Глава 5

Сходила називається на побачення. 

Хрещений відключився, а я так і застигла з розгублено-переляканим обличчям. І тепер виникало запитання: Як мені найшвидше дібратися в Лас-Вегас,  вважаючи на те, що я навіть не забронювала місце в літаку. Та і він навіть напевно вже без мене полетів.

Я піднялася, і пішла геть.

-Гей, ти куди? - Алекс помчався за мною.

- Мені треба йти... - Я лише прискорила крок.

-Після того дзвінка, в тебе різко змінився настрій в негативну сторону, і я впевнений, що щось сталося. - від слів я різко зупинилася, а хлопець - ні.

Алекс підійшов до мене і подивився мені в очі. Ну як подивився? Моя голова була опущена, на очі напрошувалися сльози, ноги ковиряли землю. Я тяжко зітхнула і випалила.

- В мене мама в лікарню потрапила. І я впевнена це все через тата.

-А де твоя мама зараз? 

-В лікарні!

-Я маю на увазі, в якому місті? Тут? - серйозно промовив юнак.

-В Лас-Вегасі! - Я ще тяжче зітхнула.

- До Лас-Вегасу їхати близько 6 годин на машині. А зараз, - Алекс подивився на годинник, - на літак ти не встигнеш. Вже полетів.

Полетів. Без мене.

-Поїхали! - раптом промовив хлопець.

-Куди? - розгубилася я.

-Куди ж? В Лас-Вегас до твоєї мами! - тягнув своє Алекс.

Алекс підійшов до мене і потягнув мене до машини.

-А я же школа? Та твої будуть переживати! - раптом зупинилася я.

- Відносно школи не хвилюйся. Я повідомлю Ніці, що з тобою все гаразд і ти зі мною. - і побачивши між здивований погляд, добавив, - через Сема. А ті вже скажуть вчителям.

Я кивнула.

-А мої рідним немає ніякого діла до мене, тому навряд чи хтось буде мене шукати. - кисло розтягнув обличчя юнак. - Сідай!

Озеро заховалося, як тільки ми виїхали на дорогу. Машина приїхала міст, тому я могла ще раз помилуватися цими красотами. В голові роїлися безліч думок. Моя свідомість вже конкретно напилася. А помічники, зло і добро, у вигляді двох чоловічків червоного і білого, просто не встигали ловити і розкладати мої думки по поличках. В голові був ураган. І як мені його утихомирити?

Їхали ми швидко і тихо. Я дивилася на дорогу або на мелькаючі пейзажі, які тікали від нас, чи машина ловила їх. І чому я поїхала зараз? Цього б явно не сталося, якби була б у себе в дома. І мама точно не була б у лікарні.

-Не вини себе! - почулося на місці водія. Мої думки що, читають? - Я не телепат, але по твоєму тілу видно, що ти себе мучиш.

Я подивилася на себе. Руки були зайняті жмаканням чистого паперу, який я випадково знайшла в рюкзаку, плечі здригалися від різких звуків, ноги стукали і не могли знайти собі спокою. Треба заспокоїтися! Я ні разу за життя не плакала. Були сумні, навіть дуже сумні моменти, коли хотілося розревтися як маленька дівчинка, якій не купили іграшку або яка впала і розбила колінку до крові, проте я стримувалася. Я не впадала в істерику жодного разу, в мене не було панічних атак. Проте чому це все навалилося так раптово і все разом. Наче подзвонили в двері, відкрили їх з квітами і тортиком і всі разом сказали: "Привіт!" 

Машина чомусь зупинилася. На моє обличчя лягла тепла рука. Великий палець ніжно гладив мене по щоці. Я не рухалася. Алекс повернувся до мене, щоб максимально близько знаходитись. Проте ще ближче це зробити йому заважали ремені.

-Слухай, я не психолог, щоб тебе заспокоїти, проте у мене є один варіант. - промовив  хлопець.

Алекс до мене нахилився. Моє обличчя наткнулося на гаряче вогняне дихання. Хлопець, що їв чилі? Як дракон, їй Богу! Дихни і все спалить! Проте мені було не гаряче. Юнак ніжно провів рукою по моєму обличчю і пальцями ніжно доторкнувся до моїх губ. Його пальці помандрували до підборіддя, згодом до шиї, а вже далі... Алекс повільно нахилився до мене і поцілував. Це був мій перший поцілунок. Жаль, що в такій ситуації! Я не знала як реагувати! Було три варіанта.

• Перший - відштовхнути його. Цим я покажу, що він мені противний. Не скажу, що цей вибір мені подобається, але хлопець був красивий. Та не зважаючи на це, моє серце схоже було проти цієї ідеї. Билося так швидко, наче я пробігла всю планету, не зупиняючись. Значить ця версія відпадає.
• Другий - не реагувати. Можливо тому, що це перший мій досвід. А нафігачити я можу де завгодно. Я ж це вмію. Теж не прикатить.
• І останній третій варіант - відповісти на поцілунок. Версія непогана, проте я в собі сумнівалась. Бо якщо інші дівчата ще в дитинстві вчилися цілуватися на помідорах, я ж такою дурою не була. Та майже всі дівки до старших класів вже знайшли собі парубків і деякі навіть встигли декілька разів іх як рукавички поміняти. Мені ж зовсім не до цього. От гонки, адреналін то моє, а от хлопець?...

Безумовно треба щось робити. Ех, була не була! За результати не відповідаю!

Я протягнула руку до його обличчя і відповіла на ці лизання. Згідна, звучить гидко. Його язик в моєму роті затанцював бурне танго. В голові швидко пронеслося: "Що я роблю?". Проте моє тіло мене не слухалося, і язик вирішив теж в цьому взяти участь. 

Тим часом чортенятко Ред стрибало від радості, лише біле боляче вдарило себе по лобу кілька разів. Так, у мене їх аж два! Два чертика в голові! Одне є білим, друге - червоним. Одне з німбом, друге - з рогами. І схоже на те, що перше вже полізло за пістолетом!

Поцілунок закінчився ніжно. Алекс здивовано на мене подивився, а згодом вражено промовив:

-Слухай, а ти круто цілуєшся! - і подивився мені в очі.

Це я. Якщо роблю, то тільки гарно! Я так зрозуміла, це був комплімент. Тому винувато опустила очі. Не любитель компліментів. Алекс доторкнувся до мого підборіддя і підняв голову.

-В тебе красиві очі! Переливаються зеленим кольором! - промовив Алекс. Я подивилася на нього.

- Ти теж маєш чудні оченята! - добавила я.

Алекс аж засоромився. Ну як бити, то спочатку тією ж самою зброєю - чарівністю.

- Ну правда, в тебе такі милі очі, - почала я, - наче з хмар ось-ось поллється дощ. - хлопець почав округлювати очі, ну і я на кінець добавила. -  З грозою... І градом...