Глава 2

Будинок, до якого ми приїхали, був чудовий. З широкими великими вікнами розміром як двері. В деякому плані його можна було назвати скляним. Чорно-білий будинок з скла.

-У твого хрещеного крута хата! - захоплено промовила Ніка, роздивляючись приміщення.

-В цьому він неперевершений. Куди не подивися, у нього все круто. - відповіла я. І це була правда. Сірий був супер у всьому.

Я вийшла з машини і попрямувала до будинку. До речі відносно машини Ніки. Mitsubishi Lancer чорного матового кольору - така була машина у моєї подруги. Не сказати, що дівчина в школі була популярною, але її тачка цією популярністю славилася.

-Де ж ключі? - почала лазити біля будинку. Знайшла їх у потаємному ящику біля вікна. І тільки зібралася відкрити двері, як почула шум від машини, а згодом голос.

-Бомбезна хата, мала! - промовив хлопець. Я повернулася на його голос і побачила юнака за кермом, його друга і ще 2 дівчат. БМВ чорного кольору. В машинах я розбираюся.

-Їдь куди їхав, придурок! - закричала Ніка.

-Слухай, рижа, я не до тебе, а до тієї що з дредами. - моя подруга якраз була рудою, із синіми очима. Я ж була з болотними.

Ніка ще хотіла ще від себе добавити, але я повернулася і підійшла до неї. І не звертаючи уваги на нього, промовила:

-Пішли в будинок. А то промокнемо. - Дощ тоді ще не закінчився. - А то схоже що деяким мізки з дощем змило. - І я потягнула дівчину у приміщення. Хлопець так і застив з відкритим ротом. От так треба ставити людей на місце, а то зовсім розійшлися!

-А що це за хлопець? - запитала Я, закриваючи двері на ключ.

-Один ідіот з моєї школи. Вважає себе популярним. - зітхнула Ніка, а потім добавила. - Ти ж до речі теж будеш вчитися з ним. І зі мною.

Схоже на те, що перспектива навіть з ним бачитися доводила Ніку до сказу. Тому образи були лише захистом. Я хоч хлопця і не розгледіла, але і так зрозуміла, що вчитися з НИМ буде ох як важко. А мені ще в школі вчитися ще близько 1 рік. Жахливо.

Оглянулась. Вітальня була просторою, зручні крісла, диван, великий телевізор, чорний камін створювали тут затишок. Далі плавно йшла кухня, з посудомийкою, високим стілом з декількома високими стільцями. Недалеко знаходився і бар з алкоголем і коктейлями. 

-Так тут іще можна і коктейлі робити! - з ентузіазмом викрикнула Ніка.

-Хочеш, можу зробити? - Я попрямувала до бару. - Що будеш?

-Мммм, - задумалась подруга, розглядаючи меню, - давай алкогольне мохіто.

-А не рано ще? - Промовила я, хоча і сама алкоголь пила. Ну коли йдеш на гонки, то можна випити для хоробрості. Та і взагалі...

Ніка задумалась.

-Ех, тоді давай піна коладу. - з сумом промовила вона.

Я почула, що в рюкзаку вібрує телефон. І хто це дзвонить? Включила гучномовець.

-Привіт, з дредами! - продекларував хрещений. - Хочеш сюрприз?

-Звичайно. - Чого б не хотіти.

-Вийди в двір.

-ОК.

Я пішла на вулицю, Ніка з коктейлем за мною. Недалеко від дороги стояв мотоцикл з Сірим.

-Круто! І це мені? - Я подивилася на транспорт.

-Сюрприз! - розтягнув руки на всю ширину, показуючи подарунок чоловік. - Мотоцикл Lifan LF200 - детально розказав модель транспорту.

-Круто! - як папуга повторила я. Так і мотоцикл і правда був подарунком, бо був обмотаний червоною стрічкою з великим бантом.

Кататися я вміла я і на мото, так і на авто. Права теж були. Жаль, що ще один мотоцикл залишився в Лас-Вегасі! Так і машини теж. Але тепер точно заживемо!

Я обняла хрещеного.

-Дякую за подарунок! 

- Ти цього заслужила. Втекти від батьків - це справжній подвиг. 

Та хоч і втекла, але скучала, особливо за мамою. Та Сірий не затримувався, бо швидко попрощався і на машині поїхав.

- Що робити будемо? - потягуючи трубку, промовила Ніка.

-Слухай! - затягуючи слово, протягнула я. - Мені здається, що пора тебе знайомити з нічним життям Лос-Анджелеса!

-А воно є? - недовірливо подивилася на мене Ніка.

-Сьогодні і дізнаєшся!

Та до того життя треба було дожити, бо на годиннику було пів-дванадцятої, а до ночі близько стільки ж.

-А зараз поїдемо прокатаємося, я тебе познайомлю з деякими друзями. - Ніка віднесла стакан в посудомийку, я забрала свій рюкзак, ми одягли шлеми і поїхали.

Чим мені подобається Лос-Анджелес? Багатими будинками, які так і видають, що тут живуть знаменитості, звичайно, як і не згадати Голівуд, торгові центри, широкі пляжі, живописні гори і скали.

Згодом до нас приєдналися й інші мотоциклісти.

- Це твої друзі? - прокричала рев мотора Ніка.

-Більшість з них! - так само я їй відповіла.

Ми повернули направо, наліво, і знову направо і опинилися в безлюдному місті, покинутому районі, де стояли недобудовані і покинуті будинки. Це було наш район - район гонок, тусовок і відривання по-повному.

Всі заглушили мотори, і відійшли від мотоциклів.

-А ми думали, що тебе не побачимо! - загукав Лукас, любитель автогонок і постійний втікач від поліції.

- Так я тепер живу в Лос-Анджелесі! - відповіла я.

-Ооо! - почулося звідусіль і всі хлопці заплескали в долоні.

-Не пройшла і вічність! - з групи почувся голос Джеймса, блондина, який вічно до мене хоче прикатити, але коли я відмовляю, лізе під спідницю до інших дівчат. Видно думає, що я тепер буду біля нього вічно на прив'язі. Як же ти помиляєшся.

Хлопець вийшов до мене і наче хотів поправити волосся, яке лежало на обличчя. Але я швидко скрутила йому руку і промовила.

-Слухай, дограєшся ти у мене! Ще раз зробиш і в лікарні будеш лежати з переломами.

Той заскулив, але більше не ліз сьогодні.

-Ого, я бачу ти в ударі! - схвалено сказав Ендрю. Теж мій друг. Я лише кивнула.

-Слухай, а що це за красива штучка з тобою? - недалеко від мене промовив Джеймс.

-Ну все, ти нарвався! - вирвалося у мене, і я побігла з блондином.

Ніка не знала як реагувати, але своє ім'я вона сказала. В групі лише всі заплескали в долоні і крикнули.