять. Кривляюся у відповідь і кидаю м'яч. Воротарі відволікаються і м'яч на місці.

Вже чую свист, аплодисменти і крики.  До мене підходить тренер.

-Слухай, я хоч і розумію, що в нас команда з хлопців, але упускати такий талант я не хочу і не можу, і не буду.

-Та що ви! - Я почервоніла. - Це я так захоплююсь. Більш як хобі.

-Хлопці, ви не проти? - Андрій Вікторович звернувся до футболістів, а вже потім до мене. - Ти в команді! - і як привітання похлопав мене по плечу. До мене поспішили всі інші.

- Ти тепер драконівська! - загукав Сем.

-В якому значенні?

-У нас команда називається "Чорний Дракон". - пояснив Карлос. 

Приїхали. Від несподіванки, я аж з розмаху плюхнулася на траву. Так це просто якась назва, чи вони як я, як Сірий та як всі інші?

- З тобою все гаразд? - до мене підсів Сем.

Я подивилася на нього тривожно.

- Це ж лише назва, а ніяка там не секта чи тату, що об'єднує вас всіх?

- Ти через це злякалася? - Я кивнула. - Ні, лише назва. Тату може і є, але точно не чорного дракона, я тобі гарантую.

Дуже на це надіюсь.

- Вставай! - до мене підійшов Алам і протягнув руку. Я взялася за неї і піднялася. - Круто граєш!

-Стараюся! - пожала плечима я.

Андрій Вікторович сказав, що у нас перерва 30 хвилин. Є час, щоб перекусити. Тому видудливши з пляшки воду і нею ж вмившись, поспішила до Алекса.