Глава 9

Потрібно мати щось спільне, щоб розуміти один одного, і чимось відрізнятися, щоб любити один одного.

Поль Жеральд

Я сиділа на дивані і розмовляла з Нікою. Подруга лише охала і ахала та раз-у-раз зітхала. 

-Слухай, ти впевнена, що Алекс мене використовує? - Я відпила ще трішки вина.

-Важко сказати. Підеш завтра в школу, будемо дивитися, як він буде себе поводити. В будь якому випадку хлопець отримає від мене. - Ніка посміхнулася. 

Подруга довго не затримувалася. Вона залишила на столі домашні завдання і згодом пішла. Виконувати д/з мені не хотілося, тому я вирішила зайнятися спортом. Чим мені сподобався цей будинок, тим що у підвалі або нульовому поверсі було все необхідне для спорту. Та зараз захотілося набити Алексу морди. Щоб розумів, що я не одноразова ганчірка. 

Спочатку я вмилася, щоб освіжитись. Потім перевдяглася у чорний топік і сірі спортивні штани з кросівками. На голові зробила дулю з дредів. Далі пішла до груші набивати удари. Це теж було моїм улюбленим заняттям. Ще одним крім гонок. Я вдягла чорні рукавиці без пальців. Розім'ялася, віджалася і покачала прес. Про рани я не думала навіть. Ну що, я готова!

Підійшла до груші і вдарила її. Та не рухалася. Вдарила ще раз сильніше. Колинулася, наче легенько дмухнув вітер. Вдарила з усієї сили і ногою ще раз. Те що треба!

Цікаво, а де зараз мої справжні батьки? Їх же напевно поховали десь. У них ж повинні бути могили? І чому про них я дізнаюся від Шарлотти Джонс, а не від хрещеного! До речі, відносно нього. Чого він зараза не сказав мені про них? Я з усієї сили вдарила ногою по груші, і та злетіла із закріплення. Поміняла її на іншу. Тепер груша була не грушею, а хрещеним. Мовчав же партизан! Міг ж сказати. Що ось в тебе були батьки, але на них велося полювання, вони втікали і все таке, а тепер їх немає. Вмерли. А точніше їх вбили. І тепер відкрилося полювання і на мене. Я з усієї сили вдарила по груші. Все.

Набравши номер хрещеного, пішла бігати на біговій доріжці.

-Алло! Сірий на зв'язку! Це та, що з дредами? - почулося в трубці. Я ж вдягла навушники.

-Чому ти мені не сказав про моїх батьків? - Ні тобі "Привіт", ні тобі "Здрастє". Заслужив.

-А як ти дізналася? - перелякався той.

-Чого я дізнаюся про це від посторонніх людей, які ще називали себе в минулому батьками, а не від тебе? - зла як черт.

-Ем... - навіть слів забракло.

- Шарлотта Джонс, типу моя мама, не моя насправді. Бо на неї пару днів назад напали. Троє в капішонах. Ледве не вбили. Її чоловік врятував. Вона розповідала. І ще розказала про те, як вбили моїх батьків. Проте я ж теж здається була присутньою при їх смерті? І годинник мамин тепер в мене. - Я доторкнулася однією рукою до нього. - А потім долізли і до мене. Проте я їх обхитрила завдяки вантажівці і навичкам гонки. Думаю, по телевізору ти вже кінець бачив. Нічого не хочеш мені сказати? - зробила висновок Я.

-Зустрінемося через годину в нашому барі! - почулося у відповідь. Дзвінок був закінчений. Та щоб тебе!

Треба заспокоїтися, а то я рознесу весь будинок, а мені тут ще жити. Фух. Для релаксації вирішила прийняти контрасний душ. Допомогло. Я стояла під струями води і думала про все. Згодом поміняла бинти на ранах. Вирішила змінити макіяж. Жовто-зелені тіні на очах, туш для вій, темна фіолетово-синя помада для губ. Щодо одягу. Чорні рвані джинси, чорна футболка і синьо-зелена сорочка в клітинку. Бірюзові кросівки. Я готова. Речі поклала у спортивну чорну сумку-мішок з білим вовком, що виє.

Байк вже на готові. Я закрила двері на ключ і поїхала в бар. Це наше місце для розваг. Ще одне. Тут дівчата і хлопці на пілонах танцюють. Люди п'ють, танцюють і веселяться. Та мене це не цікавить цього разу. 

Хрещений сидів біля бара і пив. Я підійшла і сіла біля нього.

- Привіт, Джо! - привітався бармен.

- Привіт, Еш! - Я помахала рукою.

-Щось будеш замовляти? - Я подивилася на хрещеного. Той мовчки пив.

-Давай глінтвейн. Алкогольний. - попросила я, а потім повернулася до хрещеного. Еш лише кивнув. 

-Сірий, так ми буде розмовляти, чи просто можна відразу напиватися? - Я подивилася на нього.

-А це ти... - підняв голову чоловік.

- Ні, НЛО по-твоєму чи що? Так і далі будемо мовчати?

Сірий зітхнув і промовив.

-Вибач, що не розказав. Хоча треба було. Я збирався, але ніяк не виходило почати розмову. А раз ти вже все знаєш...

-Що ті люди хочуть?

-Їм треба інформація одна. Твій батько її вкрав. А їм треба це дістати. І навряд чи для щось хорошого.

-А що за інфо? - поцікавилася я.

-Я не знаю деталей, але твій батько казав, що це якась державна таємниця. Типу дуже секретно. Він підкрадався в головне управління безпеки і звідти її викрав. Просто скопіював файл. І забрав його собі.

-А Вони думають, що це може бути в мене?

-Ну раз у твоїх батьків не знайшли, то напевно.

-Якщо він скопіював, це означає, що інфу треба десь зберігати. Флешка, диск, телефон, пошта...

-Телефон це дуже ризиковано, можуть прослуховувати і читати дані, електронку можна зламати, флешка і диск теж не гарне місце.

-І я так розумію, тт ти цим і займаєшся всі ці роки? - роздумувала я.

-Ну да, так і є. І якщо ти вже все знаєш, то я думаю ти допоможеш. Ти ж не хочеш, щоб смерть батьків була марною?

-Не хочу! - Глінтвейн був вже готовий. І я трішки відпила.

-Пішли сядемо, розкажеш як ти втікала від цих бандюків! - Сірий взяв віски і пішов на диван, я за ним.

Через декілька бокалів алкоголю.

-І ти так проїхалася мотоциклом під вантажівкою? - Сірий захоплено слухав мою розповідь.

-Круто! Хотів би я на це подивитися.

- Так приходь! У нас в неділю буде гонка містом. Позмагаєшся! Ти ж це любиш! - безтурботно промовила Я.

- От прийду, і тобі надеру задницю! - впевнено подивився на мене хрещений.

-Ну попробуй! Не загуби лише свою! - відпила я мартіні. - І взагалі в нас у неділю розважальний день. Приходь, розслабишся по-повному! Цієї неділі буде фестиваль кольорів!