Глава 11

В палаті знаходилися чотири людини: Сірий, якийсь чоловік, Алекс і я. В нас була серйозна розмова. Хрещений розповідав нас диво-казку про життя.

-Твій батько Кріс, як і ти, завжди любив ризикувати у своєму житті. І зазвичай це досягало критичної точки. Для нього оце викрадення файлу стало переломним моментом. Його запам'ятали. - Сірий тяжко зітхнув і провів рукою по волоссю, зробивши його ще розпатланішим. Схоже, що розмова йому вдалася з великими труднощами. - Нам вдалося знайти відео, яке він записав за день до своєї смерті. І схоже, що воно адресоване тобі.

Хрещений протягнув мені планшет з заготовленим відео-файлом. Я подивилася на Алекса, той сильніше стиснув мою руку, давши зрозуміти, що він зі мною. Натиснула на значок програвання.

Видно, що відео було записане на кухні, бо на фоні ззаду знаходилася плита і духовка. Спочатку на екрані нікого не було, але згодом з'явилася голова мого батька, а згодом і сам він.

-Записує? - тато провів рукою біля екрану. - Угу. - чоловік сів на стілець. - Я не знаю як почати цю розмову... Я накосячив. Дуже сильно. - Кріс у відчаї схопився руками за голову. - Джо, якщо ти дивишся це відео, то знай, що я мертвий. Я Кріс Янг, твій батько, не живий. Від мене залишився лише труп, і то я не впевнений. 

Я подивилася на Сірого, той лише зітхнув. Схоже що хрещений і мій батько були найкращими друзями. І боляче не лише мені.

Тим часом тато щось дістав з карману. І показав на камеру.

- Це карта пам'яті. Той файл, що я викрав у служби безпеки. Це дуже страшна річ. Тобі не треба знати, про що там розповідається, повір мені. - Кріс помахав ще декілька разів перед камерою і заховав у кишеню. Невже, щось страшне? - Можу сказати лише одне, якщо це зроблять, а це точно зроблять, ми всі вмремо. - І що цікаво зроблять?

Згодом почувся голос мами.

-Коханий, ти йдеш?

Тато вже збирався виключати камеру, але наостанок добавив:

-Можу дати підказку: Ти карта, тебе бачать, а ти ні. Ти зброя, стріляєш, але не розумієш. Ти істота, наче жива, але тебе вже немає. - і камера виключилася.

-І що це таке було? - Я підняла очі на хрещеного. 

-Схоже, що твій батько підказав нам що саме він викрав.

-І як це нам допоможе? - запитав Алекс.

- Якщо ми дізнаємося що викрали, то зможемо оцінити збиток. - промовив чоловік.

-А ви хто ще такий? - Я подивилася на чоловіка.

-Вибачте, що не представився відразу. Мене звати Нолан Філіпс, я представник міжнародної служби безпеки. - відповів той. Ну так і здогадалася, що він з якоїсь організації по його чорному костюмчику.

-У вас є якісь ідеї відносно цього? - запитав Сірий.

-Можливо це сироватка. А по словах батька, то це сироватка повільної дії, вона на деякий час відключає тебе з реальності і ти не розумієш де ти і що робиш.

-Сироватка з датчиком. Можна за допомогою неї дізнатися місце знаходження. "Ти карта, тебе бачать, а ти ні". - добавив Алекс, чухаючи підборіддя.

-І схоже, що з нею навряд чи довго проживеш. - заключила я.

-У вас були вже канікули у школі? - раптово переключився на іншу тему Сірий.

-На наступному тижні будуть. - сказав Алекс.

-Тоді цього тижня сенсу йти в школу я не бачу. Принаймні Джо. - Уху! Наче я в ту школу і спішила!

- Гарні ідеї! - відповів Нолан Філіпс, занотовуючи в блокноті. - Ви тоді відпочивайте. Тільки... - чоловік дістав з кишені візитку, - Якщо щось дізнаєтеся нове чи може якась геніальна ідея прийде в голову, подзвоніть мені обов'язково! - він протягнув мені картку. Я кивнула. - Гарно дня! 

Нолан Філіпс пішов, а я задумалась. Щось тут дивно все! Навіщо батьку цю інформацію красти? Хіба що... Якщо дещо перевірити можна дещо дізнатися. Сірий теж довго не затримувався і пішов. А я сіла на ліжко, звісивши ноги. В мене зародився план. Я так розумію Алекса не вийде прибрати. Але чи захоче він в цю авантюру?

-В тебе таке обличчя, ніби ти щось задумала! - подивився на мене Алекс.

-А це що, погано? - Я здивувалася.

- Ну так і не скажеш! - прищурився він. - Навряд чи це буде щось законне.

Прямо в точку! Незаконне, Небезпечне, Нерозумне. Три "Не". Зате дуже багато адреналіну і страху. І гонок. І поліції. І вогню. Всього потроху і все разом.

- Ну є в мене ідейка! Я так розумію ти від мене не відстанеш? - хлопець поматав головою, я у відповідь зітхнула. - Я хочу декуди пробратися. В дуже небезпечне місце.

-І куди ж?

-В службу безпеки. Там, де було здійснення викрадення. Мене просто дещо турбує.

-І що ж? 

-Там дізнаємося. 

-Я так розумію ти хочеш вночі це зробити? - Алекс подивився у вікно на вулицю. Я лише кивнула.

- Чим раніше, тим швидше. - Я піднялася з ліжка і підійшла до вікна, а потім повернулася до хлопця. - Втечемо сьогодні. Хоча мене і не виписали, але це не страшно, я профі в цьому. Надовго в цій лікарні я все одно не затримувалася. Тільки треба дістати одяг і зброю.

Цього разу знову знадобилася допомога Мака. Він міг виручити будь-коли і будь-де.

-Слухай, можеш в лікарню прислати одяг і зброю? - Я говорила по телефону з чоловіком стилю.

-І як ти це уявляєш? - почувся вражений голос з трубки.

-Мак, ти ж так робив же. Просто прийшли когось свого. Твоїх же знають в лікарні. Типу притьопали до мене в гості, принесли подарунки. Нічого такого.

Почула клацання ручки, хвильювався зараза. Чого ж хвилюватися? Скільки ж разів це робили завжди прокатувало!

- Добре! - зітхнув той. - Що треба?

Через півгодини у двері палати постукали.

- Відкривай! - Я звернулася до Алекса. Той пішов до дверей виконувати прохання. На порозі стояв молодий хлопець років 23 з коробкою в руках.

-Заходь, Дік! - Я помахала рукою. Той зайшов, поставив коробку на стіл, розрізав ножиком і відкрив її.

-Мак не знав, що підійде для взлому в службу безпеки, тому дещо на випадок підготував. - Дік почав лазити в коробці. - Оце ваш одяг! - він протягнув охайну складену стопку Алексу, той взяв.- Тут є пістолети із запасним магазинами і шокові кульки. Ну ви це знаєте і так. Відмички. - хлопець дістав велике колечко з цим інструментом. По кількості їх було близько 10 штук. Зійде!