Глава 1

Сьогодні я проснулася під крики батьків.

-Слухай, шалаво, ти повинна всі свої зароблені гроші віддавати мені! - кричав знизу розгніваний батько.

- Ти їх не заробив. А я трудилася в поті і крові! - виправдовувалася мати.

-От зараз і перевіримо! - я почула удар скляної пляшки і зойк матері. Батьки знову за своє!

Як добре, що я сьогодні покидаю цей дім. Сварки моїх родичів вже застрягли поперек горла. Постійно б'ється посуд, ламаються вхідні двері, крики, бійки і сльози. В основному плаче мама. Батькова пристрасть до алкоголю його зовсім доконала. Він не впізнає маму, як свою жінку, мене, як свою дочку. Мене він не б'є. Точніше він спробував вдарити, але я йому на це відповіла кулаками. Тато тепер мене боїться. Я постійно захищаю маму. Навіть прогулювала школу, бо та мене з сльозами на очах вмоляла. Звичайно мені її жаль, але я вже більше так не можу!

Та зараз мені 16 років. Я хочу жити самостійно без батьків і не чути їх сварок. І ця можливість з'явилась. В Лос-Анджелісі живе мій хрещений. До нього я і напросилася. До тогож там у мене багато друзів і сама туди дуже часто їздила. Тому Лас-вегас, де я на даний момент живу, своїм домом не відчуваю. Хрещений був не у захваті, але знаючи мою ситуацію, згодився. Його звати Сірий, він гангстер, тому в дома майже ніколи не буває. Мені ж краще.

Я накрилася подушкою, щоб не чути голосів батьків. Не допомогло. 

"Не дадуть мені поспати" - пронеслося в мене в голові. До мене подзвонили. Я посміхнулася. Моя найкраща подруга Ніка. Живе в Лос-Анджелісі, тому зраділа на мій переїзд. Дружимо з дитинства. Але батьки Ніки знайшли кращу роботу і переїхали. Я ж залишилася тут.

-Привіт, Соня! - почулося з трубки. - Як настрій!

-Знову зранку кричать батьки, - пожалілася подрузі, - не дають поспати.

-Ти сьогодні переїджаєш, це твоя остання ніч! Потерпи! - їй легко казати, вона ж ними не живе.

-Речі зібрані? Білет в сумці? Ти готова? - наче воєнний, затарохкотіла Ніка.

-Все готово, крім мене. - і як доказ тому позітхнула к телефон.

-Слухай, так не годиться! Якби я була тут, то вилила б воду на тебе! - як добре, що я в безпеці. - Давай, давай, давай!

Треба вставати. Відклала телефон і попленталася у ванну. Очі злипалися, тому наосліп шукала кран. Потекла вода, треба вмитися. Перед дзеркалом постала не висока дівчина з червоними дредами. Це я. Мене звати Джей. Мої неординарні смаки в кольору і одязі з'явилися в дитинстві. Перше пасмо я пофарбувала сама у 6 років. А далі пішло поїхало. У 7 років я була жовта, у 8 зеленою. Кожного року інший колір. Далі кожний місяць. Який початковий колір мого справжнього волосся вже не пам'ятаю.

Але декілька днів тому прийшло прозріння. А чого б не зробити червоні дреди? Ну і зробила. Взагалі я особистість яскрава. В мене дуже багато тату. Хоча і маленьких. Завжди різнокольорове волосся. По три сережки на кожному вусі. Різний лак для нігтів. Як от зараз. Аж 5 кольорів. Синій, фіолетовий, зелений, жовтий і оранджевий. І це лише на руках!

Треба вдягатися. Піжаму я заховала в чемодан. Що ж одягнути. Точно, мої улюблені вільні темно-зелено-болотні штани з багатьма карманами, біла футболка і світло-джинсова сорочка і чорні кросівки. Макіяж як такий я не робила, але сьогодні можна все. Тому зробила ніжно жовто-оранджеві тіні на очах, і намазала трішки прозорого блиску на губи. Чудово.

Літав відлітав через 3 години. В будинку сидіти не збиралася. Тоді буду гуляти. До аеропорту дібралася на таксі. Спочатку я заховаю у камеру схову свій багаж, а от потім... По-чесному, так спішила покинути дім, що толком і не поїла. Та зараз я знала де можна було поїсти. Я поїхала в тату-салон. Це навіть був не салон, а типу тату-бара.

Постукала.

-Відкрито! - почулося.

Мені зустрів приємний запах фарби і алкоголю. Дивне поєднання.

- Хто до нас завітав! - промовив голос біля одного з крісел. Це був Джоні, мій старий друг.

-Привіт, мала! - сказав Ітан. Хлопець помахав рукою, роблячи дівчині тату.

-Скільки можна разів повторювати, я не мала! - вперто заперечила я.

- Раз малого росту, значить, мала. - Джоні протягнув мені стакан з вином. От вперті.

-Покидаєш свою хату? - запитав ще один хлопець, якого звали Роб. Той сидів на даному стільці і смакував віски. 

-Типу, да.

-В неї предки сваряться. - пояснив Ітан.

-Аааа! - протягнув Роб.

-А чого прийшла тоді? - промовив Джоні.

-Тату зробити.

-Вибирай.

-Я вже вирішила що хочу. Ловці снів. - відказала я.

- Ти думаєш це допоможе тобі виспатися. - здивовано сказав Роб.

Деточка, - почав копіювати голос якоїсь бабці Ітан, - в Лос-Анджелесі ти навряд чи виспишся. Постійні вечірки, гулянки, любовники... Треба було думати раніше.

Я засміялася.

-Та я і так це розумію. Робіть вже.

І ось я в кріслі без куртки. До мене сідає Ітан і починає рукотворити. Через деякий час він промовив.

-Є сюрприз?

-Який?

Хлопець тикнув мені сюди. Біля долоні недалеко від кольорових ловців снів було написано "LV vs LA".

-От хитрющий! - прищурила очі я. Той лише засміявся.

Взагалі всі татушники, байкери і ті що на тачках ганяють, то мої друзі. Ну і Ніка звичайно. Якщо друзі, то тільки такі!

Ми пішли в бар.

-Чого бажаєте мадам? - промовив бармен Ед.

-Здивуй мене! - по-чесному було без різниці, що зроблять, те і буду пити.

-Таракан, - Ед подав мені напій. Я пискнула.

-Я думала, ти мені таракана кинеш. - промовила, стримуючи сміх, Я.

-Слухай, я звичайно можу, але не тобі! - протираючи склянки. відповів хлопець і показав на Джоні.

Ми трішки посидіти і балакали. Згодом Я подивилася на годинник і зрозуміла, що треба йти.

- Мені вже час! - я піднялася з стільця.

-Я вже за тобою скучаю! - Ох, як мило!

-Ми ж ще побачимося?

-Звичайно, наша берлога у LA. 

Ми всі обнялися і я пішла до аеропорту. І зараз, сидячи у першому класі літаку, я думала.